Четвер, 11 березня 2010 20:26

Релігія та наука

Релігія — це складне соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства – певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio – і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.
У релігієзнавстві виділяються 2 важливі напрями, або розділи, - теоретичний та історичний. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне - вивчає історію виникнення та еволюції окремих релігій та вірувань в їхньому взаємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.
Обидва напрями складають цілісну систему наукового дослідження релігії. Однак теоретичні й історичні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сутність релігії та її функції.
Релігія – явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості – однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.
У процесі історії взаємозв'язки науки і релігії характеризувалися як гострими, нерідко трагічними конфліктами, так і спробами примирити науку й релігію. Конфлікти вибухали тоді, коли релігія намагалася привласнити монопольне право визначати все духовне життя суспільства, бути вищим арбітром істини в поглядах на світ. У боротьбі з теологією наука завоювала собі право на незалежне від релігії існування. Відбулося розмежування сфер релігійної віри і наукового пізнання — наука, пізнаючи навколишній світ, використовує власні методи і відповідно до принципів наукового мислення пояснює його на основі внутрішніх закономірностей розвитку. Релігія зосередила свою увагу на так званих граничних питаннях людського буття, зокрема на питаннях про походження людини, сенсу і цінності життя, безсмертя душі, її існуванні в потойбічному світі тощо. Головним методом вирішення цих питань у теології є релігійна віра.
Питання про те, що знаходиться в центрі Всесвіту — Земля чи Сонце — більше не є предметом дискусій між наукою та релігією. Будова і закономірності розвитку Всесвіту знаходяться повністю в компетенції науки. Здобуті наукою знання про навколишній світ не розглядаються як абсолютні. В процесі пізнання вони уточнюються і поглиблюються. Але релігія й нині претендує на абсолютну істину у розв'язанні таких питань, як походження світу, людини, сенсу і цінності її життя. Зберігаються розбіжності між наукою і релігією у поглядах на істину. їх суттєві ознаки такі:
I. Як наука, так і релігія пропонують людині певний вибір положень, кожне з яких видається за істинне. Водночас вихідний пункт і обгрунтування істин науки і релігії різні. Науковий світогляд, пропонуючи як істинні, наприклад, твердження про те, що Всесвіт нескінченний у просторі й часі, що причиною грому є електричні розряди, а грипу — віруси тощо, виходить із реальної дійсності та міри проникнення у цю дійсність.
Коли ж релігія пропонує на віру, наприклад, те, що існує потойбічне життя, що Ісус Христос своєю кров'ю сплатив Богові за наші гріхи та забезпечив нам райське життя на небі, що згодом настане Армагеддон і т.п., — для ствердження цього вона посилається на тексти священних книг: Біблію, Коран, Зенд-Авесту, Веди, Трипітаки тощо.
II. Вивчаючи дійсність, наука формує свої положення у вигляді гіпотез, теорій і законів. Релігія ж формує свої положення у вигляді «абсолютних істин». Зміна догм веде до зміни релігій: вклоняєшся іконі — ти православний, перестав вклонятися іконі — ти протестант. Хрестишся трьома пальцями —православний, двома — старообрядець, п'ятьма — католик.
III. Істинність наукових положень підтверджується чуттєвим сприйняттям, раціональним аналізом, перевіркою на практиці. Жодна з релігій не витримує такої перевірки, її основні положення сприймаються на віру.
IV. Наукові положення сприймаються і засвоюються людиною завдяки їх переконливості, доказовості, доступності для вивчення, перевірки на практиці. Релігійні вірування прищеплюються людині навіюванням і самонавіюванням. У дитинстві релігії навчають батьки, а в подальшому житті стереотипи, що склалися, підтримуються у віруючого релігійними проповідниками, спілкуванням з одновірцями. Читання молитов, діяльна участь у релігійному житті громади є активною формою самонавіювання релігійних вірувань. Отже, віруючий в оточенні мусульман і сам стає мусульманином, серед християн — християнином, серед буддистів — буддистом. Бурхливий розвиток наукових знань, величезні здобутки науково-технічного прогресу поступово формують нове ставлення до навколишнього світу, новий тип культури і розуміння пізнавальних можливостей людини, яке, за влучним висловом Аапласа, не потребує гіпотези про Бога. В минулому релігія посиланнями на Бога довела пояснення людині тих явищ, яких вона не розуміла і пояснити не могла. Релігійна віра, як говорили філософи, компенсувала людині незнання. Нині ситуація цілком змінилась. Наукове пізнання навколишнього світу не залежить від релігії.
Роль науки як засобу пізнання істотно зросла в XX ст. і продовжує зростати. Саме науці людство зобов'язане величезним приростом знань про навколишній світ, проникненням у таємниці макро- і мікросвіту. Здобуті знання істотно розширили горизонти бачення людиною природи і творчого її освоєння. Проте зростання знань про навколишній світ не привело до автоматичного відмирання релігії, як це вважалося з точки зору просвітництва. Взаємодія науки та релігії виявилась значно складнішою. Розвиток науки пов'язаний не тільки з досягненнями, а й з втратами. Успішне вирішення одних проблем породжувало інші, часто драматичні, проблеми. В наш час зростає попит не тільки на наукові знання, а й на моральну оцінку цих знань, особливо діяльності людини в сфері економіки, нових технологій, політики. Людство зіткнулось з гострими екологічними проблемами. В такій ситуації релігія виступає як критичний чинник щодо матеріально-технічної бази сучасної цивілізації, яка досить швидко розвивається. Триває діалог науки і релігії з глобальних проблем сучасності, обговорюється майбутнє людської цивілізації.
У сучасну епоху в теології здійснюється переосмислення взаємин науки та релігії, співвідношення наукових знань і релігійної віри. Богослови висловлюють різні точки зору з цього приводу.
Найбільш поширеними є богословські погляди на сутність конфліктів між наукою та релігією.
Деякі богослови вважають, що конфлікт спричинила сама церква. Протистояння науки і релігії, на їх думку, зумовлене нерозумінням Святого Письма, в якому Бог чітко наказав людині панувати над світом і цим самим зобов'язав її займатися наукою, пізнавати світ. Без допомоги наукових знань неможливо виконати настанови Творця. Англійський фізик і протестантський богослов А. Хайард вважає, що самі служителі церкви часто спростовували наукові теорії як не сумісні з Біблією, навіть не ознайомившись з ними. Вони, на думку А. Хайарда, виступаючи проти науки, вважали, що захищають Біблію і віру, а насправді вони захищали власну, часто невірну інтерпретацію Біблії і формували в людей хибну думку, що християнство суперечить науковим знанням.
Найпоширеніша серед богословів точка зору, що винуватці конфлікту — і наука, і релігія. На думку німецьких католицьких богословів Е. Фера і О. Шпюльбека, австрій ського протестантського богослова Н. Янга, причина конфліктів між наукою і релігією полягає в тому, що вчені та богослови
переходили межі своїх досліджень і вторгались у сфери, де вони неспроможні висловити компетентних думок. Теологи вимагали від учених, щоб результати їх досліджень узгоджувались з релігій ними догмами, а вчені спростовували ці домагання і твердили, що їх наукові досягнення підтверджують хибність релігійного світорозуміння та уяви про Бога. Наслідки такого протиборства, на думку богословів, виявилися плачевними для церкви. Вчені, вивчаючи закономірності природи, тепер не звертаються за допомогою до релігії і не беруть на себе моральної відповідальності за соціальні наслідки своїх наукових відкриттів. Церква могла б стати «моральним арбітром» у запровадженні нових технологій у виробництво.
Без примирення науки і релігії цього досягти неможливо.
Окремі богослови висувають ідею про можливість доповнення релігією і наукою одна одної. Вони виходять з того, що кожному явищу властиві сутність і значення, їх наукова інтерпретація грунтується на принципі причинності, а релігій на — на переконанні. Звичайно, вчений, на думку богословів, може виявити і з'ясувати сутність окремих явищ чи предметів, але розкрити сутності світу як цілісної системи, він не може. Тому наука не може вказати людині життєвих орієнтирів, визначити мету її існування. Релігія допомагає осягнути повну істину на основі зміни, вдосконалення самої людини, допомагаючи їй зрозу міти сенс і цінність життя. Можна вважати, твердить американський філософ X. Ролстон, що «наука шукає знання, а релігія —мудрість. Вони не виключають одна одну, а частково доповнюють, наука пояснює і інформує, а релігія відкриває і реформує». Оскільки людське життя не поділене на сепаратні частини і переживається як цілісна, взаємозв'язана система, тому наука і релігія, на думку
богословів, можуть доповнювати одна одну.
Іноді богослови намагаються ототожнювати науку та релігію. Основою такого підходу є теза, що наука і релігія, пізнаючи навколишній світ, користуються понятійними конструкція ми, які є продуктом мислення. Наприклад, фізики користуються поняттям «нейтрино», за допомогою якого описуються властивості та фізичні процеси, які неможливо з'ясувати за допомогою класичної фізики. Те ж саме можна сказати і про теологічне визначення Божественної Трійці. На думку американських теологів Г. Гріна і К. Петерса, поняття «Трійця» так само є понятійною конструкцією, характеристики якої не можуть бути описані в класичних термінах. Безпосереднє спостереження того чи іншого явища, неможливість його зображення зовсім не означає, що дане явище не існує. Заперечувати існування Бога лише на тій підставі, що він не видимий, не більш логічне, вважають богослови, ніж заперечувати існування елементарної частки «нейтрино» по тій же причині. Наука і релігія, на їх думку, тотожні.
Богослови впродовж століть, особливо сьогодні, у добу науково-технічного прогресу, намагаються примирити релігійну віру та людський розум, науку й релігію. При цьому вони намагаються зберегти недоторканими основні релігійні догми.