Низький рівень фінансового менеджменту, вибір помилкової економічної і фінансової стратегії, нехтування зовнішніми факторами ризику можуть стати причиною появи кризових явищ на підприємстві і виникнення загрози його банкрутства. Щоб вивести підприємство з кризового стану, відновити його платоспроможність і рентабельність діяльності, слід провести комплекс спеціальних заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства. Ефективне вирішення проблем банкрутства і санації підприємств є обов'язковою умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи.
Для запобігання банкрутству підприємства і його фінансового оздоровлення проводять фінансову санацію. Санація — це комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного і соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкуренто¬спроможності в довгостроковому періоді.
Фінансова санація включає комплекс заходів, спрямованих на мобілізацію та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства.
Мета фінансової санації — покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поповнення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів його заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу, формуван¬ня фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Рішення про проведення санації приймають з ініціативи:
• суб'єкта господарювання що перебуває в кризі (перед зверненням кредиторів до арбітражного суду. У такому разі право вибору умов санації залишається за боржником);
• фінансово-кредитної установи (банк може передати оператив¬не управління підприємством адміністрації, за участю представника банку, реорганізовувати боржника, змінити порядок платежів, направити на погашення кредиторської заборгованості виторг від реалізації продукції підприємства тощо);
• заставотримача цілісного майнового комплексу;
• державного органу з питань банкрутства (для державних підприємств або підприємств, у яких частка державної влас¬ності — більше ніж 25%);
• Національного банку України, якщо йдеться про фінансове оздоровлення іншого банку.
Фінансову санацію підприємств у країнах із розвиненою ринковою економікою здійснюють за класичною моделлю, згідно з якою процес фінансового оздоровлення підприємства поділяють на такі основні етапи:
1) виявлення (ідентифікація) фінансової кризи;
2) аналіз виду, глибини і причин фінансової кризи, діагностика фінансового стану підприємства на основі результатів санаційного аудиту;
3) прийняття рішення щодо ліквідації (добровільної чи примусо¬вої) або санації підприємства;
4) визначення цілей і тактики проведення санації (визначення можливої сфери діяльності, нового асортименту продукції, переліку споживачів, обгрунтування основних вартісних показників діяльності підприємства тощо);
5) формування стратегії санації щодо варіантів розвитку фірми та оптимізації політики капіталовкладень;
6)  розроблення програми санації — переліку основних етапів і заходів, які передбачають провести в ході фінансового оздоровлення підприємства;
7) розроблення проекту санації, який містить техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, графіки та методи мобілі¬зації фінансового капіталу (скорочення витрат, додаткове залучення капіталу тощо), терміни освоєння інвестицій та їх окупність, очікувані результати виконання проекту;
8) реалізація, координація і нагляд за якістю реалізації заплано¬ваних заходів (санаційний контролінг).
Для фінансової санації підприємств розробляють дві основні групи заходів:
• заходи, спрямовані на рефінансування боргу підприємства — державне субсидування, державне пільгове кредитування, надання державних гарантій для одержання кредитів, цільове банківське кредитування, реструктуризація короткострокової заборгованості в довгострокову, випуск облігацій, інших борго¬вих цінних паперів під гарантію санатора, перетворення боргу у власність, продаж зайвого майна тощо);
• заходи, спрямовані на реструктуризацію (реорганізацію) під-приємства (злиття, поглинання, розділення), перетворення в акціонерне товариство, в орендне підприємство тощо.
Фінансова санація може бути спрямована як на реструктуризацію активів, так і реструктуризацію пасивів підприємства.
Санація як система соціально-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів підприємств-банкрутів, здійснюється такими шляхами:
погашення боргу;
злиття збиткових підприємств з фінансово міцними;
переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;
випуск цінних паперів;
продаж майна боржника або передача його в оренду;
перепрофілювання підприємства-боржника;
надання урядом пільгових кредитів і пільг з податків;
зниження номінальної вартості старих акцій тощо.
Розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу: захис¬на та наступальна. До найважливіших першочергових заходів, спрямова¬них на поліпшення ліквідності активів підприємства, можна віднести:
реалізацію частини основних фондів, які не беруть участі безпосе-редньо в процесі виробництва;
використання лізингу (фінансового та оперативного);
оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу;
рефінансування дебіторської заборгованості.
Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внут-рішньої стабілізації суб'єкта підприємницької діяльності та резервом відновлення платоспроможності. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать факторинг, облік векселів та їх продаж на фондовому ринку. Окрім того, проводиться комплекс проце¬дур для примусового стягнення дебіторської заборгованості, в тому числі через арбітражний суд.
Найбільш зацікавленими особами в санації фінансово неспромож¬ного підприємства є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар з фінансування санаційних заходів. А це можна здійснити за рахунок зменшення чи збільшення статутного фонду боржника.
У фінансовому оздоровленні боржника можуть брати участь і креди-тори. Участь у санації боржників може здійснюватися таким шляхами:
1) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;
2) повною або частковою відмовою від своїх вимог;
3) наданням додаткових кредитних ресурсів.
Активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очі-кувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства вони отримають найповніше задоволення своїх вимог, ніж за умов його ліквідації.
Фінансове оздоровлення ресурсів боржника може здійснюватися і за рахунок банківського кредиту, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство.
Згідно з Господарським Кодексом України у разі збиткової діяль¬ності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих під¬приємств суспільно необхідною, може надавати їм дотації або інші пільги.
Всі вищенаведені заходи направлені в першу чергу на збільшення грошових потоків підприємства, щодо якого застосовується фінансова санація.
Розглянемо більш детально заходи, які використовуються для збільшення вхідних грошових потоків підприємства.
Зазначимо, що
Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств. Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.
Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включали:
-    Доходи від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.
-    Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи).
-    Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.
-    Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.
-    Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.
Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:
1.    Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.
2.    Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, за рахунок державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними ознаками розрізняють два види санації:
а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;
б) санація із залученням нового фінансового капіталу.
У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:
* зменшення номінального капіталу підприємства;
* конверсія власності в борг;
* конверсія боргу у власність;
* пролонгація строків сплати заборгованості;
* добровільне зменшення заборгованості;
* самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких форм:
•    альтернативна санація;
•    зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчаста санація);
•    безповоротна фінансова допомога власників;
•    безповоротна фінансова допомога персоналу;
•    емісія облігацій конверсійного займу;
•    залучення додаткових позик.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид санації підприємств - з допомогою державної фінансової підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т.д.
Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття "чистої санації". Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків.
Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:
1.    Реструктуризація активів.
2.    Зменшення (заморожування) витрат.
3.    Збільшення виручки від реалізації.
Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:
а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їхньою реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:
* через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо);
* у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним поліпшенням платоспроможності, .однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття "Статутний капітал" чи "Додатковий капітал");
б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг даного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини своєї збитковості може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних фондів;
в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;
г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;
д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);
е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;
є) використання давальницької сировини, тобто - спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Переробка давальницької сировини розглядається як послуга, що за неї підприємство отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні грошові кошти;
і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Станом на початок 2000 року дебіторська заборгованість суб'єктів господарювання перевищувала обсяг ВВП країни у півтора рази. Це є суттєвим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні можливості для погашення заборгованості.
До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:
•    Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції, чинної відсоткової ставки та строків настання платежу).
-    Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред'явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічною суттю операції дисконтування є дострокова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також називається дисконтом.
-    Форфейтинг - кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також однією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.
Крім того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стягнення заборгованості, у тім числі зверненням із позовом до арбітражного суду.
Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів пов'язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання (звіт про прибутки та збитки).
Зменшення (заморожування) витрат
Даний блок санаційних заходів здійснюється за двома напрямками:
1.    Заморожування інвестиційних вкладень.
2.    Зниження валових витрат.
Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних підприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога меншим.
Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті збільшення грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках фінансової санації може бути прийнято рішення про заморожування ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності.
Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, проведення фінансової санації підприємств обов'язково супроводжується радикальним зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти зменшенням заробітної плати або зменшенням величини необхідного робочого часу. Найбільш поширеними заходами для скорочення робочого часу є:
•    запровадження неповного робочого тижня;
•    достроковий вихід на пенсію;
•    неоплачувані відпустки;
•    звільнення персоналу.
Зауважимо, що масові звільнення персоналу треба поєднувати із санаційними заходами соціального характеру.
У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним стратегії маркетингу.