Четвер, 11 березня 2010 20:32

Документи, які складаються на стадії судового розгляду справи

Аналіз положень КПК стосовно судового розгляду кримінальної справи дозволяє зробити висновок, стосовно переліку документів, які складаються на цій стадії. До них, зокрема відносяться наступні:
1.    Клопотання про колегіальний розгляд кримінальної справи
2.    Постанова про віддання обвинуваченого до суду
3.    Ухвала про відкладення розгляду справи
4.    Ухвала про направлення справи для проведення додаткового розслідування
5.    Протокол судового засідання
6.    Вирок ім'ям України
7.    Окрема думка судді, який залишився в меншості
8.    Окрема ухвала
9.    Судові доручення
Найбільш часто в процесу судового розгляду кримінальної справи судом приймають різні ухвали.
В статті 273 КПК вказано, що в усіх питаннях, які вирішуються судом під час судового розгляду, суд виносить ухвали. Ухвали про направлення справи для провадження додаткового розслідування, при вирішенні питань, зазначених у статтях 276, 278 і 279 КПК, про закриття справи, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, про застосування заходів безпеки, про відводи і про призначення експертизи, а також окремі ухвали виносяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду.
Всі інші ухвали можуть за розсудом суду виноситися або у зазначеному вище порядку, або після наради суддів на місці з занесенням ухвали до протоколу судового засідання.
Ухвали, винесені судом під час судового розгляду, підлягають оголошенню, крім ухвал, що виносяться в порядку, передбаченому частиною третьою статті 52-1 і частиною першою статті 52-3 КПК.
При одноособовому розгляді справи в зазначених у цій статті випадках суддя виносить постанови.
Відмітимо, що усі питання, які виникають в ході колегіального розгляду справи, вирішуються судом шляхом винесення ухвал, а при одноособовому розгляді справи - постанов.
Винесенню ухвали (постанови) передує обговорення питання, під час якого учасники судового розгляду вправі висловити свою думку з приводу можливого вирішення питання та аргументувати свою позицію. Після обговорення, якщо справа розглядається судом колегіально, відбувається нарада суддів.
Ухвала виноситься з видаленням суду до нарадчої кімнати або після проведення наради на місці. Деякі ухвали (постанови) виносяться тільки в стадії судового слідства, деякі - тільки разом з постановленням вироку, деякі можуть виноситися як під час судового слідства, так і разом з вироком.
Суд виносить ухвалу (постанову) в нарадчій кімнаті з таких істотних питань справи, які потребують більш тривалого, ретельного і спокійного обговорення (обдумування), у випадках коли мотивувальна чи резолютивна частини великі за обсягом чи складними за змістом, у разі коли виконання ухвали (постанови) покладається на органи чи на службових осіб, що не є учасниками процесу. У нарадчій кімнаті розглядаються питання також у випадках, коли під час наради суддів на місці між ними не було досягнуто згоди.
Відповідно до ст.273 КПК тільки у нарадчій кімнаті виносяться ухвали (постанови), якими:
- справа направляється для провадження додаткового розслідування (ст.281 КПК);
- повідомляється прокурор про вчинення іншого злочину підсудним чи іншими особами (ст.276 і 278 КПК);
- ставиться перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок чи неправильний переклад (ст.279 КПК);
- закривається справа (ст.282 КПК);
- обирається, змінюється або скасовується запобіжний захід (ст.274 КПК); застосовуються заходи безпеки (ст. 52-1 і 52-3 КПК);
- вирішується питання про відводи (ст.57 КПК);
- вирішується питання про призначення експертизи ( ст.310 КПК), - а також окремі ухвали (постанови).
Хоча у ст.273 КПК це прямо не передбачено, на практиці тільки у нарадчій кімнаті виносяться також ухвали (постанови) про етапування із місць позбавлення волі осіб, які засуджені іншими судами, для їх допиту; про дачу доручення органу, який провадив розслідування справи, на виконання певних слідчих дій (ст.315-1 КПК); про усунення захисника від участі в справі (ст.61-1 КПК); про привід свідка, потерпілого чи підсудного або про розшук підсудного (ст.70, 72, 280 КПК).
За розсудом суду виносяться в нарадчій кімнаті або після наради суддів на місці з занесенням ухвали до протоколу судового засідання ухвали про видалення підсудного чи іншої особи із залу судового засідання за порушення порядку судового засідання або непідкорення розпорядженням головуючого (ст.272 КПК); про допуск чи відмову в допуску особи до участі у справі як захисника підсудного (ст.44 КПК); про прийняття відмови від захисника чи відхилення її (ст.46 КПК); про допуск до участі в справі представника потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача (ст.52 КПК); про розгляд справи в закритому судовому засіданні (ст.20 КПК); про визнання явки підсудного до суду обов'язковою ( ст.262 КПК); з приводу клопотань учасників судового розгляду (ст.296 КПК); про зупинення чи відкладення розгляду справи (ст.280 КПК) тощо.
В ухвалі (постанові) суду, яка викладається у вигляді окремого документа, зазначаються: місце і час засідання, назва і склад суду (прізвище судді), прізвища та ініціали секретаря судового засідання, прокурора, захисника, інших учасників процесу; назва справи; суть питання, з приводу якого виноситься ухвала (постанова); мотиви, на яких ґрунтується рішення, що приймається; норми закону, на якому воно ґрунтується; суть самого рішення.
Ухвала підписується всіма суддями. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але не оголошується. Постанова підписується суддею, який одноособово розглядає справу.
В ухвалі (постанові) суду, яка заноситься до протоколу судового засідання, викладаються суть питання, з приводу якого виноситься ухвала (постанова); мотиви, на яких ґрунтується рішення, що приймається; норми закону, на якому рішення ґрунтується; суть самого рішення.
Ухвала (постанова) суду має бути оголошена в судовому засіданні. Не підлягають оголошенню лише прийняті судом ухвали (постанови) про забезпечення безпеки учасників процесу (ст.52-1 і 52-3 КПК). За змістом закону ці ухвали (постанови) можуть виноситися без попереднього обговорення. До справи вони не приєднуються, а зберігаються окремо.
В статті 315-1 регламентується діяльність суду щодо видачі судових доручень. В цій статті вказано, що з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя - постановою вправі доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення.
Особа, яка виконує доручення, проводить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених главами 11-18 КПК. Протокол слідчої дії та інші здобуті докази передаються суду, який дав доручення.
Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення, досліджуються в судовому засіданні і приєднуються до справи.
В цілому метою судових доручень є виконання слідчих дій органом, який провадив досудове розслідування справи, без необхідності відправлення справи зі стадії судового слідства на додаткове розслідування. Така можливість значно підвищує ефективність кримінального судочинства та зменшує судові витрати на розгляд окремої кримінальної справи.
Судове доручення може бути направлене тільки до того слідчого органу, який провадив досудове розслідування у справі. Якщо виникає потреба у проведенні слідчих дій іншим слідчим органом, суд (суддя) повинен в усякому разі направляти судове доручення органу, що провадив досудове слідство, а вже цей слідчий орган, в порядку ст.118 КПК, може давати окреме доручення іншому органу дізнання або слідства на виконання необхідної слідчої дії.
Суд (суддя) виносить ухвалу (постанову) про доручення органу слідства виконати слідчі дії. В ухвалі повинні бути зазначені: орган, який видає судове доручення; орган, якому доручається виконання судового доручення; зміст обставин справи, що стосуються виконання судового доручення; перелік слідчих дій, які доручається провести слідчому органу; фактичні дані, що підлягають перевірці при виконанні судового доручення; строк виконання судового доручення. До цієї ухвали (постанови) можуть бути додані копії документів, які можуть знадобитися слідчому органу при виконанні судового доручення.
Ухвала (постанова) суду (судді) на проведення обшуку, виїмки та інших слідчих дій, які потребують вмотивованого судового рішення, виноситься тим же складом суду або суддею одноособово, що розглядають справу по суті. Така ухвала (постанова) також додається до судового доручення.
Доцільне видання судових доручень слідчим органам на проведення лише тих слідчих дій, які не можуть бути проведені в ході судового слідства. До таких дій відносяться обшук, виїмка кореспонденції, ексгумація трупа, відтворення обстановки та обставин події, зняття інформації з каналів зв'язку та її дослідження, проведення додаткових ревізій, допити свідків та потерпілих, щодо яких застосовуються заходи безпеки та допит яких у судовому засіданні неможливий, тощо.
Слідчі дії, що виконуються за судовими дорученнями, повинні провадитись згідно з вимогами, викладеними у гл.11-18 КПК.
Після виконання судового доручення всі протоколи слідчих дій, додатки до них, отримані речові докази та інші документи повинні бути надіслані до судового органу, який давав судове доручення.
Отримані в результаті виконаного судового доручення докази досліджуються в судовому засіданні за загальними правилами дослідження доказів в ході судового слідства згідно зі ст.301, 306, 308, 313, 314 КПК.
Найважливішим документом суду, який приймається на стадії судового розгляду справи є судові вироки.
В статті 327 КПК вказано, що вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок і виправдувальний вирок повинні бути судом мотивовані.
Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.
Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених статтею 80 Кримінального кодексу України.
Виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.
Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.
Виходячи з вищенаведеної статті постановлений у справі вирок може бути: обвинувальним або виправдувальним. Таке положення є свідченням того, що у вироку повинна бути дана однозначна відповідь на питання про винуватість підсудного, і постановлення якогось іншого вироку, зокрема такого, за яким підсудний залишається під підозрою, у невизначеному становищі, не допускається. Положення випливає з конституційної засади про те, що обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини підсудного тлумачаться на його користь.
Обвинувальний вирок може бути постановлений за умови, що висновки суду про винуватість підсудного повністю підтверджені матеріалами справи, які перевірені в судовому засіданні.
У кожній справі в одному судовому розгляді суд постановляє тільки один вирок, незалежно від кількості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується підсудний, і кількості підсудних у справі. Це не стосується випадку, коли справа щодо одного або декількох підсудних була зупинена на підставі ч.2 ст.280 КПК і розгляд справи щодо цього підсудного був відновлений після постановлення вироку щодо інших підсудних. У такому випадку в справі на цього підсудного буде постановлено самостійний вирок.
Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів і суд дійшов висновку про те, що в одних із них він винуватий, а в інших підлягає виправданню, суд постановляє один вирок, в якому вказує про засудження підсудного за одні злочини і про виправдання його в інших злочинах. Для підсудного такий вирок є обвинувальним.
У випадку, коли у справі є декілька підсудних і суд одних із них визнав винуватими, а інших невинуватими, то він постановляє один вирок, в якому вказує про визнання вини одних підсудних і виправдання інших. Такий вирок є обвинувальним для засуджених і виправдувальним для інших підсудних.
Постановляючи обвинувальний вирок, суд призначає засудженому міру покарання, передбачену Особливою частиною КК.
 Проте суд може звільнити засудженого від відбування покарання. Стаття, що коментується, акцентує на звільненні від відбування покарання на підставах, передбачених ст.80 КК, тобто у зв'язку з закінченням строку давності виконання обвинувального вироку.
Обвинувальний вирок із звільненням від відбування покарання постановляється судом і за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.75, 79, 104 КК, тобто у разі призначення покарання з випробовуванням протягом призначеного судом іспитового строку.
При постановленні обвинувального вироку суд звільняє підсудного від покарання у зв'язку з актом амністії, якщо цей акт повністю усуває застосування покарання за вчинений злочин, а також у зв'язку з помилуванням підсудного (ч.2 ст.6 КПК).
При постановленні обвинувального вироку може бути звільнений від покарання підсудний, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості (ст.12 КК), якщо суд визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки підсудного і сумлінного ставлення до праці чи навчання (якщо він не працює, а навчається) на час розгляду в суді справи його не можна вважати суспільно небезпечним (ч.5 ст.7 КПК).
Ч.4 статті, що коментується, дає вичерпний перелік підстав, за яких постановляється виправдувальний вирок:
 - не встановлено подію злочину;
 - в діянні підсудного немає складу злочину;
 - не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.
 Усі названі підстави різні за змістом, але рівнозначні за правовими наслідками, оскільки вироком, що постановляється іменем держави, підсудний визнається невинуватим і реабілітується.
Суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю події злочину у таких випадках: діяння, в якому обвинувачувався підсудний, не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, з якими закон пов'язує склад злочину.
Виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину суд постановляє у випадку, коли встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, мало місце, але кримінальний закон не визнає таке діяння злочином. Наприклад, через малозначність діяння, вчинення його у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності або виконання законного наказу, або в умовах виправданого ризику та ін. (ст.11, 36-43 КК).
Виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину суд постановляє, якщо факт злочину встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.
 Такий самий виправдувальний вирок постановляється і тоді, коли докази сумнівні і можливості отримання достовірних доказів вичерпані.
Якщо суд постановив виправдувальний вирок за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, він після набрання вироком законної сили повинен винести ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, яка дійсно вчинила цей злочин.
При розгляді справи щодо підсудного, який вчинив діяння до виповнення віку, з якого може настати кримінальна відповідальність, суд виносить не виправдувальний вирок, а ухвалу (постанову, якщо справа розглядається суддею одноособово) про закриття кримінальної справи і застосування до підсудного примусового заходу виховного характеру (ст.447 КПК).
Вирок суду повинен бути правильним по суті і по формі. Форма - це спосіб, мова його змісту і послідовність викладення.
Вирок має бути викладений у такій формі, щоб переконував, що прийняте судом рішення - єдино можливе і правильне. Наспіх і неохайно складений вирок може викликати сумнів у його законності та обґрунтованості.
Вирок викладається офіційно-діловим стилем, мовою, якою проводився судовий розгляд справи, юридично грамотно, з коротким, точним описом обставин справи і результатів дослідження доказів.
 У вироку не можуть застосовуватися неточні формулювання, скорочення і слова, застосування яких не прийнято в офіційних документах.
 Якщо суд застосував спеціальні юридичні терміни, у вироку наводиться їх роз'яснення з тим, щоб вирок був зрозумілим не лише учасникам судового розгляду, які є фахівцями, а й іншим особам.
 Усі питання у вироку викладаються послідовно, по визначеній ч.3 статті, що коментується, системі, яка передбачає три частини вироку - вступну, мотивувальну і резолютивну.
За загальним правилом, у тексті вироку не повинно бути ніяких виправлень. Проте якщо цього уникнути не вдається, кожне виправлення має бути застережене та підписане суддями в нарадчій кімнаті до проголошення вироку. Після проголошення вироку суд не вправі вносити до нього будь-які виправлення.
Вирок складає один із суддів (якщо справа розглядається колегіальним складом суддів). Проте це не означає, що все складання передовіряється йому. Якщо справа розглядається колегіальним складом, усі судді беруть участь у складанні вироку, а його технічне оформлення виконує один із суддів.
Ч.2 статті, що коментується, передбачає, що вирок має бути написаним одним із суддів. Як свідчить судова практика, вирок може бути виконаний суддею також із застосуванням друкарської машинки або комп'ютера, якщо суддя володіє необхідними навичками роботи на них. За таких умов виконання вироку кожний його аркуш повинен бути засвідчений підписами усіх суддів з метою унеможливити фальсифікацію.
Вирок підписують усі судді. Суддя, який при постановленні вироку виклав окрему думку, також підписує вирок.
     Непідписання вироку будь-ким із суддів є безумовною підставою для його скасування (ст.370 КПК).
Якщо суддя, який брав участь у справі, що розглядається у колегіальному складі, виклав окрему думку, вона приєднується до справи.
Вирок проголошується в залі засідання після його підписання суддями у нарадчій кімнаті. Після проголошення вирок приєднується до справи.