Апеляційна скарга
на постанову Господарського суду Недосяжної області. від 30.10. 06 р.

30.10.06 року Господарський суд Недосяжної області виніс рішення, яким задовольнив вимоги Позивача та визнав недійсним правочин, що було укладено між сторонами.
Відповідач не погоджується з винесеним рішенням та вважає, що воно винесено з неповним з’ясуванням обставин справи, неправильною оцінкою наданих доказів і встановлених юридичних фактів, а також з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України № 11 від 29.12.76 р  із змінами від від 25.05.98 рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги цивільного  процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що  пілягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону,  що регулює  подібні  відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим визнається рішення,  в якому повно  відображені обставини,  які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені   обставини   і   правові   наслідки   є   вичерпними, відповідають  дійсності  і  підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
У даному випадку, суд неповно та не всебічно з’ясував обставини справи, та застосував не  всі норми правових актів, які необхідно було застосувати.
Позивач неправдиво виклав обставини справи, скрив всі необхідні документи, які свідчать про правомірність укладеного правочину, що й привело до винесення незаконного рішення по справі.
Окрім того, ми вважаємо, що суд був упереджений та необ*єктивний.

Ці доводи грунтуються н наступних фактах.
Позивач у своїй заяві зазначив третьою особою Товариство з обмеженою відповідальністю „Ворожнече”. Суд не перевіривши чи дійсно це підприємство є третьою особою, не виносячи з цього приводу окремої ухвали, як то передбачено ст. 27 ГПК України  виніс ухвалу про порушення справи із зазначенням в неї третьої особи.
На першому ж засіданні суду Відповідач заявив клопотання про не допущення у участі в процесі цієї третьої особи. Суд не задовольнив цього клопотання, а в рішенні взагалі проігнорував його, не вказавши з яких мотивів воно було відхилено.
На тому ж засіданні Відповідача заявив про те, що  в провадженні Господарського  суду Недосяжної області, на час подання позовної заяви у цій справі, знаходиться аналогичний позов, за участі тих самих сторін,( № 4/178-ПД-06  Суддя Прокопенко П.П.) що є підставою для залишення заяви без розгляду на підставі ч. 2 ст 81 ГПК України.
Суд залишив це клопотання без задоволення. У своєму рішенні суд зазначив, що він відхилив його, оскільки в його процесі інший правосуб*єктний склад ( є треття особа), яка до речі залучена до справи безпідставно.
Ч. 2 ст 81  ГПК чітко визначає, що господарський суд залишає заяву без розгляду якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
У нашому випадку сторони тіж самі, предмет спору той же і підстави теж. Цей аргумент підтверджується зокрема тим, що на самій позовній заяві стоїть дата подання першого позову та той самий вихідний номер ( №56 від 22.05.06 року.)
Якщо порівняти цю заяву із заявою по справі № 4/178-ПД-06 то ми побачимо їх аутентичність. Що стосується третьої особи, то закон взагалі не бере її до уваги при вирішенні цього питання,  оскільки мова йде лише про сторони. Окрім того, як ми вже зазначали суд відхилив клопотання відповідача стосовно недопущення  третьої особи.
Надалі, Відповідачем заявлялось клопотання стосовно повноважень особи, яка підписала позовну заяву. Суд, на нашу думку безпідставно відхилив його, оскільки від вирішеня спору за цивільним позовом стосовно повноважень секретаря ради, напряму залежить і питання, що до повноважень особи, яка підписала позовну заяву.
Вважаємо, що всі ці дії суду свідчать про його упередженість, а також є порушенням  норм ст 79, 81 ГПК України, що є підставами відповідно до ст 104 ГПК України для скасування рішення.

Що стосується порушення норм матеріального права то вони полягають у наступному
Так, у рішенні зазначено, що правовий механізм приватизації шляхом відчуження комунального майна на користь одного покупця встановлена Законом України „Про приватизацію державного майна” та Законом України „Про приватизацію невеликих державних підприємств”.
У ст. 11 зазначеного закону передбачається можливість приватизації шляхом викупу лише у трьох випадках, а саме викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації:
   -   не проданих на аукціоні, за конкурсом;
   -   включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу;
   -  зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".

Викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію. Порядок викупу об'єкта приватизації визначається Фондом державного майна України.
У своєму рішенні суд зазначає, що законодавством визначені конкретні випадки, коли у орендаря виникає право на викуп орендованого майна, стосовно якого є рішення про приватизацію, при цьому наводить свою аргументацію, що до відсутності її у орендаря у нашому випадку.
- аукціон з продажу цього об’єкту не проводився
- об’єкт не був включений до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу
- приватизація об’єкту не була передбачена договором оренди комунального майна.
Розглянемо усі три аргументи суду.
Як ми вже зазначали відповідно до ст. 7 Закону приватизація може бути проведена лише трьома шляхами: викуп, продаж на аукціоні та конкурс.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону включення об'єктів малої приватизації до відповідних переліків, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців. Згідно з місцевою програмою приватизації цей об*єкт був включений до переліку обо*єктів приватизації про що є відповідне рішення Позивача, яке до речі він приховав від суду, як і безліч інших документів.
Згідно із наказом в Фонду Держмайна №1511 від 30.07.98 року.  № 1511, конкурс як спосіб приватизації застосовується для продажу об'єктів малої приватизації, що мають соціально важливе значення для даного регіону. Цей об’єкт не належить до цього переліку.
З першим чинником закону та аргументацією суду можна погодитися. Дійсно об’єкт не виставлявся на аукціон. Але це не є обов’язком власника об’єкту, а лише його правом. Власник сам визначає до якого переліку включати об’єкт що підлягає приватизації
У нашому випадку була ініціатива покупців, як то передбачено ч. 3 ст. 7 Закону щодо включення цього об’єкту до списку об’єктів приватизації, що підлягають викупу і Власник задовольнив це прохання, тому проведення аукціону не було потрібним.
Про це свідчать наступні факти:
15.12.04 року Відповідач звернувся до Позивача з листом щодо розгляду питання про приватизацію спірного об’єкту.
У своїй відповіді Позивач повідомив, що Відповідачу необхідно звернутися з письмовою заявою про надання дозволу на проведення капітального ремонту, а також із проханням про включення цього об’єкту до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. При цьому у листі є посилання на ст. 51 «Про державну приватизацію державного майна» саме на який і посилалась третя особа у своїх запереченнях і які суд відхилив як безпідставні.
Відповідач звернувся з відповідними листами до Позивача та отримав позитивні відповіді, що до проведення ремонту та включення об’єкту до відповідного переліку. Це було оформлено Відповідачем наказом № 263 від 15.12.04 р та рішенням №526 від 31.03.05 року. Окрім того, рішенням № 586 сесія дала згоду на приватизацію шляхлм викупу спірного об*єкту. Посилання суду, на той факт, що в цьому рішенні не було зазначено, кому саме надано згоду на викуп не тягнуть за собою висновку, що цей об*єкт не включений до відповідного переліку.
З цього витікає, що висновок суду про не включення відповідного об’єкту до переліку будівель, які підлягають приватизації шляхом викупу є хибним.
Другий висновок суду про те, що приватизація об’єкту не була передбачена договором оренди комунального майна і з приводу цього Відповідач не мав права на приватизацію, теж на нашу думку хибним.
Якщо дослідити текст договору, то у пункті 10.8 зазначено, що дія цього договору припиняється внаслідок приватизації об’єкта оренди за участю Орендаря. Тобто можливість приватизації за участі орендаря передбачається. Більш того вона не забороняється.  Слово „не передбачена” ,  не говорить про її неможливість. Ці два терміни не є тотожніми.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Чинне законодавство зокрема включає в себе, як вищезазначені законодавчі акти та і Цивільний кодекс України, який у ст. 777 визначає, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у наїм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Про це саме говорить і Закон України « Про державну програму приватизації, на який посилався скаржник при розгляді справи. Ст. 48 зазначає, що продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми, тобто з обов’язковим її урахуванням.
А пункт 53 говорить, що у разі якщо державний орган приватизації звертається до орендаря з пропозицією приватизувати орендоване майно, а орендар не погоджується на викуп такого майна, державний орган приватизації може запропонувати зазначене майно для продажу на конкурентних засадах. Це є логічною відповіддю на довод суду, що до не зазначення, якій саме особі надається право викупу об*єкту.
У відповідності із п 51 цієї ж програми у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.
Тобто якщо Орендодавцем прийнято будь яке рішення стосовно приватизації орендованого майна, то з початку таке право одержує саме орендар і ніхто інший.
З аналізу усіх цих нормативних актів витікає, що Відповідач може виставити об’єкт, що підлягає приватизації на продаж на конкурентних засадах лише у тому разі, коли орендар відмовився від свого переважного права на викуп цього об’єкту.
З матеріалів справи вбачається, що орендар не лише не відмовлявся від цього, а навпаки уклав угоду купівлі продажу орендованого об’єкту у відповідності з усіма нормами діючого законодавства.
Суд також  констатує факт, що на день подання позову Відповідачем не було сплачено усієї суми за договором,  а право власності вже перейшло до нього з моменту підписання договору, що є порушенням Закону „ Про приватизацію невеликих державних підприємств” і на думку суду підставою для визнання договору недійсним.
Згідно із рішенням Конституційного суду Україн від 1 липня 1998 року    по справі N  1/1501-97 договори про приватизацію комунального майна,  як окрема юридична категорія угод    мають  назву  "угоди  приватизації" (стаття  27  Закону)  і  є  особливими  договорами купівлі-продажу державного  майна,  на  які  поширюються  також  відповідні  норми цивільного  законодавства  про  угоди,  якщо  інше  не випливає із законодавства про приватизацію. Неналежне виконання чи  невиконання  умов договору (одностороння відмова від виконання) тягне за собою застосування судом передбачених  главами  16 і  18  Цивільного  кодексу  Української  РСР ( Глави 49,51 ЦК України) цивільно-правових  санкцій, що встановлюються законом або договором, яле ніяк не визнання договору не чиним.
Окрім того, згідно з нормами ст. 217 ЦК України  недійсність окремої частини  правочину,  а саме п 15 договору, не  має  наслідком недійсності  інших  його  частин і правочину в цілому,  якщо можна припустити,  що правочин був би вчинений і без включення до  нього недійсної частини.
Якщо закон  визначає перехід права власності з моменту повної сплати коштів, то не вкючення цього пункту до  договору не потягне за собою наслідків  його не укладення.

Останній аргумент який наводить суд, це начебто відсутність 25 % зроблених поліпшень, які мав би провести орендодар. Закон  визначає що цей факт підтверджується в із застосуванням експертної оцінки.
Така експертна оцінка була проведена незалежним оцінщиком та його  висновки підтверджують виконання невід’ємних поліпшень орендарем на суму що перевищує 25 % балансової вартості орендованого об’єкту. Тобто ситуація підпадає під норми саме п 51 Державної програми приватизації.
Сама оцінка є чинною, ніким не оскаржена та відповідає нормам законодавства. Не зрозуміло з яких документів  суд процитував  висновки єксперта, що  проведені роботи не потягли за собою підвищення вартості об*єкту і компенсації не підлягають . У затвердженому висновку все написано навпаки.
Що стосується викладок суду стосовно невідповідності сум оцінки та сум договору, а також зроблення Відповідачем поліпшень орендованого майна меньш ніж на 25 %, то з цього приводу зазначаємо наступне.

Згідно оцінки ПП „Якесь” від 25.12.2002 року ринкова вартість недіючого ДСПО ППЧ-24 склала 154100,00грн., яка і була рішенням № 69 від 16.08.2002 року передана на баланс комунальної власності міської ради. Передача об*єкту в  сумі 154100,00грн. недіючого ДСПО ППЧ-24 підтверджується також актом прийому-передачі будівлі пожежної частини, яка не увійшла до статуту колишнього ВАТ „ХЦПК” від Регіонального фонду Держмайна України до комунальної власності Безіменної міської територіальної громади.   Саме це і є залишкова ( балансова) вартість
Пунктом 51  розділу  IX  Державної  програми  приватизації передбачено право пріоритетного (пільгового)викупу орендарем орендованого державного майна (будівлі,  споруди, приміщення) за умови здійснення ним за рахунок власних  коштів  за згодою   орендодавця   невідокремленого  поліпшення  (капітального ремонту тощо) вартістю не менше 25%  залишкової  вартості  будівлі (споруди,  приміщення).
У даному випадку  залишкова вартість з урахуванням нормального зносу складає 131020.48 грн. Тобто саме з цієї цифри і треба вираховувати 25 % зроблених поліпшень, а не з повної  ринкової вартості  приватизуємого об’єкту на день складання договору купівлі-продажу. А саме це зробив суд І в цьому є його помилка, оскільки Позивач ввів його в оману стосовно залишкової вартості об’єкту.
Відповідачем проведено невід’ємних поліпшень на суму у 130688 грн, що підтверджено актом виконаних робіт, з яких вартість матеріалів 38808 грн і вона  не була включена оцінником до цих поліпшень, оскільки йому  не було надано накладних на передачу цих матеріалів Підряднику.
Але суми у 91270 грн достатньо для проведення приватизації цього майна шляхом викупу, оскільки поліпшення зроблені відповідачем складають 69,66 % від залишкової вартості.
Сума у 551811 грн  від якої відштовхувався Позивач, як залишкової вартості і на цю позицію став суд– це оціночна вартість майна, тобто  вірогідна ціна,  за яку майно  може бути  продане на ринку на дату оцінки з урахуванням вимог договору купівлі-продажу майна; Оціночна ринкова вартість об’єкту на момент його продажу  включає в себе як залишкову вартість об’єкту, так і вартість зроблених поліпшень, а також споживчу вартість об’єкту, що була зумовлена проведеними поліпшеннями, а також ростом ринкових цін на ринку нерухомості. Вона не має ніякого відношення до залишкової вартості. Це не є тотожніми термінами. Ці терміни окремо визначені у Постанові КМ України № 961 „Про затвердження Методики оцінки   вартості майна під час приватизації”

Вартість об’єкту ,  яка зазначена у договорі складається з наступних цифр.
551811 грн це  ринкова вартість без ПДВ. Якщо додати ПДВ( 110362,20 грн), то вартість складе 662173,20 грн Це і є повна ринкова вартість об’єкту.
Поліпшення які були зараховані оцінником при проведенні експертної оцінки і які підлягають компенсації Відповідачу складають 91270 грн.
Якщо вирахувати цю суму від повної вартості об’єкту, ми отримаємо суму у 570903,2 грн. Саме ця сума і стоїть у договорі.  Це є продажна ринкова ціна об’єкту приватизації, а не залишкова вартість приватизуємого об’єкту.
Тому висновки суду, що до не виконання Відповідачем поліпшень  об’єкту на суму, що складає менш ніж 25 % від його залишкової вартості є хибними.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись нормами розділу ХІІ та ч. 2 ст 81 ГПК України

Прошу суд:

1. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду.
2. Скасувати рішення першої інстанції та ухвалити інше рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду.

Директор ПП ТД «Розлад»                                                                                                               Г.Г. Григоренко

Вик. Іванов І.І.
тел. 77777777777