За офіційними даними, з року в рік в Україні дедалі зростає кредиторська й дебіторська заборгованість між підприємствами. Це означає, що криза неплатежів торкається всіх або майже всіх суб’єктів господарювання. Відсутність коштів може поставити підприємство на межу банкрутства.
Як же правильно визначити заподіяні збитки, здійснити їх розрахунок, щоб сторона, яка потерпає в результаті неправомірних дій контрагента, змогла отримати справедливу компенсацію? Правильний і аргументований розрахунок спричинених збитків стане в нагоді, коли потерпіла сторона звертатиметься до суду, оскільки на неї процесуальне законодавство покладає обов’язок доказувати свої твердження. З іншого боку, такий розрахунок допоможе їй спростувати необґрунтовані вимоги свого недобросовісного контрагента.
Проблема економічно та юридично правильного обчислення збитків лишається актуальною і на сьогодні.
ЩО Є ЗБИТКАМИ?
Збитками в широкому розумінні вважають грошовий вираз зменшення або втрати (загибелі) певного майнового блага. Існують також економічні й соціологічні визначення збитків, які ми в даній статті не наводитимемо.
Частина 2 ст. 203 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 р. (далі – ЦК УРСР) встановлює, що збитками є витрати, здійснені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби боржник виконав зобов’язання. Як бачимо, чинний ЦК надає поняттю збитків майнового забарвлення. Цей нормативно-правовий акт характеризує збитки в загальних рисах і не розкриває поняття витрат кредитора, пошкодження або втрати його майна, не одержаних доходів. На практиці це породжує проблеми для сторін у доказуванні правильності розуміння цих понять і сум, що підлягають стягненню з винної сторони.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (далі – ЦК) містить дещо нові положення про збитки як один із способів захисту цивільних прав та інтересів. Стаття 22 ЦК відзначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала в зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Як бачимо, новий ЦК дещо видозмінив формулювання поняття збитків, але по суті види збитків співпадають.
Закріплений також принцип відшкодування збитків у повному обсязі, якщо договір або закон не передбачають відшкодування в меншому або більшому розмірі. Все це дозволить сторонам, а також їх юристам, самостійно визначати взаємні збитки, коригувати їх розмір у потрібний бік.
Крім того, на вимогу особи, якій завдано шкоди, а також відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб. Зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Однією з проблем, що виникне 1 січня 2004 р., є наявність суперечностей у положеннях про збитки Цивільного та Господарського кодексів України від 16 січня 2003 р. (далі – ГК). Річ у тім, що ГК передбачає інший, розширений та більш деталізований склад збитків.
Стаття 225 ГК до складу збитків відносить не лише вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати потерпілої сторони, не одержаний прибуток, а й додатково матеріальну компенсацію моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з нормами ГК до додаткових витрат належать штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною. Взагалі ГК припускає наявність багатьох виключень і деталізуючих положень порівняно з ЦК, зокрема:
•    можливість закріплення в законі щодо окремих видів господарських зобов’язань обмеженої відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань;
•    інші вимоги до ціни, що враховується при відшкодуванні збитків;
•    можливість для сторін за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню (в твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов’язання чи строків порушення зобов’язання сторонами);
•    можливість встановлення Кабінетом Міністрів України методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.
•    самостійне визначення відшкодування збитків у внутрішньогосподарських відносинах, тобто в межах одного підприємства;
•    порядок і умови відшкодування збитків.
Відмінності між положеннями обох кодексів негативно впливати на практику правозастосування. І поки що важко уявити як ці проблеми вирішуватимуться.
РИНКОВІ ЦІНИ
Все ж таки зупинимось на загальних положеннях ЦК щодо відшкодування збитків.
Так, ст. 623 ЦК визначає положення щодо відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання. Зокрема, вона встановлює, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Обов’язок з доказування розміру таких збитків покладається на кредитора.
При цьому збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора в місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – в день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
ЦК не містить визначення поняття “ринкова ціна”.
Зауважимо, що зміну ринкової ціни не можна ототожнювати з розміром індексу інфляції за певний період, оскільки ці явища є явищами різного порядку.
Прийнятий ще 3 січня 1990 р. Закон України “Про ціни і ціноутворення” від 3 грудня 1990 р. № 507-XII також не дає тлумачення терміну “ринкова ціна”. В ньому вживаються терміни “вільні ціни і тарифи”, “державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи”. Вільні ціни не можна ототожнювати з ринковими, оскільки основною характеристикою вільної ціни є встановлення її без участі держави. Водночас ринкова ціна за своєю сутністю відображає реальну вартість майна, блага в конкретних умовах безвідносно до її державного чи недержавного характеру.
ЦК не містить визначення поняття ціни. Відповідно до ст. 632 цього кодексу, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна в договорі не встановлена й не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Поруч із термінами “ринкова ціна” та “звичайна ціна” в кодексі нерідко зустрічається поняття ціни, що склалась на момент відшкодування, що лише може ускладнити правозастосовчу практику.
В законодавстві України термін ринкова ціна вживається в різних значеннях. Так, у постанові Правління Національного банку України № 155 від 21 квітня 1998 р., якою затверджена інструкція з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів установ Національного банку України й комерційних банків України, під ринковою ціною слід розуміти ціну, за якою можна придбати основні засоби або нематеріальні активи на поточну дату.
СПРАВЕДЛИВІ РИНКОВІ ЦІНИ
Однак найбільш повно поняття ринкової ціни розкриває податкове законодавство. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР оперує поняттям справедливої ринкової ціни. Це – ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично й фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг).
Неважко помітити, що таке визначення ринкової ціни орієнтовано на податкові цілі: викриття встановлення сторонами фіктивних або занижених цін, попередження ухилення від оподаткування тощо.
Вважаємо доцільним розкриття в цивільному законодавстві терміну “ринкова ціна”, враховуючи приватний характер відносин щодо відшкодування збитків. Тут у нагоді можуть стати окремі положення Одноманітного торговельного кодексу США, згідно з положеннями якого під ринковою ціною для цілей вирахування збитків слід розуміти переважну ціну на товар, що є предметом угоди в момент, коли потерпіла сторона дізналась про порушення умов договору своїм контрагентом, та в місці виконання договору. Якщо надання доказів переважної ціни в момент і в місці укладання угоди є ускладненим, то може бути взята ціна, що переважала протягом розумного строку до або після передбаченого часу або в будь-якому іншому місці, яке з комерційної точки зору або відповідно до торгових звичаїв може бути розумною заміною встановленого місця з урахуванням витрат із перевезення товарів у таке інше місце або з нього. Подібне тлумачення ринкової ціни найбільш точно й вірно відображає суть і правову природу цього поняття і може бути взято за основу для українського законодавства. Це дозволить на практиці бачити більш чіткі орієнтири щодо розміру відшкодування збитків.
НЕМАЄ НІЧОГО БІЛЬШ ТИМЧАСОВОГО…
Нагадаємо, що за ЦК реальними збитками є втрати, яких особа зазнала в зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Як правильно все це розрахувати? І як правильно розрахувати упущену вигоду?
Найбільш повним документом, що відображає методику розрахунку розміру збитків, лишається Тимчасова методика визначення розміру збитку (збитків), заподіяного порушенням господарських договорів, схвалена Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи 21 грудня 1990 р. (далі – Тимчасова методика). Зауважимо, що вона діє в тій частині, що не суперечить законодавству України.
Методика призначена для визначення розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, укладених між підприємствами та організаціями. Разом з тим, як зазначено в Тимчасовій методиці, вона може застосовуватись і за відсутності договірних відносин, зокрема, для визначення розміру збитку (збитків) за зобов’язаннями із заподіяння шкоди; збитків, понесених підприємством у результаті виконання вказівок вищестоящого органу, що порушило права підприємств, а також внаслідок неналежного здійснення вищим органом своїх обов’язків щодо підприємства.
Багато положень цієї Тимчасової методики можна використати й сьогодні.
ВИТРАТИ ПОТЕРПІЛОЇ СТОРОНИ
До витрат потерпілої сторони Тимчасова методика відносить фактичні витрати, понесені нею до дня пред’явлення претензії (на сьогоднішній день – до дня подачі позову, а за необхідності дотримання обов’язкового претензійного порядку – до дня пред’явлення претензії). Це можуть бути витрати, пов’язані з простоєм виробництва, усуненням недоліків в отриманій продукції (виконаних роботах), сплатою санкцій (включаючи відшкодування збитків) іншим контрагентам у зв’язку з невиконанням основного обов’язку боржником та ін.
Не включаються до суми збитку (збитків) майбутні витрати, оскільки вони ще фактично не понесені потерпілою стороною, і в ряді випадків така сторона може їх уникнути. Наприклад, третя особа відмовиться стягувати неустойку з потерпілої сторони, яка припустилась порушення внаслідок прострочення боржника. Майбутні витрати можуть стягуватися лише в тоді, коли вони будуть фактично понесені потерпілою стороною.
Доцільним також було б передбачити в українському законодавстві норму, відповідно до якої розмір збитків може розраховуватись на основі визначених у встановленому порядку і діючих норм, нормативів, цін, тарифів тощо. Витрати, що перевищують зазначені норми, нормативи, ціни, тарифи, могли б не підлягати відшкодуванню. Таку норму можна було б застосовувати для регулювання відносин між державними підприємствами.
ВТРАТА МАЙНА
При втраті майна, згідно з Тимчасовою інструкцією, визначається вартість втраченого майна, за винятком його зносу.
При пошкодженні майна визначається сума витрат з усунення пошкодження чи уцінки майна. Такий збиток може бути нанесений, наприклад, у результаті порушення умов договору про тару й пакування, пошкодженням поставленого устаткування та з інших причин.
При порушенні договірних зобов’язань одночасно декількома контрагентами кожен з них несе відповідальність у розмірі заподіяного ним збитку (збитків). Якщо ж неможливо виділити розмір збитку (збитків), заподіяного кожним контрагентом, то загальну суму збитку (збитків) рекомендується розподіляти між ними в рівних частках.
УПУЩЕНА ВИГОДА
Практика свідчить, що підприємства, що потерпають від порушення свого права, не часто стягують з боржників упущену вигоду. Це пов’язано передусім з тим, що більшість кредиторів не обізнана з порядком її вирахування. Та й судді за відсутності офіційно встановленої українським урядом методики вирахування упущеної вигоди не завжди задовольняють навіть обґрунтовані в правовому й математичному аспектах позови про відшкодування збитків. В таких випадках постраждалій стороні доводиться покривати збитки за рахунок власних ресурсів, що ще більше тягне підприємство до “безодні неплатежів”. У ряді випадків така практика може привести рентабельні підприємства на межу банкрутства, а недобросовісній стороні дозволяє існувати за рахунок своїх добросовісних контрагентів.
Що до упущеної вигоди, то сюди можна віднести всі доходи, які б одержала потерпіла сторона, якби зобов’язання було виконано належним чином (наприклад, прибуток, не отриманий у результаті зменшення обсягу виробництва чи реалізації продукції, зміни асортименту виготовленої продукції, зниження її якості тощо). З метою уникнення можливості пред’явлення недобросовісною потерпілою стороною “надуманих” позовів про відшкодування упущеної вигоди, якої насправді немає, ЦК зазначає: “при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання”. Таке положення орієнтуватиме судові органи на встановлення фактів, які б підтверджували, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати доходи й робив все для їх отримання. Ситуацій, за яких недобросовісний кредитор “сидить на печі” і нічого не робить, а потім пред’являє позов про стягнення з боржника вигоди, яка була нібито упущена, стане менше.
Справжньому захисту порушених прав кредитора також слугуватиме таке положення ст. 22 ЦК: якщо особа, яка порушила право, одержала в зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим ніж доходи, одержані особою, яка порушила право.
ПОРЯДОК ВИЗНАЧЕННЯ ЗБИТКІВ
Цьому питанню присвячено другий розділ Тимчасової методики. Збитки визначаються виходячи з характеру наслідків порушення договірного зобов’язання, а не зі змісту самого порушення. Одне й те саме порушення (наприклад, недопоставка) може викликати різні наслідки (зменшення обсягу виробництва, зниження якості продукції та ін.), так само як різні порушення (недопоставка, постачання некомплектної продукції чи продукції неналежної якості та ін.) можуть викликати той самий наслідок. Наприклад, при зменшенні обсягу виробництва збитки розраховуються однаково, незалежно від того, яке порушення стало причиною скорочення обсягу виробництва.
Тимчасова методика також наводить орієнтовний перелік основних наслідків порушення договірних зобов’язань і видів (складу) збитків, яким можна керуватися при визначенні їх розміру.
У випадку, якщо потерпілій стороні заподіяно збитки декількох видів, то збиток кожного виду розраховується окремо, а отримані результати додаються.
При визначенні розміру збитків необхідно виключити дублювання. Наприклад, при одночасному зменшенні загального обсягу виробництва й зменшенні обсягу виробництва в зв’язку зі зміною запланованого асортименту відносне збільшення умовно-постійних витрат у собівартості продукції та неодержаний прибуток враховуються тільки один раз.
Тимчасова методика лише орієнтує суб’єктів господарювання на можливий варіант поведінки в процесі розрахунку та стягнення збитків. Сторони мають право встановлювати в договорі інший порядок визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню у випадку порушення окремих умов договору. Так, сторони можуть встановлювати:
•    тверді суми збитків, що підлягають відшкодуванню. Наприклад, за порушення строків поставки продукції сторони можуть передбачити відшкодування збитків в твердій сумі (50000 грн.);
•    розміри (ставки) збитків залежно від обсягу невиконання і термінів порушення договірних зобов’язань. Наприклад, за одиницю недопоставленої продукції (в тоннах, кубометрах, штуках тощо); за час прострочення (година, день, декада і ін..); за постачання одиниці продукції неналежної якості чи некомплектної. Наприклад, сторони можуть передбачити в договорі, що у випадку прострочення постачання 1 тисячі порожніх пляшок на 1 день постачальник відшкодовує покупцю збитки в розмірі, наприклад, 100 грн. При простроченні постачання 10 тисяч пляшок на 5 днів збитки складатимуть 5000 грн.
Такі розміри (ставки) збитків сторони можуть змінювати залежно від особливостей виробництва в тій чи іншій галузі.
В практичній діяльності в особливій нагоді може стати використання методів розрахунку збитків, що наводяться в Тимчасовій методиці. Вони залежать від наслідків порушень договірних зобов’язань (зменшення обсягів виробництва, реалізації продукції, простій виробництва, заміна сировини, матеріалів тощо). Також слід звернути увагу на особливості практичного вирахування розміру збитків (для цього в Тимчасовій методиці наводяться приклади).
Ніщо не стоїть на місці, в тому числі й методики розрахунку збитків. Для різних правових відносин сторін варто створити формули розрахунку збитків, які можна використовувати на практиці, в тому числі із застосуванням комп’ютерних програм. Це значно полегшило б роботу юристам, які практикують у цій сфері. Розрахунки при цьому будуть максимально точними, повними та аргументованими.