Функції кримінального процесу: поняття та класифікація

Скласти задачі з теми: «Принципи кримінального процесу»

Вирішити тести з загальної та особливої частини

Список використаної літератури

Поняття функцій кримінального процесу.

Кримінальний процес — специфічна галузь, в якій дістає вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави.

Кримінальний процес — це діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Кримінальний процес виконує цілий ряд процесуальних функцій, які визначаються Конституцією України. Загальні завдання кримінального судочин¬ства, сформульовані у ст. 2 КПК, не виключають, а, навпаки, перед¬бачають різні форми і методи їх реалізації відповідно судом, проку-рором, слідчим і органом дізнання. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань. У свою чергу учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.) мають свою спрямованість у діяльності, яку вони здійснюють і яка обумовлена характером їх інтересів у справі. Із спрямованістю тих чи інших видів процесуальної діяльності і пов'язано поняття кри¬мінально-процесуальних функцій.

У теорії відсутня єдина думка про поняття кримінально-процесу-альної функції. Найбільш поширеним є погляд, який вперше висловив М.С.Строгович, що кримінально-процесуальні функції — це окремі види, окремі напрямки кримінально-процесуальної діяльності.

Для багатьох вчених це визначення є базовим, вихідним, вони по суті його розвивають і конкретизують. Так, В. М. Савицький зазна¬чає, що Процесуальна функція — це певний напрямок, особливим чином відокремлена сторона, вид кримінально-процесуальної діяль¬ності. І. В. Тиричев вказує на те, що цим поняттям охоплюються види, напрямки діяльності суб'єктів кримінального процесу, обумов¬лені їх роллю, призначенням або метою участі у справі. О. М. Ларін вважає, що процесуальні функції у кримінальному судочинстві — це види (компоненти, частини) кримінально-процесуальної діяльності, які розрізняються за особливими, безпосередніми цілями, що дося¬гаються у підсумку провадження у справі [3, с. 56].

Своєрідною є позиція у цьому питанні В. П. Нажимова. Відзнача-ючи, що кримінально-процесуальні функції — це найважливіший на-прямок процесуальної діяльності, автор, однак, вважає, що здійснення конкретної процесуальної функції тим чи іншим суб'єктом ґрунтується не стільки на положеннях кримінально-процесуального закону, скільки на законах психології, на свободі вибору (обрання) функції, яку він здійснює, виборі, що обумовлений внутрішнім переконанням і об¬ставинами справи. Такий погляд було піддано обґрунтованій критиці. Якщо виходити з позиції В.П.Нажимова, то відповідні суб'єкти про¬цесу, психологічно перебудувавшись у результаті виявлення нових об¬ставин, мали б можливість неодноразово змінювати у ході Проваджен¬ня у справі характер процесуальних функцій, які вони здійснюють. Цілком очевидно, що при такому розумінні процесуальної функції вона перестала б бути конкретною процесуальною категорією, втратила б свою визначеність і перетворилася у щось розпливчасте, позбавлене практичного значення. Кримінально-процесуальні функції перш за все обумовлені специфічним соціальним і правовим змістом, який визна¬чає і їх психологічне значення. Виділення тих чи інших функцій і можливість їх здійснення конкретними суб'єктами процесу залежить не від волі і бажання останніх, а від законодавця, який, враховуючи низку фак¬торів, у тому числі і закони психології, нормативно закріплює відпові¬дну структуру судочинства, яка відбиває реальне становище речей, пра¬ва і законні інтереси суб'єктів процесу, цілі, до яких прагне. Іншими словами, кримінально-процесуальна функція — це об'єктивна катего¬рія, яка відбита у чинному законі і визначає процесуальний статус да¬ного суб'єкта. Тому характер процесуальної функції, яку здійснює суб'єкт, не залежить від його конкретної позиції у даній справі [4, с. 50].

Таким чином, для характеристики процесуальних функцій істот¬но важливим є те, що вони:

- закріплені у законі певними видами, напрямками процесуаль¬ної діяльності;

- виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, ос¬кільки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

- здійснюються суб'єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у ній процесуальний інтерес.

Отже, процесуальні функції — це виражені у законі основні на-прямки процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалі¬зації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноважени¬ми на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.

Класифікація функцій кримінального процесу

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять як головні три функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуд¬дя). Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди, обов'язково виявляються в центральній стадії процесу, і розрізнен¬ня цих функцій визначає змагальну побудову судового розгляду. При¬родно, що це ставить їх на особливе місце у загальній системі кримінально-процесуальних функцій. Є достатньо підстав, щоб відне¬сти до них такі основні напрямки процесуальної діяльності, як розслідування кримінальної справи, нагляд за додержанням і пра¬вильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), підтриман¬ня цивільного позову, заперечення проти цивільного позову.

Існує багато поглядів на функції кримінального процесу. Так, наприклад виділяють такі функції:

розслідування справи;

нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд);

підтримання цивільного позову;

заперечення проти нього [2, с. 25].

В.Тертишник вказує на п'ять основних функцій:

-розслідування;

-нагляд;

-обвинувачення;

-захист;

-правосуддя.

Класичною для будь-якого типу кримінального процесу є функція обвинувачення. Як складову ця функція включає і підтримання цього обвинувачення в суді. Але для того, щоби щось у суді підтримувати, його спочатку слід підготувати. Як свідчить досвід, результат буває лише тоді, коли одна особа (орган) і формує обвинувачення з моменту його пред’явлення, і підтримує його в судовому засіданні. В сучасному кримінальному процесі така ситуація далека від досконалості.

У стадії досудового розслідування головною функцією слідчого є  функція розслідування. В процесі здійснення цієї функції він направляє свої зусилля на збирання і закріплення доказів, ретельне дослідження всіх обставин справи, встановлення особи, що вчинила злочин, і вирішення питання про подальше направлення справи до суду або встановлює обставини, що виключають звинувачення особи і подальше провадження у справі [6, 64].

У зміст даної функції входить кримінальне переслідування. Слідчий затримує подозрюємих, формулює і пред'являє звинувачення, застосовує заходи примусу, у тому числі і запобіжні заходи, складає обвинувальний висновок, в якому підводить результати своєї діяльності по розкриттю злочину, обгрунтуванню звинувачення. Це і є здійснення функції розслідування, яка знаходить свій вираз у формі висунення проти конкретної особи звинувачення в скоєнні злочину.

Кримінальне переслідування - це процесуальна діяльність, що направлена на доведення винності певної особи, полягає у формулюванні і обгрунтуванні слідчим висновку про здійснення певною особою злочину [6, с.  14].

Найбільш важливою, на наш погляд, в діяльності слідчого є його діяльність як суб’єкта доказування. Саме при цьому найповніше реалізується його головна функція – функція розслідування.

Успішне доказування у кримінальній справі, як і здійснення розслідування в цілому, тісно пов'язані із змістом процесуальної функції слідчого, на якого законом покладено доказування (ст. 22 КПК).

Обсяг, спрямованість і характер діяльності слідчого, зміст його функції як суб'єкта доказування визначається процесуальним інтересом, який випливає із завдань кримінального судочинства, обов'язків, прав і повноважень слідчого. Особливістю діяльності останнього, як суб'єкта доказування, по-перше, є те, що його процесуальне право при відповідних умовах стає його обов'язком. Наприклад, процесуальна самостійність слідчого (ст. 114 КПК), що репрезентує по суті його права, обмежена тим, що він зобов'язаний виконувати (за деякими винятками) письмові вказівки прокурора, начальника слідчого відділу в справі, навіть у разі незгоди з даними йому вказівками. По-друге, як зазначає А. Дубинський, наявність доказів перетворює право слідчого у виборі варіанту процесуального рішення в обов'язок діяти в конкретній ситуації певним чином [6, с. 42].

Логічно, що при визначенні процесуальної функції слідчого необхідно брати до уваги його правовий статус. Але, як вказує О.Ларін, не можна відводити функції службову, другорядну роль і підкоряти її правовому статусу, тому що це — поняття одного рівня [3, 58]. Крім того, такий підхід, як вважає А.Гуляєв, не можна визнати правильним з логічної і методологічної точок зору в силу того, що функції учасника процесу первинні щодо його процесуального статусу . В.Стремовський обстоював точку зору про те, що слідчий у кримінальному процесі одночасно виконує функцію обвинувачення і функцію захисту. Проте дії слідчого не утворюють самостійну функцію обвинувачення чи захисту, а складають необхідний елемент (складову) розслідування. На думку І.Тиричева, діяльність суб'єктів, що провадять кримінальний процес, проявляється в трьох основних функціях: обвинувачення, захист і вирішення справи. Слідчий виконує функцію попереднього розслідування, до змісту якої входить функція кримінального переслідування, що знаходить прояв у обвинуваченні конкретної особи у вчиненні злочину. На думку В.Савицького, слідчий до притягнення особи як обвинуваченого здійснює функцію розслідування, а потім реалізує функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи. Подібна позиція й у С.Альперта, який вважає, що в ході реалізації слідчим функції розслідування справи, коли встановлену особу, яка скоїла злочин, він притягує як обвинуваченого, формулює і пред'являє відповідне обвинувачення; і тим самим реалізує з цього моменту функцію обвинувачення [4, с. 49].

З огляду на законодавство України нелогічно заперечувати наявність у слідчого права на обвинувачення. Чинний КПК (статті 131-144, 223-224) надає слідчому право виносити постанову про притягнення особи як обвинуваченого, складати обвинувальний висновок. Разом з тим ці дії здійснюються у зв'язку з розслідуванням справи, є його складовою, а право слідчого на обвинувачення має попередній характер і не є головним чи обов'язковим, а розслідування, як процесуальна функція, є постійною і основною. Зміст цієї функції складають окремі напрями його діяльності, які деколи ще називають підфункціями. Останні є складовими і діють у межах функції розслідування. Як вказує О.Ларін, функція захисту в діяльності слідчого не може виділятися як самостійна і не повинна протиставлятися функції розслідування. Вирішення кримінальної справи можливе на етапі розслідування за наявності для цього законних підстав, проте теж не є самостійною функцією [3, с. 84].

Концепція, відповідно до якої слідчий наділявся функціями обвинувачення, захисту і вирішення справи, до того ж неповно, репрезентує діяльність слідчого як суб'єкта доказування Так, в ній відсутній розгляд останнім заяв і повідомлень про злочини, де здійснюється доказування обставин, які є підставами до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 94 КПК), і обставин, що виключають її порушення (статті 6, 7, 7 , 9, 10 КПК). Не враховано такий важливий напрям діяльності як дослідження слідчим обставин предмета доказування. На погляд К.Гуценка, функція останнього — розслідування справ за умови всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, встановлення обставин як тих, що обвинувачують, так і тих, що виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшують чи обтяжують його відповідальність.

Окремі автори виділяють як самостійні функції слідчого: запобігання злочинам, залучення громадськості до боротьби зі злочинністю, виховну функцію. На нашу думку, це — завдання окремих стадій кримінального судочинства. До функцій слідчого Н.Якубович відносить:

розкриття злочинів;

кримінальне переслідування;

запобігання злочинам [6, с. 16].

Але такий підхід має односторонній (обвинувальний) характер. Першочерговою виглядає діяльність слідчого, спрямована на викриття і притягнення особи до кримінальної відповідальності. Наведене важливо по відношенню до винних, але при цьому як другорядну подано діяльність слідчого щодо встановлення істини, захисту невинних від необгрунтованої підозри й обвинувачення. Вимога всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи розглядається лише як шлях доказування винуватості особи, яка скоїла злочин. Це не можна визнати слушним. Виходячи з вимог об'єктивності і повноти, такий підхід не сприяє досягненню мети кримінально-процесуального доказування. Крім того, запобігання і розкриття злочинів — завдання кримінального процесу, а не функція його суб'єктів.

У діяльності слідчого М.Строгович виділяє функції:

кримінального переслідування або обвинувачення;

захисту;

вирішення справи.

Вважаємо, зазначені напрями діяльності входять до функції розслідування, існують тільки в зв'язку й у період розслідування справи. За своєю процесуальною природою і призначенням слідчий як представник органу попереднього слідства не може здійснювати ні функцію обвинувачення, ні захисту і, тим більше, функцію правосуддя.

На думку А.Гуляєва, слідчий здійснює такі функції:

розгляд заяв і повідомлень про злочини;

дослідження обставин справи;

обвинувачення у вчиненні злочину;

захист громадян від безпідставного обвинувачення у скоєнні злочину;

забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майна;

запобігання злочинам і вжиття заходів усунення обставин, що сприяють його вчиненню;

розшук обвинувачених, місце перебування яких невідоме;

вирішення кримінальних справ [5, с. 49]

На сьогодні жваво обговорюється ідея необхідності відділення слідства від прокуратури. Прокуратура здійснює нагляд за системою розслідування злочинів, одночасно вона ж здійснює досудове слідство. Тобто виконує дві конкуруючі між собою функції, а тому шляхом реформи за прокуратурою слід залишити лише одну — нагляд. У цьому контексті кроки та пропозиції про територіальне відділення слідчих управлінь прокуратури від її інших підрозділів можна зрозуміти з тактичної точки зору. Але стратегічно, з огляду на європейську перспективу України, з огляду на потреби посилення засад змагальності у кримінальному процесі, приведення до чіткої збалансованої схеми системи процесуальних функцій, завтрашня потреба полягає абсолютно у зворотному. Завтрашній день вимагатиме об’єднання в одну цілісну структурну форму тих прокурорських кадрів, що нині виконують досудове слідство, з тими, хто здійснює підтримання державного обвинувачення в суді.

В процесі розслідування кримінальної справи стосовно Маковки, виникла необхідність щодо його арешту, про що була видана відповідно постанова слідчим, копію якої було надано до адміністрації підприємства, де працював Маковка. Чи було порушено у даному випадку принципи (які) кримінального процесу?

Мазков прийшов до слідчого і запропонував йому вчинити цивільний позов до Маркова, за це він може стати свідком у справі Маркова, який є його двоюрідним братом і свідчити проти нього на суді.

Які принципи кримінального процесу порушені?

Васюк подзвонив слідчому і відмовився прийти до нього на допит, як свідка, на який його було викликано повісткою, у зв’язку з тим, що це потрібно слідчому, а не йому, тому нехай слідчий їде до нього сам. Чи є тут порушення принципів кримінального процесу? Якщо є, то яких саме?

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1.  Кримінальний процес - це:

а) виконавчо-розпорядча діяльність;

б) діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду;

в) одна з форм досудового розслідування;

г)  протокольна форма досудової підготовки матеріалів.

Відповідь: б) діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду

2.  Історичними формами кримінального процесу є:

а) обвинувальний;

б) розшуковий;

в) інквізиційний,

г) слідчий;

д) змішаний.

Відповідь:  а) обвинувальний;

б) розшуковий;

в) інквізиційний,

д) змішаний.

3. Стадії   кримінального процесу є:

а) порушення кримінальної справи;

б) судовий розгляд;

в) досудове розслідування;

г) притягнення в якості обвинуваченого;

д) винесення вироку.

Відповідь: а) порушення кримінальної справи;

б) судовий розгляд;

в) досудове розслідування;

4. До основних завдань кримінального процесу належать:

а) кримінальне переслідування особи;

б) охорона прав та законних інтересів громадян;

в) викриття винних;

г) гласність;

д) презумпція невинуватості.

Відповідь: б) охорона прав та законних інтересів громадян;

в) викриття винних;

5. Яке співвідношення понять "кримінальний процес", "кримінальне судочинство", "правосуддя"?

а) ці поняття тотожні;

б) ці поняття не тотожні;

в) поняття   "кримінальний   процес"   та   "кримінальне   судочинство"   терміни-синоніми;

г) поняття "кримінальний процес" та "правосуддя" - терміни-синоніми.

Відповідь: б) ці поняття не тотожні;

в) поняття   "кримінальний   процес"   та   "кримінальне   судочинство"   терміни-синоніми;

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

1. Чи вправі слідчий, встановивши в розслідуваній ним кримінальній справі, що суспільне небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність:

а)  винести мотивовану постанову про закриття справи за відсутністю складу злочину, а матеріали направити для вжиття заходів виховного характеру до служби у справах неповнолітніх місцевої Ради народних депутатів;

б) винести мотивовану постанову про закриття кримінальної      справи      та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а справу з постановою направити прокурору;

в)   за   згодою   прокурора   винести   мотивовану   постанову   про   закриття кримінальної справи на підставі статті 10 КПК України і передати цю особу, як таку що не становить суспільної небезпеки, для перевиховання трудовому колективу або громадській організації;

г)  винести постанову про закриття кримінальної справи, про що повідомити прокурора і службу у справах неповнолітніх.

Відповідь: в статті 6 КПК вказано, що однією з обставин виключення провадження у кримінальній справі є вік особи, на час вчинення суспільно небезпечного діяння – до одинадцяти років. В цій же статті вказано, що у разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 цього Кодексу.

В статті 7-3 КПК вказано, що слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Правильно: б) винести мотивовану постанову про закриття кримінальної      справи      та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а справу з постановою направити прокурору;

2.  Які вказівки начальника слідчого відділу слідчий вправі не виконувати у разі незгоди з ним:

а) про порушення кримінальної справи;

б) про допит свідка і потерпілого, проведення виїмки і обшуку;

в)   про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи;

г) про обрання запобіжного заходу, про скасування або заміну запобіжного заходу.

Відповідь: в статті 114-1 КПК вказано, що начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов’язковими для виконання.

Правильно: г) про обрання запобіжного заходу, про скасування або заміну запобіжного заходу.

3. Допитуючи як свідка двоюрідного брата Зуєва, якого розшукували за вчинення   злочину,   слідчий   запитав   у   нього   чи   не   має   він   яких-небудь відомостей про місце знаходження свого родича.  Той відповів, що недавно одержав від Зуєва лист з Маріуполя і передав його слідчому. Як необхідно поступити слідчому:

а) необхідно провести виїмку листа та оглянути його;

б) потрібно скласти протокол вилучення листа та оглянути його;

в)  за вмотивованою постановою судді провести виїмку листа та оглянути його;

г)  з   вмотивованою постановою слідчого провести виїмку листа та оглянути його.

Відповідь: в ч. 2 ст. 178 КПК вказано, що виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого.

Правильно: г)  з   вмотивованою постановою слідчого провести виїмку листа та оглянути його.

4.    Подання   про   подовження   строку  тримання   особи   під   вартою чотирьох місяців повинно бути винесено до суду:

а) не пізніше як за 5 діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

б) не пізніше як за 7 діб до закінчення строку тримання особи під вартою,

в) не пізніше як за 10 діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

г) не  пізніше як за 15 діб до закінчення строку тримання під вартою.

Відповідь: за ст. 165-3 КПК подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців — не пізніш як за п’ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою.

Правильно: а) не пізніше як за 5 діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

5.  Голоховський, якого затримали під час вчинення хуліганських дій, був у нетверезому стані. Допитати його було неможливо. Слідчий, виїжджаючи на чергову  пригоду,  залишив  черговому  по  РВВС бланк  протоколу допиту і попросив щоб він запропонував Малоховському записати свої показання, як тільки той витверезиться. Чи дотримані в даному випадку правила допиту підозрюваного?

а)    не   дотримані,   оскільки   черговий   по   РВВС   повинен   був   допитати Малоховського особисто;

б) повністю дотримані;

в) дотримані не повністю, оскільки слідчий повинен був дати письмове доручення черговому по РВВС про проведення допиту підозрюваного;

г) недотримані, оскільки слідчий повинен був дати доручення на ім'я начальна РВВС про проведення допиту підозрюваного.

Відповідь: Процедура допиту підозрюваного визначається ст.. 143 КПК. Згідно з нею слідчий зобов’язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред’явлення йому обвинувачення.

В ст. 114 КПК вказано, що слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов’язковими.

Правильно: а)    не   дотримані,   оскільки   черговий   по   РВВС   повинен   був   допитати Малоховського особисто;

1.Кримінально-процесуальний кодекс

2.Кучинська О.П., Кучинська О.А. Кримінальний   процес   України:    Навч.    посіб.    —   К.: Прецедент, 2005. — 202 с.

3.Ларин A.M. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. М.: Юридическая литература, 1986. – 228 с.

4.Савонюк Р. Кримінально-процесуальна функція та її зміст у діяльності слідчого як суб'єкта доказування // Право України. – 2001. - №1. – С. 48-51

5.Смітієнко З.Д., Рогатюк І.В. Деякі питання, пов’язані з реалізацією функцій кримінального процесу // Адвокат, 2002. – № 2–3. – С. 16–17

6.Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник. / За ред. П.А. Лупинской. – М.: ОДА, 2003. – 542 с.