Нормування праці — це основа її організації на підпри¬ємстві, це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між штатами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.
Основними об'єктами нормування праці є робочий час, обсяг роботи, зона обслуговування, витрати енергії працівників.
Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці і відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими. Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками:
а) час роботи і час перерв у роботі;
б) нормований і ненормований робочий час.
Коефіцієнт використання робочого часу показує рівень організації праці на підприємстві і розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну.
Величезна різноманітність трудових процесів та умов їх виконання потребує забезпечити більш-менш рівну інтенсив¬ність праці на різних за змістом та складністю роботах. Це можливо лише за умови визначення норм праці на єдиній нормативній базі. Така нормативна база складається з універсальних нормативних матеріалів, що розробляються науково-дослідними установами для використання на різних підпри¬ємствах при проектуванні норм затрат праці на конкретні роботи.
Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу ви-робництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня ме¬ханізації праці робітників, а також від форми організації праці. Для вищого рівня серійності характерні досконаліша техніка, техноло¬гія, організація виробництва і праці. Внаслідок цього затрати праці на виготовлення тих самих виробів і рівень продуктивності праці будуть різними в умовах масового, серійного та індивідуального виробництва.
У практиці нормування праці користуються досвідно-статистичними і аналітичними методами.
Досвідно-статистичні (або сумарні) методи передбачають чають встановлення норм в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці. При досвідному методі норми визначаються на основі особистого досвіду нормувальника, а при статистичному — на основі статистичних даних про фактичні затрати ти часу на виконання аналогічної роботи в минулому. Досвідно-статистичні методи не можна вважати науковими, оскільки норми розробляються без необхідного аналізу фактичних умов праці. Такі норми не забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів і повинні замінятися нормами, встановленими аналітичними методами. В деяких учбових посібниках ці меоди ще називають не досвідно-, а дослідно-статистичні.
За допомогою аналітичних методів проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, розділяється на складові елементи; потім визначаються технічні. організаційні, економічні та інші фактори, що впливають на тривалість виконання кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її елементів із врахуванням оптимального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховують затрати часу на кожен елемент, і їх суму, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впровадження запроектованого трудового процесу і встановленої норми.
За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові і аналітично-дослідні.
Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначаються на основі нормативних матеріалів (науково обгрунтованих міжгалузевих, галузевих чи місцевих нормативів), такий метод називається аналітично-розрахунковим.
Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометрії жу, такий метод називається аналітично-дослідним.
Нерідко зустрічаються випадки одночасного використання обох різновидів аналітичного методу, коли одні елементи норми часу встановлюються за нормативами, а інші — на основі конкретних вимірювань.
На практиці найпоширеніший аналітично-розрахунковий метод, оскільки його застосування менш трудомістке, дає мож¬ливість розрахувати норми ще до початку трудового про¬цесу і сприяє рівнонапруженості норм. Цей метод не використовують в умовах індивідуального та дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або зовсім не повторюється, пов’язано з значною трудомісткістю аналітичного методу (розрахунок норми часу економічно не виправданий). Тому його застосовують тут тільки для розрахунку норм на дуже складні операції.
Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, крупносерійного і серійного типів виробниц¬тва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів.
Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного технологічного процесу та існуючих форм організації праці на робочо¬му місці: проектування найраціональнішого складу, послідовності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують, розроблен¬ня оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця.
В деяких підручниках виділяють також суть укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. За цим ме¬тодом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з інди¬відуальним і дрібносерійним типом виробництва.
Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елемен¬ти, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різно¬манітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи виз¬начають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їхню структуру.
Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку тру-дового процесу можна конструювати ручні прийоми різних трудо¬вих процесів на основі створення системи мікроелементів, які виз¬начаються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомо¬гою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції.
Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званими мікроелементними нормативами. Ці нормативи є сподіва¬ними величинами часу, знайденими в результаті статистичної об¬робки.
Аналітичним, укрупненим методами і методом мікроелементного нормування визначаються технічно обгрунтовані норми.
Досягнення рівнонапруженості норм — важлива і склад¬на проблема. Для її вирішення необхідно забезпечити висо¬ку якість і єдність нормативних матеріалів, методів і мето¬дик нормування праці; достатню кваліфікацію технологів та спеціалістів з нормування праці; матеріальну і моральну зацікавленість працівників у високій якості норм праці.
Нормативні матеріали (нормативи) — це комплекс інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом. Вони класифікуються за такими видами: нор¬мативи режимів роботи устаткування; нормативи часу; нормативи обслуговування; нормативи чисельності та нормативи підлеглості. Конкретні норми праці для певного трудового процесу визначаються безпосередньо на підприємстві а основі одного або кількох трудових нормативів.
Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування величезної кількості нормативних матеріалів, їх класифікують за різними ознаками. За призначенням і сфе¬рою використання розрізняють загальнопромислові, галузеві та місцеві нормативи, за мірою укрупнення — диференційовані та укрупнені та інші.