ПІЗНАННЯ — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення щирих знань. Спочатку пізнання являло собою одну зі сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю.
У пізнанні виділяють два рівні:
- почуттєве  пізнання, здійснюване за допомогою:
•    відчуття;
•    сприйняття;
•    представлення.
- раціональне пізнання, що протікає в:
•    поняттях;
•    судженнях;
•    умовиводах і фіксується в теоріях.
Розрізняють також:
- повсякденне;
- художнє;
- наукове пізнання, а в рамках останнього:
•    пізнання природи;
•    пізнання суспільства.
Різні сторони процесу пізнання досліджуються рядом спеціальних наук: когнітивною психологією, історією науки, соціологією науки і т.п. Загальне навчання про пізнання дає філософська теорія пізнання.
Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функ¬ціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.
Раціональне (логічне) і чуттєве (чуттєво-сенситивне) — це діалектичне вза¬ємозв'язані сторони єдиного пізнавального процесу, які лише в єдності можуть давати адекватну картину дійсності. Кожний момент чуттєво¬го відображення в пізнанні опосередкований мисленням. У свою чергу, раціональне пізнання одержує свій зміст з чуттєвих даних, які забезпечують постійний зв'язок мислення з конкретними предмета¬ми та явищами дійсності. І в мисленні людина не може абсолютно відокремитись від наочності, оскільки без цього неможлива проекція наших знань на дійсність та результативне здійснення предметно-практичної діяльності.
Єдність чуттєвого та раціонального моментів у пізнанні, зреш-тою, обумовлена суспільно-історичною практикою, але безпосередньо вона втілюється і виявляється в діяльності такої пізнавальної здібності людини, як творча уява, яка в своїх образах відображає зміст уявлень раціонально оформлених пізнавальних ситуацій. Уява, основуючись на оперуванні конкретно-чуттєвими образами, має при цьому риси опосередкованого узагальненого знання; вона бере участь у формуванні нових понять, і в той же час є наочно-чуттєвим результатом мислення. Уява — це вид пізнання, що формує і нові конкретно-чуттєві образи та поняття і здійснює перехід від чуттєвого до раціонального, узагальнюючи і вербалізуючи чуттєві образи, а також надаючи конкретно-наочного характеру формам мислення, синтезуючи чуттєве відображення та мислення в єдину систему. Уява — це специ¬фічний сплав чуттєвого та раціонального в пізнанні, де чуттєвість є основою, матеріалом для творення образів уяви, а мислення відіграє програмуючу роль, дає змогу логічно "добудувати" цілісний і загаль¬ний образ дійсності. Уява — це пов'язаний з перетворенням наочної ситуації за допомогою мислення спосіб вирішення пізнавальних проблем і формування нового знання, нових образів дійсності: ідей, цілей діяльності, ідеальних образів майбутнього.