Середа, 17 березня 2010 20:31

Правові основи міжнародних розрахункових і кредитних операцій українських підприємств

В Україні зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на основі закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. № 959-ХІІ.
Згідно з цим законом всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Зовнішньоеконмічна діяльність здійнсюється на основі договорів.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
В статті 14 вищевказаного закону зазначається, що всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право:
- самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам;
- безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючій на території України валюті та в іноземній валюті як у межах, так і за межами України, самостійно приймати рішення у зазначених питаннях;
- вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів України.
Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на території України банком для зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими комерційними банківськими та кредитними установами, а також іноземними і міжнародними банками, зареєстрованими у встановленому порядку на території України.
Кредитування зовнішньоекономічних операцій у діючій на території України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленості та на умовах, погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у кредитних угодах (договорах).
Розрахункові кредити банків, які видаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим) рахунком у діючій на території України валюті для покриття коштів, що тимчасово вилучаються з обігу, забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, розрахунковими, транспортними та/або товаросупровідними документами. Всі інші кредити, крім розрахункових, забезпечуються майном, що належить на праві власності боржнику, та/або його немайновими правами.
Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та гарантування державою комерційних кредитів, що надаються цим суб’єктам, в Україні здійснюються через банк для зовнішньоекономічної діяльності України та інші уповноважені банки.
Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних кредитів визначаються кредитними угодами (договорами), що укладаються між відповідними суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для зовнішньоекономічної діяльності України.
Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком для зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів державного кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на території України валюті та в іноземній валюті за поданням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності кредитів. Банк для зовнішньоекономічної діяльності України повинен повідомити про своє рішення подавця заявки на державний кредит (державну гарантію комерційного кредиту) у місячний строк з дня подання зазначеної заявки. В разі відсутності вищезазначеної експертної оцінки об’єкта кредитування відмова у державному кредитуванні (гарантуванні державою комерційного кредиту) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав недоцільності не дозволяється.
Розмір державного кредиту (державної гарантії комерційного кредиту), що надається у діючій на території України валюті та/або в іноземній валюті одному суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності протягом одного року, не може перевищувати 5 процентів від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.
Таким чином, законодавство України, що регулює зовнішньоеконо-мічну діяльність суб'єктів таких відносин, зокрема й валютне законодавство, надає право самим учасникам між¬народних зв'язків обирати будь-яку форму розрахунків у сфері експорту та імпорту товарів і послуг. Комерційні банки, які ведуть валютні рахунки своїх клієнтів — україн¬ських підприємств, виконують їхні доручення у сфері роз¬рахунків з іноземними партнерами через іноземні банки-кореспонденти, тобто такі іноземні банки, з якими україн¬ський банк має кореспондентські відносини, а саме — має М них свої кореспондентські рахунки (рахунки "Hocтро") і відкриває у себе кореспондентські рахунки іноземних банків (рахунки "Лоро"). Якщо клієнт українського комерційного банку має розрахуватися з іноземним парт-нером, який обслуговується в банку-некореспонденті, то розрахунки виконуються комерційним банком через третій банк (де у нього є рахунок "Ностро") (Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах затверджена Постановою НБУ від 12.11.2003 №492 зі змінами та доповненнями).
Важливим законодавчим актом, який регламентує порядок міжнародних розрахунків і кредитних операцій є закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. №185/94-ВР.
В статті 1 цього закону вказується, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
За статтею 2 вищевказаного закону імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.
Міжнародні розрахунки регулюються не тільки нормативними національ¬ними законодавчими актами, а й міжнародними банківськими правилами та звичаями.
Міжнародні розрахунки — об'єкт уніфікації, що обумовлено інтернаціо¬налізацією господарських зв'язків та універсалізацією банківських операцій:
•   Єдиний чековий закон;
•   Єдиний закон про простий та переказний вексель;
•   Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (УПДА);
•   Уніфіковані правила для інкасо;
•   Уніфіковані правила для контрактних гарантій;
•   Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті за вимогою;
На вищевказаних міжнародних документах базується вітчизняне законодавство щодо форми розрахунків. 
Форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характе¬ризують організаційний бік руху грошових потоків: порядок проведення опе¬рацій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін і банків тощо.
Банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів-підприємств та організацій — учасників зовнішньоекономічної діяльності в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо, акредитив. Вибір конкретної форми, в якій будуть здійснюватися розрахунки за зовніш¬ньоекономічною угодою, визначаються за згодою сторін та фіксуються в розділі "Умови платежу зовнішньоторговельного контракту".
Форми, що застосовуються в міжнародних розрахунках, розрізняються за ступенем участі банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більша — при інкасо (контроль за передачею, пересилкою товаросупроводжувальних до¬кументів та видачею їх платнику відповідно до інструкцій довірителя) і мак¬симальна частка участі банків при акредитиві (надання бенефіціару платіж¬ного зобов'язання, що реалізується при виконанні останнім основних умов, що містяться в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для бенефіціара, мінімально — при банківському переказі за фактично поставлений то¬вар, максимально — при акредитиві, який по суті є грошовою гарантією опла¬ти відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.
В Україні Департаментом валютного регулювання НБУ видано Типові рекомендації щодо базових платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів українських суб’єктів господарювання в умовах нестабільних обмінних курсів та обмежень на валютні операції на ринках країн СНД N 13-111/379-1762 від 01.03.99.
Згідно з ними при визначенні валюти платежу для розрахунків за експортними контрактами застосовувати вільно конвертовану валюту I групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України.
В експортних контрактах резидентів України необхідно передбачати здійснення розрахунків у формі авансового платежу, безвідзивного підтвердженого документарного акредитиву або документарного інкасо з наданням банківської гарантії.
В імпортних контрактах резидентів України передбачати здійснення розрахунків у формі безвідзивного підтвердженого документарного акредитиву, документарного інкасо із наданням в необхідних випадках банківської гарантії на умовах та згідно з формою, передбаченими чинним законодавством України, або у грошовій формі після отримання товарів (робіт, послуг).
В умовах зовнішньоторговельних контрактів необхідно вказувати їх загальну вартість.
У контрактах на переробку давальницької сировини крім загальної вартості контракту зазначати її заставну вартість.
У разі коли валюта ціни та валюта платежу за умовами контракту різні, в такому випадку в контракті зазначити курс, за яким буде здійснено перерахунок валюти ціни у валюту платежу.
З метою своєчасного отримання коштів за експортовані товари при укладанні зовнішньоторговельних контрактів вказувати валютний рахунок тільки того резидента, який є стороною контракту, крім випадків, які передбачають уступку вимоги чи перевод боргу.
В умовах зовнішньоторговельних контрактів вказувати застереження на випадок ненадходження коштів за експортовані товари, застереження на випадок ненадходження товарів за імпортом в обумовлені контрактом терміни, антидемпінгові застереження та інші, що передбачені в постанові Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.95 р. N 444 (444-95-п) “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті”.
Відзначимо, що в Постанові №444 вказується, що:
1) українським підприємствам, зважаючи на їх вигідність для Української Сторони рекомендуються такі форми розрахунків при здійсненні експорту:
документарний акредитив;
документарне інкасо (з гарантією).
При цьому акредитив, що відкривається відповідно до цього Договору (контракту), підпорядковується Уніфікованим правилам і звичаям для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікованим Міжнародною торговельною палатою за N 500.
Розрахунки за інкасо здійснюються в порядку, передбаченому Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1978 року, опублікованими Міжнародною торговельною палатою за N 322.
Стосовно надання послуг (з платежем проти подання документів) НБУ рекомендуються такі форми розрахунків зважаючи на їх вигідність для Української Сторони:
документарний акредитив;
документарне інкасо (з гарантією).
Для поставок товарів (машин та устаткування) на умовах надання покупцеві комерційного кредиту (від 1 до 8 років) рекомендуються такі форми:
розрахунків зважаючи на їх вигідність для Української Сторони:
документарний акредитив;
комбінований порядок розрахунків;
документарне інкасо (з гарантією).
Для купівлі товарів з платежем проти одержання документів або (в окремих випадках) на умовах надання Покупцеві короткотермінового комерційного кредиту до 1 року (імпорт) НБУ рекомендуються такі форми розрахунків зважаючи на їх вигідність для Української Сторони:
документарне інкасо;
документарний акредитив.
Під час укладання договорів (контрактів) на експорт та імпорт з організаціями та фірмами, що перебувають у містах (країнах) місцезнаходження українських банківських установ за кордоном (перелік таких установ публікується Уповноваженим банком), необхідно передбачати проведення розрахунків через ці банки, зазначаючи їх як:
банки, що авізують акредитиви, відкриті
Уповноваженим банком;
банки, що виставляють інкасо на
Уповноважений банк за імпортом;
банки, на які Уповноважений
банк виставляє інкасо за експортом;
банки, через які виконуються
платежі під час здійснення банківських переказів.
Посилання на українські банківські установи
за кордоном як на банки, що відкривають акредитиви на користь українських експортерів, або як на банки-гаранти платежів за українським експортом недоцільне.
У договорах (контрактах) на експорт, що передбачають одержання українським експортером авансового платежу (платежів), іноземний Покупець може вимагати надання йому гарантії повернення авансового платежу. Такі гарантії видає Уповноважений банк на умовах та згідно з формою, передбаченою чинним законодавством.
Під час укладання договорів (контрактів) на експорт іноземний Покупець може наполягати на сплаті частини вартості договору (контракту) тільки після прийняття /перевірки/ введення в експлуатацію товару (устаткування) або на наданні йому гарантії виконання договору (контракту). Сума такого платежу або гарантії не може перевищувати 10-12% вартості договору (контракту). У будь-якому разі доцільно наполягати на наданні гарантії виконання договору (контракту) замість гарантійного платежу. Такі гарантії видаються Уповноваженим банком на умовах та згідно з формою, передбачених чинним законодавством.
Під час підписання договорів (контрактів) на імпорт, які передбачають надання українському Покупцеві комерційного кредиту, практикується зазначати у векселях і траттах, що виставляються для забезпечення платежів за комерційним кредитом, слово “effective” перед назвою іноземної валюти, у якій здійснюється платіж.
Під час використання у розрахунках за експортом та імпортом документарних акредитивів залежно від умов договорів (контрактів) можуть застосовуватися різні види акредитивів, наприклад, револьверні, трансферабельні та інші. Особливості застосування таких акредитивів передбачаються чинним законодавством. У разі пропонування іноземним партнером виду акредитива, не передбаченого чинним законодавством, додаткова інформація може бути одержана в Уповноваженому банку.
У договорах (контрактах) на експорт, які передбачають здійснення розрахунків за інкасо, іноземний покупець може запропонувати як забезпечення платежів замість банківської гарантії резервні акредитиви типу “стенд-бай (stand-by), підпорядковані Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікованим Міжнародною торговельною палатою за N 500. Таким акредитивам надається перевага як виду забезпечення платежу перед банківськими платіжними гарантіями.
Українські організації виконують підрядні роботи за кордоном, у тому числі на умовах “під ключ”, виступаючи як генеральні підрядчики.
Договори (контракти) на умовах підряду включать у себе різні види поставок/робіт та відповідних їм платежів і, таким чином, платіжні умови цих договорів (контрактів) складаються ніби з кількох типових платіжних умов звичайних контрактів.
Монтажні та будівельні роботи оплачуються, як правило, за фактичним виконанням проти рахунків Підрядчика та документа, що підтверджує виконання робіт (окремий документ або засвідчення рахунків Замовником).
Для оплати використовується інкасова форма розрахунків.

 

Список використаної літератури

1.    Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. № 959-ХІІ
2.    Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. №185/94-ВР.
3.    Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.95 р. N 444 (444-95-п) “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті”
4.    Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах затверджена Постановою НБУ від 12.11.2003 №492 зі змінами та доповненнями
5.    Типові рекомендації щодо базових платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів українських суб’єктів господарювання в умовах нестабільних обмінних курсів та обмежень на валютні операції на ринках країн СНД N 13-111/379-1762 від 01.03.99
6.    Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опубліковані Міжнародною торговельною палатою за N 500
7.    Уніфіковані правила з інкасо в редакції 1978 року, опубліковані Міжнародною торговельною палатою за N 322
8.    Банківські операції: Підручник / За ред. В.І. Міщенка, Н.Г. Слав'ян-ської. — К.: Знання, 2006. — 727 с.
9.    Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяль¬ності підприємства: Навчальний посібник. — Київ: ЦУЛ, 2002. — 172 с.
10.    Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бан¬дурка О. М., Коробов М. Я., Орлов П. І., Петрова К. Я.— 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Либідь, 2002. — 384 с.