Вівторок, 09 березня 2010 23:31

Поняття заробітної плати

Відповідно Законові України "Про оплату праці" сутність заробітної плати визначається як "винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу" .
Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів праці і  господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Рівень заробітної плати визначається, з одного боку, розвитком суспільного виробництва, а з іншого — ефективністю роботи окремих працівників. Через систему заробітної плати суспільство здійснює мотивацію праці, контроль за мірою праці і мірою споживання матеріальних і духовних благ працівниками.
Заробітна плата складається з основної і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата нараховується за виконану роботу з тарифних ставок, відрядним розцінкам або посадовим окладам і не залежить від результатів господарської діяльності підприємства. Вона включає такі виплати: оплату за фактично відпрацьовані людино-години, доплати за сполучення професій, за багатоверстатне обслуговування, за класність, виплату міжрозрядної різниці, персональні надбавки, доплати за роботу в нічний час, доплату незвільненим бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів, доплати відрядникам у зв'язку зі змінами умов праці, оплату простоїв не з вини працівника, оплату за понаднормовану працю і т.п. 3
Основна заробітна плата є базою нормального відтворення робочої сили. Вона залежить від результатів праці робітника, якості робочої сили, кваліфікації, виробничого досвіду і т.п.
Витрати на основну заробітну плату є основною частиною фонду оплати праці і безпосередньо входять у собівартість виробленої продукції, виконуваних робіт або наданих послуг.
Оскільки основна заробітна плата визначається по тарифній системі, розцінками з оплати праці за одиницю, то її називають базовою (тарифною).
Додаткова заробітна плата — це складова заробітної плати працівників, до якої включають витрати на оплату праці, не зв'язані з виплатами за фактично відпрацьований час. Нараховують додаткову заробітну плату в залежності від досягнутих і запланованих показників, умов виробництва, кваліфікації виконавців.
Додаткова заробітна плата включає окремі види преміювання, винагороди та інші види заохочення, визначені Положенням з оплати праці підприємства. Розміри додаткової заробітної плати залежать від результатів господарської діяльності і виплат за рахунок власних коштів (прибутку) підприємств. Джерелом додаткової оплати праці є фонд матеріального стимулювання, що створюється за рахунок прибутку. Розмір останнього не може бути гарантованим і змінюється зі зміною результатів господарської діяльності підприємства 4, 74.
Заробітна плата виконує ряд функцій.
Функція забезпечення матеріального стимулювання працівників у збільшенні виробництва високоякісної продукції і підвищенні продуктивності праці обумовлена взаємозв'язком витрат роботи на виробництво окремих видів продукції і її результатів.
Як відомо, важливою умовою високопродуктивного використання робочої сили на підприємствах є послідовне здійснення принципу особистої матеріальної зацікавленості. Практика показує, що на підприємствах з високим рівнем заробітної плати, як правило, вище продуктивність праці, краще використовуються трудові ресурси, вище питома вага кваліфікованих кадрів, краще організація і дисципліна праці, вище прибутковість виробничої діяльності.
Високооплачувана праця створює матеріальну зацікавленість виробничого персоналу підприємства в трудовій активності, підвищенні своєї кваліфікації і закріпленні кваліфікованих кадрів на даному підприємстві. Висока заробітна плата спонукає персонал підприємства підвищувати свої знання в області техніки, технології, удосконалювати методи роботи, впроваджувати у виробництво нові засоби роботи і технологічних прийомів.
Відтворювальну функцію заробітна плата виконує як основне джерело доходів населення. Розміри заробітної плати повинні забезпечувати відновлення працездатності населення, розвиток його фізичних і духовних сил на основі постійного розвитку виробництва і підвищення життєвого рівня населення.
Соціальна функція заробітної плати характеризується тим, що вона є не тільки матеріальним, але і моральним фактором. Сам факт одержання більш високої заробітної плати передбачає визнання великих заслуг робітника перед колективом у створенні продукції, більшої ваги трудового внеску працівника в суспільне виробництво.
Облікова функція полягає в тому, що заробітна плата, нарахована в грошовому вираженні за виконану роботу відповідно встановленим нормам роботи з відрядних розцінок, тарифними окладами робітників і посадових окладів керівників, у грошовому вираженні відбиває міру участі живої праці в процесі формування витрат виробництва.
Організація оплати праці на підприємстві здійснюється відповідно до наступних принципів:
Принцип матеріальної зацікавленості забезпечує як особисту, так і колективну зацікавленість у результатах роботи, стимулює боротьбу за підвищення продуктивності праці, економію засобів, сприяє підвищенню кваліфікації. При цьому більша кількість праці і більш кваліфікована, відповідальна, складна і важка праця повинні оплачуватися за підвищеними розцінками.
Принцип плановості оплати праці випливає з необхідності планування рівня заробітної плати, фонду оплати і термінів і періодичності виплати заробітної плати. Підприємства визначають у плановому порядку розмір фонду заробітної плати за встановленими нормативами і плановим обсягом виробництва продукції: збільшення фонду заробітної плати можливо лише у випадку перевиконання плану виробництва продукції. Принцип плановості в організації оплати праці орієнтує підприємства на збільшення виробництва продукції без залучення зайвої робочої сили. Дотримання цього принципу дає можливість обґрунтовано регулювати нагромадження і споживання як на окремому підприємстві, так і в границях країни в цілому.
Принцип раціонального співвідношення темпів зростання продуктивності праці і її оплати також є принципом організації оплати праці. Цей принцип полягає в тому, що підвищення оплати праці повинне забезпечуватися випереджальними темпами зростання продуктивності праці.
Члени суспільства не можуть споживати більше, ніж вони роблять. Дотримання цього принципу забезпечує розширене відтворення на підприємствах, створює нормальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Заробітна плата може зростати тільки за умови систематичного розширеного відтворення, тобто неухильного зростання валового внутрішнього продукту. Цього можна досягти лише за умови підвищення продуктивності індивідуальної і суспільної праці, причому цей ріст може випереджати ріст заробітної плати. Якщо ж остання буде зростати більш швидше, ніж продуктивність праці, то це приведе до скорочення фонду нагромадження і відповідно гальмуванню темпів відтворення, адже в цьому випадку з валового внутрішнього продукту насамперед треба компенсувати витрачені засоби виробництва, виділити додаткову частину для розширення виробництва, створити страховий фонд. Без цього неможливе нормальне виробництво.
Принцип гарантованості оплати праці передбачає гарантовану і регулярну оплату праці у свідомо визначених розмірах у визначений термін. Заробітна плата робітників та службовців гарантується державним регулюванням оплати роботи. Відповідно до закону держава здійснює регулювання оплати роботи працівників усіх форм власності і господарювання шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також шляхом оподатковування доходів працівників.
Принцип диференціації рівня заробітної плати здійснюється через систему тарифікації, що забезпечує установлення визначене співвідношення в оплаті праці різної кількості і якості. Вихідним моментом диференціації заробітної плати є її мінімальний рівень, об'єктивним критерієм якого є кількість матеріальних і духовних благ, необхідних для відтворення робочої сили низькокваліфікованого працівника при нормальних умовах праці.
Важливий принцип організації оплати праці — вирівнювання рівня оплати і скорочення різниці в доходах між високо- і низькооплачуваними категоріями працівників. Така різниця визначається не тільки неоднаковими рівнями продуктивності роботи і доходів на окремих підприємствах, різними рівнями кваліфікації працівників, але і загальним станом розвитку економіки країни. Цей принцип передбачає державне визначення мінімальної заробітної плати з урахуванням вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації і розвитку економіки країни.
Принцип простоти і  доступності оплати праці складається в розробці, оповіщенні і впровадженні у виробництво таких систем, форм оплати праці, що були б зрозумілими і прийнятними для більшості безпосередніх учасників виробничого процесу, розкривали б зв'язок між продуктивністю праці і заробітною платою.
Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не може виконувати цих функцій. Її рівень забезпечує не більш як 20% відтворення робочої сили, яке не відшкодовує навіть прямих затрат праці і не викликає заінтересованості в переорієнтації робо¬чої сили на пріоритетні сфери діяльності. Заробітна плата нині ви¬конує інші функції, а саме:
• збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження заробітної плати;
• забезпечення соціальних гарантій;
• збереження попереднього статусу, пов'язаного із попереднім ро-бочим місцем;
• стримування інфляції (шляхом заборгованості із заробітної плати);
• перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;
• поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;
• посилення мобільності робочої сили.

Таким чином, сучасний законодавчий підхід трактує заробітну плату як будь-яку винагороду або заробіток, що обчислюється в грошах, що підприємець виплачує за роботу, що уже виконана, або може бути виконана, або за послуги, що вже надані, або повинні бути надані.
Заробітна плата складається з основної та додаткової. Основна заробітна плата є базою нормального відтворення робочої сили. Додаткова заробітна плата – це витрати на оплату праці, не зв'язані з виплатами за фактично відпрацьований час.
До основних функцій заробітної плати відносяться: матеріальне стимулювання працівників, відтворення, соціальна функція, облікова функція. Сучасна організація праці базується на таких принципах: матеріальної зацікавленості, плановості, раціонального співвідношення темпів зростання заробітної плати та продуктивності, вирівнювання рівня оплати, простоти і  доступності оплати праці.