Сократ – античний мислитель, перший афінський філософ.
Сократ народився в Афінах у 470 р. до н.е. Його батько, Софронікс, був каменотесом, а мати – повитухою. У свого батька Сократ навчився ремеслу скульптора. Сократ любив казати, что успадкував від матері її мистецтво, порівнюючи його з філософським методом – майевтикою: “Теперь мое повивальное искусство во всем похоже на акушерское, отличаясь от него лишь тем, что я принимаю роды у мужей, а не у жен, роды души, а не тела”.
Сократ навчався в одного з найзнаменитіших філософів античності – Анаксагора з Клазомен, який був також учителем Перикла.
Сократ мало мандрував і майже ніколи не залишав Афін. Коли він був юнаком, він відвідав лише Дельфи, Коринф і острів Самос разом з філософом Архелаєм. Сократ брав участь у битвах біля Потидеї в 432 р. до н. е. й Аміфіполі в 422 р. до н. е. Розповідають, що коли афіняни відступали, він ішов спиною вперед, обличчям до ворога.
Бесіди Сократа викликали захват. Своїх слухачів він вважав, в першу чергу, друзями, а вже потім учнями. Завдяки своїй надзвичайній чарівності, він мав вплив на людей різного віку, що викликало заздрість, неприязнь і навіть ворожість. У 399 р. до н.е. його звинуватили в неповазі до богів (адже він вірив у найвищого бога) і в розпусті молоді, оскільки він викладав своє вчення. Його судили, але він продовжував філософувати, оскільки вважав це місією, яку Бог поклав на нього, і не міг відмовитися від того, що говорив або робив: “…пока есть во мне дыхание и способность, не перестану философствовать, уговаривать и убеждать всякого из вас… говоря то самое, что обыкновенно говорю: “О лучший из мужей, гражданин города Афин… не стыдно ли тебе, что ты заботишься о деньгах, чтобы их у тебя было как можно больше, о славе и о почестях, а о разумности, об истине и о душе своей, чтобы она была как можно лучше, не заботишься и не помышляешь?”
Сократ принципіально не записував свої думки, вважаючи дійсною сферою існування істиного знання й мудрості живу бесіду з опонентами, живий діалог, полеміку. Вступати в діалог з Сократом означало складати “іспит душі”, підсумувати життя. За свідченням Платона “Всякий, кто был рядом с Сократом и вступал с ним в беседу, о чем бы ни шла речь, пропускался по виткам спирали дискурса и неизбежно оказывался вынужденным идти вперед до тех пор, пока не отдаст себе отчета в самом себе, как он жил и как живет теперь, и то, что даже мельком однажды проскальзывало, не могло укрыться от Сократа”.
E Стародавній Греції Сократ вважався визнаним майстром діалектичної суперечки. У своїх бесідах за допомогою влучно поставлених запитань намагався відшукати істину. Відповідаючи на запитання, співрозмовник Сократа висловлював певну думку з поставленої проблеми, яка співставлялася із фактами, свідченнями та іншими вже доведеними істинами. Завдання самого Сократа якраз і полягало в тому, щоб показати суперечність думок учасників спору із твердженнями, які вони висловили раніше, і на підставі цього спростувати їх.
Для ілюстрації наведемо такий приклад. Припустимо, що вас цікавить питання: чи є обман злом? Більшість, звичайно, дасть стверджувальну відповідь. Однак, якщо йдеться про обман ворога на війні та інші складні випадки, то доведеться визнати, що не завжди обман кваліфікується як зло. Такий самий аналіз можна провести, досліджуючи якісь інші складні проблеми. Так, наприклад, Сократ у діалозі Платона «Федр» з'ясовує питання, яким повинен бути оратор.
Сократ. Щоб промова була доброю, прекрасною, невже розум оратора не повинен осягнути істину того, про що він збирається говорити?
Федр. Про це, милий Сократе, я чув так: тому, хто має намір стати оратором, немає необхідності розуміти, що дійсно справедливо, — достатньо знати те, що здається справедливим більшості, яка буде судити. Те ж саме стосується і того, що насправді є добрим і прекрасним, — достатньо знати, що таким вважається. Саме так можна переконати, а не за допомогою істини.
Сократ. Думка не є нікчемною, Федре, якщо так говорять розумні люди, але потрібно розглянути, чи є в ній смисл. Тому не можна залишити без уваги те, що ти зараз сказав.
Федр. Ти маєш рацію.
Сократ. Розглянемо це таким чином.
Федр. Яким?
Сократ. Наприклад, я б переконував тебе купити коня, щоб боротися із ворогом, до того ж ми с тобою обидва не знали б, що таке кінь, та й про тебе я знав би лише те, що Федр вважає конем свійську тварину з великими вухами...
Федр. Це було б смішно, Сократе.
Сократ. Поки ще ні, але так було б, якщо б я став серйозно тебе переконувати, склавши похвальне слово віслюкові, назвавши його конем і стверджуючи, що потрібно мати цю скотину не тільки вдома, а й у поході, тому що вона знадобиться у битві для перевезення вантажу і ще для багатьох справ.
Федр. Це було б зовсім смішно!
Сократ. А хіба не краще те, що є смішним та милим, ніж те, що є страшним та ворожим?
Федр. Це очевидно.
Сократ. Так ось, коли оратор, який не знає, що таке добро, а що — зло, виступить перед такими самими громадянами з метою їх переконати, до того ж буде розхвалювати не тільки віслюка, видаючи його за коня, а й зло, видаючи його за погане замість доброго, які, на твою думку, плоди принесе згодом посів його красномовства?
Федр. Напевно, не дуже гарні.
Діоген Лаертський розповідав, що Сократ у спорах, як правило, був сильнішим за своїх опонентів, тому його дуже часто били і тягали за волосся, а ще частіше сміялися та глузували з нього. Він приймав усе це, не ображаючись. Одного разу Сократ, навіть отримавши стусана, стримався і нічого не заподіяв людині, яка це вчинила. Оточуючим він пояснив свій вчинок так: «Якщо б мене хвицнув віслюк, чи став би я на нього подавати до суду?».
Мистецтво ставити запитання, яке саме Сократ поклав в основу ведення суперечок, він порівнював з мистецтвом повитухи і називав його майєвтикою, тобто мистецтвом, знання якого допомагає народженню нової думки.