ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ ЗІ СЛІДЧИМ ПРИ ПРОВАДЖЕННІ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
570
- Код роботи
- — Г-0822115
- Тип роботи
- — Курсова
- Сторінок
- — 26
- Мова
- — Українська
Зміст
ВСТУП
1. ЗАГАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ ЗІ СЛІДЧИМ ПРИ ПРОВАДЖЕННІ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
1.1. Поняття взаємодії слідчого та оперативного працівника
1.2. Принципи взаємодії
1.3. Правове підґрунтя взаємодії слідчого та працівника органу дізнання
2. ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО ТА ОРГАНУ ДІЗНАННЯ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Повний зміст
ВСТУП
Забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, своєчасне по-передження злочинів, їх оперативне та повне розкриття - одне з найважли-віших завдань держави.
Злочинність сьогодні стає реальною силою, що здатна блокувати еко¬номічні та демократичні перетворення, що відбуваються зараз в Україні.
В часи поглиблення кризових явищ в економіці та посилення соціаль-ної напруги вона може призвести до ескалації насильства та нестабільності в суспільстві.
Як відомо, в Україні за останні роки відбулось різке зростання зага-льного масиву злочинних проявів (з 1989 року кількість злочинів зросла в 2 рази), внаслідок чого навантаження на працівників правоохоронних ор-ганів досягло критичної межі. Це дуже часто приводить до того, що в процесі розслідування злочинів допускаються значні помилки, не приділяється увага головним принципам взаємодії відповідних органів при провадження кримінальної справи.
Взаємодія слідчих і органів дізнання на практиці знаходить різні фо-рми. В одних випадках слідчий здійснює контакт із начальником органа дізнання, що передає доручення і вказівки слідчого для виконання своїм підлеглим, в інших - (особливо коли оперативно-розшукової роботи по конкретній справі багато) до слідчого або групи слідчих прикріплюється спеціально виділений працівник (чи група працівників) дізнання.
Значного успіху в розслідуванні злочинів можна досягти тільки при організованності самого слідчого, його високому професіоналізмі, тісній взаємодії з оперативними працівниками. Саме в цьому полягає актуальність обраної для опрацювання теми дослідження.
Отже, головна мета роботи полягає у дослідженні взаємодії органу дізнання та слідчого при провадженні кримінальної справи.
Завданнями дослідження є:
-визначення сутності поняття «взаємодія»;
-аналіз принципів взаємодії слідчого та органу дізнання;
-дослідження правових підстав взаємодії слідчого та органу дізнання;
-дослідження форм взаємодії.
Об’єктом дослідження виступає процес взаємодії слідчого та органу дізнання. Предметом дослідження є теоретичні, практичні та законодавчі аспекти взаємодії органу дізнання та слідчого при провадженні кримінальної справи.
В ході дослідження нами буде використано методи порівняння, аналізу, синтезу, дедукції, індукції та інші.
1. ЗАГАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ ЗІ СЛІДЧИМ ПРИ ПРОВАДЖЕННІ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
1.1. Поняття взаємодії слідчого та оперативного працівника
Забезпечення оптимальної взаємодії в діяльності правоохоронних органів стосовно розкриття злочинів значною мірою залежить від правильного тлумачення терміну “взаємодія”. Термінологічний аналіз свідчить, що поняття “взаємодія” є зовнішньо схожим з такими поняттями, як “співробітництво”, “координація”, “узгодження”, “сприяння” і т. ін.
Філософія розглядає “взаємодію” як категорію, що відображає процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну стану, а також породження одного об’єкта іншими.
Військова терміносистема розуміє “взаємодію” як спільні за метою, завданням, місцем, часом і способом виконання військові дії для досягнення мети операції.
Наука соціального управління, а також кібернетика визначають “взаємодію” за одну з форм впливу для досягнення конкретної мети, а також за процес обміну інформацією.
Кримінальний процес і криміналістика розуміють “взаємодію” слідчого й оперативного працівника як спільну, погоджену щодо мети, місця і часу діяльність.
У спеціальній літературі, серед науковців і практиків у сфері оперативно-розшукової діяльності теж не існує однозначного тлумачення принципових положень взаємодії оперативних підрозділів з іншими суб’єктами правоохоронної діяльності (зазначене стосується також підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю), а це викликає багато проблемних питань стосовно процесу розслідування та розкриття злочинів, серед яких виділяємо такі:
не завжди враховується комплексний характер взаємодії та її кінцева мета – тобто попередження, розкриття, розслідування та судовий розгляд справи, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину (переважно взаємодію розглядають на рівні конкретних суб’єктів, наприклад, оперативний працівник – слідчий і т. ін.);
організація взаємодії в органах внутрішніх справ є відносно громіздкою, тобто багаточисельні ланки управління можуть дублювати одна одну;
відсутні нові підходи взаємодіючих суб’єктів при розслідуванні та розкритті злочинів в умовах протиборства зі злочинним середовищем;
відсутнє чітке тлумачення терміну “взаємодія”.
Так, 32 % респондентів із працівників органів внутрішніх справ пояснили, що до взаємодії вони відносять будь–які службові контакти; 44 % – розглядали взаємодію тільки на рівнях оперативно-розшукової діяльності та досудових стадій кримінального процесу; 24 % – вважають, що взаємодія повинна бути тільки в системі оперативних підрозділів на регіональному, державному, міждержавному рівнях [15, 45].
1.2. Принципи взаємодії
Взаємодія як погоджена і підпорядкована єдиній меті діяльність заснована на за¬гальних принципах діалектичного матеріалізму і окремих принципах, характерних для конкретної слідчо-оперативної діяльності розкриття і розслідування злочинів.
До числа окремих принципів взаємодії, що забезпечують успіх і результативність, належать: предметність; погодженість за місцем, часом і формою; керованість; сис¬темність. Розглянемо їх.
Предметність виражає ідею сполучення різних видів діяльності для дослідження того самого явища, події різними підходами, методами, тактико-технічними засо¬бами. Тому предметом взаємодії виступає не якесь одне питання, а завдання, що включає комплекс обставин, які підлягають установленню.
Погодженість — це вимога до взаємодіючих суб'єктів здійснювати свою діяльність, погоджуючи за часом, місцем і формою закріплення результатів індиві¬дуальної і загальної роботи. Для цього складають загальний план взаємодії, тобто план фактичного вирішення тактичної операції. Так, при виявленні трупа з ознака¬ми насильницької смерті на початковому етапі вирішується головне тактичне зав¬дання — «атрибуція трупа», що включає встановлення таких обставин: особа трупа, спосіб вчинення вбивства і розшук злочинця.
Слідчий вирішує це завдання самостійно: оглядає місце виявлення трупа, по¬відомляє оперативному працівнику про ознаки злочинця і засоби вчинення вбив¬ства, здійснює впізнання і судово-медичну експертизу.
Працівник органу дізнання кримінального розшуку в цей час збирає і повідом¬ляє слідству інформацію про подію злочину, виявляє свідків-очевидців, переслідує злочинця за гарячими слідами, затримує його, проводить особистий огляд, опиту¬вання затриманого. Таким чином, одержана інформація у своїй сукупності дає мож¬ливість розкрити сутність обставин події і здійснювати їх інформаційне забезпечен¬ня в ході доказування.
Керованість як принцип означає наявність у взаємодіючій системі керуючого суб'єкта. У системі «слідчий - орган дізнання» керуючим є слідчий. Він очолює слідчо-оперативну групу, організовує взаємодію в розкритті злочину за гарячими слідами, управляє силами і засобами на наступних етапах розслідування, при цьому управлінська роль більше носить організуючий характер.
Системність як принцип означає впорядкованість, алгоритмізацію дій учасників взаємодії, погодження індивідуальних планів і цілей із загальним завданням розкрит¬тя злочину. Тому кожна сторона взаємодії складає свої плани вирішення приватних тактичних і оперативних завдань. Погоджені оперативний і слідчий плани утворюють план тактичного вирішення завдання (проблеми), що випливає із слідчої ситуації, зат-верджується тільки вищестоящим начальством і служить формою контролю.
1.3. Правове підґрунтя взаємодії слідчого та працівника органу дізнання
Аналізуючи закони України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі та відомчі нормативні акти, ми можемо виділити основні форми взаємодії, в яких здійснюються процесуальні та оперативно-розшукові відносини органів дізнання та слідчого. До них відносяться:
здійснення самостійно органами дізнання оперативно-розшукових заходів і термінове інформування слідчого про результати;
виконання органами дізнання оперативно-розшукових заходів і невідкладних слідчих дій за дорученням слідчого;
виконання органами дізнання вимог слідчого щодо сприяння при виконанні ним слідчих дій відповідно до його доручень;
виконання органами дізнання доручень на проведення слідчих дій в інших районах;
виконання оперативними підрозділами запитів відповідних міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів, запитів повноважних державних органів, установ та організацій стосовно проведення оперативно-розшукових заходів;
здійснення органом дізнання розшуку обвинуваченого згідно з дорученням слідчого;
участь спеціалістів правоохоронних органів у проведенні слідчих дій;
проведення експертиз в експертних установах органів внутрішніх справ;
застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві і проходять по кримінальній справі, що знаходиться у провадженні слідчого чи органу дізнання;
проведення оперативно-розшукових заходів відносно осіб, затриманих за вчинення злочину та осіб, взятих під варту.
Згідно з кримінально-процесуальним законом (ст. 94, 103, 113, 114, 118, 206 Кримінально-процесуального кодексу України) основним суб’єктом взаємодії з оперативним підрозділом є слідчий. У процесі взаємодії та організації розслідування він має право:
-знайомитися з оперативно-розшуковими матеріалами органів дізнання;
-доручати їм виконання окремих доручень та вказівок про провадження розшукових та слідчих дій;
-вимагати узгодження питань щодо проведення оперативно-розшукових заходів у справах про злочини;
-приймати рішення про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, додаткових заходів.
Окрім цього, згідно з вимогами відомчих нормативних актів на керівника слідчого підрозділу покладається обов’язок щодо організації взаємодії, своєчасного вирішення питання про створення слідчо-оперативних груп для розслідування багатоепізодних, міжрегіональних злочинів, проявів організованої злочинності та забезпечувати їх роботу згідно з узгодженими планами.
Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими службами органів внутрішніх справ України до основних способів взаємодії відносить:
взаємообмін отриманою інформацією;
спільне обговорення отриманих відомостей;
розроб¬ка найбільш вірогідних версій про вчинений злочин (спосіб, учас¬ників, механізми слідоутворення тощо);
визначення місць дисло¬кації слідів злочину;
спільне планування здійснюваного заходу;
да¬вання спеціалістом-криміналістом необхідних консультацій, довідок, пояснень з питань, які вимагають спеціальних пізнань;
спільне виконання окремих операцій; узгоджене за цілями окреме виконання кожним з суб'єктів різних взаємопов'язаних операцій;
спільна оцінка отриманих відомостей або вивчення знайдених матеріальних слідів злочину, а також визначення їх достовірності, належності та допустимості до справи; аналіз ходу розслідування, евристичний пошук і моделювання слідчо-криміналістичних комбінацій, спільне їх планування та виконання [2].
Згідно з Інструкцією про організацію діяльності органів досу¬дового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими службами органів внутрішніх справ України категорично забороняється без дозволу слідчого видача будь-кому (за винятком прокурора) затриманих або заарештованих підозрюваних та обвинувачених для допитів або інших слідчих дій".
З метою закріплення гарантій процесуальної незалежності та самостійності слідчих наказ МВС України № 160 забороняє при¬тягнення співробітників слідчого апарату до виконання функцій, не пов'язаних з розкриттям та розслідуванням злочинів [2].
Стягнення на слідчого за порушення кримінально-процесуаль¬ного законодавства можуть накладатися тільки на підставі вис¬новків начальника ГСУ МВС України або слідчого управління (відділу) УМВС в області, місті.
Поряд з цим слідчий відповідно до ч. 3 ст. 114 КПК України має право вимагати від органів дізнання сприяння при провад¬женні окремих слідчих дій. Такі вимоги обов'язкові до виконання [1].
Оперативний працівник, який бере участь у проведенні слідчої дії, підпорядковується слідчому, виконує його розпорядження, вказівки або доручення, зобов'язаний інформувати слідчого про всі факти, які мають значення у справі. З дозволу слідчого він має право ставити учасникам слідчої дії запитання. Оперативний працівник, так само як і інші учасники слідчої дії, несе відпові¬дальність за ст. 181 КК України за розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства.
Оперативний працівник, який бере участь у проведенні слідчої дії, підпорядковується слідчому, виконує його розпорядження, вказівки або доручення, зобов'язаний інформувати слідчого про всі факти, які мають значення у справі. З дозволу слідчого він має право ставити учасникам слідчої дії запитання. Оперативний працівник, так само як і інші учасники слідчої дії, несе відпові¬дальність за ст. 181 КК України за розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства.
Взаємодія слідчого та оперативного працівника при виконанні останнім окремих вказівок та доручень про провадження розшукових та слідчих дій має здебільшого опосередкований характер. Правові норми, які регламентують дану форму взаємодії, встановлюють певну систему правовідносин між названими суб'єктами взаємодії.
КПК України (ч. 3 ст. 114) встановлює право слідчого давати органам дізнання доручення та вказівки про провадження розшукових та слідчих дій. Такі доручення та вказівки мають даватися в письмовій формі і є для органів дізнання обов'язковими до виконання в десятиденний строк.
Слідчий має право знайомитися з оперативно-розшуковими та обліковими матеріалами органів дізнання. Для забезпечення результативності оперативних заходів слідчий може знайомити оперативного працівника з матеріалами кримінальної справи. Слідчий та оперативний працівник забезпечують об'єктивну перевірку та реалізацію опера¬тивної інформації в ході розслідування справи, несуть відповідаль-ність за розголошення джерел та способів її отримання.
Оперативний працівник самостійний у виборі засобів та методів оперативної роботи і не має права втручатися в процесу¬альну діяльність слідчого. Орган дізнання, отримавши оперативно-розшукову інформацію про злочин, який розслідується слідчим, зобов'язаний своєчасно ознайомити з нею слідчого і вжити заходів до нерозголошення джерел та способів її отримання.
Отже, взаємодія — це відносини двох об'єктів, що обмінюються енергією впли¬ву, внаслідок чого виникають відображення — матеріальні та ідеальні — сліди взає¬модії. В основі взаємодії лежать форми руху матерії: механічний, фізичний, хімічний, біологічний, психічний (суспільний). Форма руху визначає вид взаємодії і особ¬ливість слідів-відображень, що утворюються (матеріальні та ідеальні).
Таким чином, процес взаємодії слідчого та оперативного працівника полягає у здійсненні комплексу заходів, регламентованих законом, з використанням наявних сил, засобів та методів (слідчих та оперативно-розшукових) правоохоронних органів з метою вирішення завдань кримінального судочинства.
2. ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО ТА ОРГАНУ ДІЗНАННЯ
В юридичній літературі багато авторів виділяють процесуальні і організаційні форми взаємодії. Так, Ю.А.Кукушкін відзначає; «Необхідно розрізняти взаємодію процесуальну та організаційну. Першу регламентується законом, друга – відомчими нормативними актами». Про корисність такого розмежування висловився і А.А.Чувільов. Безумовно, подібне розділення має пізнавальну і практичну цінність, дозволяє правильно визначити значення результатів взаємодії. Разом з тим таке розмежування, як і будь-яке інше, умовно, бо процесуальні форми взаємодії знаходять детальніше регулювання у відомчих нормативних актах, а організаційні або обумовлені, але недостатньо повно визначені і регламентовані законом, або витікають з його змісту, узгоджені з його сенсом.)
Поняття форм взаємодії нерідко змішується з поняттям його способів. Так, І.М.Гуткін визначає форми взаємодії як способи співпраці, що забезпечують узгоджений характер діяльності, конкретні чини зв'язку між слідчим і органом дізнання, називаючи в числі форм взаємодії «взаємну інформацію взаємодіючих суб'єктів». Тим часом форми взаємодії не можна зводити тільки до окремих способів зв'язку слідчого, оперативного працівника і експерта-криміналіста. Поняття форми декілька ширше за поняття способу. Форма - це спосіб організації чого-небудь, тип, пристрій. Форма взаємодії, як спосіб організації, включає комплекс способів і прийомів взаємодії, систему зв'язків і правовідносин взаємодіючих суб'єктів [19, 20].
Взаємодію як загальний вид погодженої криміналістичної діяльності держав¬них правоохоронних органів по розкриттю і розслідуванню злочинів необхідно роз¬глядати вдвох аспектах:
а) як взаємодію учасників боротьби зі злочинністю взагалі;
б) як розкриття і розслідування окремих видів злочинів.
Суб'єктами взаємодії боротьби зі злочинністю є не тільки державні правоохо¬ронні структури, а й інші державні органи, наприклад, Національний банк, Міністер¬ство фінансів, Міністерство економіки, Антимонопольний комітет, Державний ко¬мітет у справах охорони державного кордону, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Фонд державного майна та ін.
Це загальна форма взаємодії на рівні процесуальної і непроцесуальної спільної діяльності, насамперед інформаційно-довідкової.
Друга форма взаємодії є окремою, здійснюється на рівні розкриття і розсліду¬вання конкретного злочину певного виду. Суб'єктами взаємодії тут виступають пред¬ставники державних правоохоронних структур, наділені функціями досудового слідства (ст. 102 КПК), і органи дізнання (ст. 101 КГЖ).
Безперечно, суб'єктами взаємодії можуть бути й інші державні органи, оскіль¬ки розкриття і розслідування — це один із елементів проблеми боротьби зі злочинні¬стю. Однак взаємодія в конкретній кримінальній справі має більше процесуальний відтінок, ніж інформаційно-довідковий, хоча останній не виключається.
У криміналістичній методиці взаємодія найчастіше виникає в стадії порушен¬ня і проведення слідства по кримінальній справі. Законодавець визначив лише процесуальні засоби слідства, залишивши за межами процесуального поля бага¬то організаційних і тактичних засобів породжує між учасниками кримінального провадження конфліктні ситуації. Звідси засоби діяльності досудового слідства в криміналістиці прийнято розглядати в двох формах: процесуальній і непроцесуальній. Природно, форми взаємодії опосередковані видом слідчої дії. Взаємо¬дія в ході огляду місця події взагалі і специфічного зокрема безперечно відрізняється від допиту підозрюваного, обвинуваченого, фахівця, що беруть участь у слідчій дії.
Постанова слідчого — це основний процесуальний документ управління роз¬слідуванням.
Постанова слідчого є обов'язковою для виконання учасниками кримінального процесу і служить підставою процесуальної діяльності, а отже, і взаємодії з особами, що виконують постанову.
Постанова виноситься за основними положеннями руху кримінальної справи та її розслідування (про порушення, припинення або призупинення, прийняття до провадження, передачу за підслідністю, визначення становища учасників процесу, давання доручень органам дізнання тощо).
У такий спосіб постанова як форма процесуальної зміни руху кримінальної спра¬ви і стосунків її учасників між собою і слідчим використовується для прийняття важ¬ливих процесуальних дій (порушити, припинити, відмовити, розшукати, подати, затримати, допитати, впізнати тощо).Поряд з постановою існують ще дві форми: окреме доручення і вказівка. Про зміст цих процесуальних форм можна лише здогадуватися.
Окремі доручення і вказівки (ст. 118 КПК) — процесуальні управлінські доку¬менти нижчого рангу, спрямовані на вирішення, так би мовити, «внутрішніх» по¬треб, що виникають у слідчого в ході розслідування, разом з тим вони є різними в процесуальному і криміналістичному аспектах.
Окреме доручення — це по суті спосіб забезпечення права слідчих проводити слідчі дії в інших слідчих рай¬онах, вони мають право доручати проведення цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.
Із змісту тексту закону випливає, що доручення — це письмова форма процесу¬ального звернення з проханням до іншого слідчого чи підрозділу органу дізнання, що знаходяться за межами слідчого району (міста) на території України, а також за її межами. Доручення — це форма цивільного договору довірити від свого імені вико¬нання якої-небудь дії. У кримінально-процесуальному праві — це право слідчого проводити слідчі дії в інших слідчих районах і він може доручати провадження цих слідчих дій відповідному слідчому чи органу дізнання.
Тому окреме доручення можна розуміти як своєрідну процесуальну форму пись¬мового звернення до слідчого взаємодіяти в розкритті злочинів і боротьбі зі злочин¬ністю взагалі для виконання загального завдання (ст.2 КПК). Однак доручення не носить імперативного характеру постанови, у ньому лише міститься прохання здійснити певні дії від імені поручителя, тобто надавати один одному професійну слідчу допомогу: «сьогодні ви виконуєте наші доручення, а завтра — ми ваші». Це форма процесуальної взаємодії органів досудового слідства і дізнання.
Характеристика окремого доручення залежить від виду дору¬чення і змісту слідчої дії і оперативно-розшукового заходу. Тут треба не тільки на¬звати, наприклад, слідчу дію - допитати свідка-очевидця, а й попросити, на які об¬ставини слід звернути особливу увагу. Для цього до окремого доручення може бути додано план допиту, копії деяких документів, необхідних для пред'явлення, фото¬знімки, план місця події з позначенням місць перебування свідків-очевидців події.
Без підготовки такі доручення, як впізнання за фото-зображеннями, якісно ви¬конати не можна. У криміналістиці існують тактичні прийоми впізнання за фото зображеннями але, на жаль, ці прийоми не закріплені законодавчо в КПК.
Вказівка названа формою процесуальної взаємодії органів досудового слідства. Порівняно з постановами, окремим дорученням вказівка — найбільш проста орга¬нізаційна форма завдань спільної діяльності (ст. 102 КПК) і дізнання (ст. 103 КПК).
Вказівка — це наставляння, роз'яснення, як діяти при проведенні дізнання, досудового слідства, виконанні окремих тактичних завдань для вирішення слідчих ситуацій.
Вказати — означає звернути увагу виконавця на якийсь недогляд, неточність дії, неефективність заходу, що вимагає великих витрат сил і багато часу. Тому вказівка стосується головним чином структури слідчої чи оперативної діяльності, виду вико¬ристовуваних прийомів, послідовності виконання, наприклад, в огляді, впізнанні, окремому дорученні, оперативній комбінації.
Зміст вказівки носить організаційно-управлінський характер і є засобом конт¬ролюючого: прокурора, начальника слідчого відділу (підрозділу), слідчого, керівника СОГ і слідчої групи тощо. У цьому аспекті вказівку допустимо вважати початком взаємодії або нагадування про її існування.
Вказівку дають у письмовій формі і вона викликає процесуальні наслідки.
Непроцесуальні форми взаємодії — це тактико-організаційні форми спілкуван¬ня, управління колективними діями членів, наприклад, слідчо-оперативною групою, слідчою бригадою, нарешті, слідчими з інших підрозділів. Фактично тут процесу¬альна форма резюмується, взаємодіючий колектив, група створюються розпоряд¬женням, наказом. Тому взаємодія у великих слідчих групах може носити письмову форму доручень і вказівок. Однак в основному — це усне спілкування, колективне планування і погодження індивідуальних планів, що додає результатам взаємодії продуктивності і об'єктивності одержуваної інформації. Особливого значення на¬буває психологічна установка суб'єктів при використанні спеціальних знань екс¬пертів, фахівців для встановлення механізму злочину, слідів-речей і відносин між ними. Відтак для результативності рекомендується:
- запрошувати фахівців, що володіють сучасними методами і засобами дослід¬ження матеріальних та ідеальних відображень;
- надати їм максимум можливостей ознайомитися з реальною обстановкою і зібраними матеріалами справи;
- вміло використовувати нові способи пізнання реальності, надати можливість висловити своє судження щодо сформованої ситуації і вміти відокремлювати об'¬єктивне від суб'єктивного;
- створювати «нову психологію» відносин «слідчий — оперативний працівник», «слідчий — фахівець, експерт»;
- не «заглядати через плече» і не забігати вперед. Слідчий у взаємодіючій сис¬темі — головний-керугочий суб'єкт. Передчасність і категоричність його висновків являють собою сумнівні творчі засади керованих суб'єктів;
- не намагатися бути «апостолом істини» і не вимагати від фахівців остаточної істини, враховувати, що між «так» й «ні» існує поняття «ймовірне знання», що не¬рідко приводить до істинного.
Виконання завдання викриття обвинуваченого (підозрюваного) пред'являє до організаційної сторони взаємодії ті ж вимоги, хоча це завдання відрізняється більшою визначеністю, оскільки підозрювана або звинувачена особа вже відома. За об'ємом же оперативно-розшукової роботи вона може виявитися не менш трудомісткою, чим завдання розкриття злочину.
Взаємодія слідчого і органу дізнання у виконанні завдання попередження злочинів не обмежується дорученням органу дізнання яких-небудь завдань, а знаходить свій вираз в координації сумісних дій з розробки і здійснення профілактичних заходів.
Ця взаємодія зазвичай відбувається у формі сумісної підготовки плану профілактичних заходів, в якому передбачені ті, що приймаються слідчим і органом дізнання заходи, здійснювані кожним з них своїми засобами.
Плани профілактичних заходів, розроблених за наслідками розслідування конкретної кримінальної справи, можуть здійснюватися слідчим і органом дізнання окремо, але вони узгоджуються між собою з тим, щоб їх виконання забезпечило досягнення однієї мети, ради якої вони розроблялися, - попередити або максимально утруднити скоєння аналогічного злочину, або ж полегшити його розкриття у разі здійснення.
Відмітимо, що в криміналістиці рекомендують для складання і погодження загального плану тактичного вирішення завдання взаємодії корисно використовувати часову шкалу, розташовану в центрі форми плану, ліво¬руч поміщати обставини, що перевіряються, із плану слідчого, а праворуч - із оперативно-розшукового плану. Якщо за точку відліку шкали взяти час виявлення тру¬па, то примірний план може бути представлений нарис:
Рис. 1. Загальний план тактичного рішення взаємодіючих суб'єктів
Замість пропонованого зведеного плану взаємодії, погодженого за часом, у прак¬тичних органах дізнання складається план-запитальник обставин, що підлягають з'я¬суванню щодня, а слідчі виконують «план-шахматку», в якому по горизонталі назива¬ються обставини, що підлягають з'ясуванню (встановленню), по вертикалі — взаємо¬діючі учасники, а в клітинці на перетинанні рядка і стовпця відзначають дату виконання.
Взаємодія для слідчого — реальна необхідність по кожній порушеній кримі¬нальній справі і підстава всебічного дослідження обставин справи, а не тільки за¬кріплення і перевірки фактичних даних. Тому необхідність взаємодії може виник¬нути в будь-який момент досудового слідства. Практика показує, що досвідчені злочинці, особливо при вчиненні економічних злочинів, особливо небезпечних зло¬чинів проти державної безпеки тощо, розпочинають різні виверти для приховуван¬ня злочинів, наприклад, залякування свідків, підкуп, знищення основних свідків, речових джерел — слідів, фонограм, документів тощо. Уникнути такої протидії вдаєть¬ся при активній взаємодії з органами дізнання шляхом давання доручень про про¬вадження оперативно-розшукових заходів, що іноді зводять нанівець дії злочинців.
У звіті, рапорті, довідці, повідомленні оперативний працівник повідомляє про дії злочинців, що готуються, вказує приблизних виконавців, час і місце, що дає мож¬ливість успішно використовувати оперативні дані при допитах.
Практично взаємодія слідчого з органом дізнання припиняється після закінчен¬ня досудового слідства і направлення справи до суду. Таким чином, взаємний і своє¬часний обмін інформацією слідчого з органом дізнання і координація діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів — головна умова взаємодії в будь-якій її формі.
Зносини між слідчими органів внутрішніх справ України та компетентними органами іноземних держав з питань виконання міжнародно-правових доручень у кримінальних справах і реагування на інформації та запити іноземних правоохоронних органів здійснюються через Головне слідче управління МВС України.
При підготовці і направленні звернень (запитів, доручень) про надання правової допомоги у кримінальних справах необхідно враховувати, що така допомога надається сторонами в межах їх компетенції з питань:
а) вручення документів;
б) виконання окремих процесуальних дій;
в) порушення кримінального переслідування;
г) виклику свідків і тимчасової видачі осіб, які утримуються під вартою, для допиту як свідків;
ґ) видачі (екстрадиції) осіб, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності або відбуванню покарання згідно з вироком суду;
д) затримання, арешту осіб, які підлягають видачі;
е) отримання інформації про рух коштів по банківських рахунках та накладення на них арешту;
є) видачі предметів, що мають значення у кримінальній справі як речові докази;
ж) повернення викраденого майна та незаконно придбаних предметів і цінностей;
з) іншої інформації, що стосується розслідування злочинів.
Умовами, які забезпечують успішну взаємодію, є:
підготовка необхідних науково-технічних засобів для здійснення спільної діяльності та своєчасне прибуття слідчого, оперативного працівника та експерта-криміналіста на місце провадження слідчих або інших заходів;
підтримування кожним із взаємодіючих суб'єктів у ході здійснюваних заходів атмосфери взаємодопомоги та взаємовиручки;
комунікабельна поведінка взаємодіючих суб'єктів;
виключення духу суперництва, конкуренції, спрямова¬ності до лідерства;
взаєморозуміння між учасниками;
уміння кож¬ного з них перемагати виникаючі психологічні бар'єри, недоречне почуття сорому з причини відсутності певних знань або умінь тощо.
ВИСНОВОК
Головне завдання досудового слідства — розкриття і розслідування злочину. Це комплексна діяльність різних державних правоохоронних органів, наділених різни¬ми методами і засобами пізнання. Важко визначити і зважити частку участі кожного з них у розкритті (ст. 102 КПК), але відомо одне, що в даний час розкрити злочин без використання оперативно-розшукових, пошуково-розвідувальних і організаційно-управлінських засобів, прийомів і можливостей практично неможливо. Тому при розкритті і розслідуванні в стадії досудового слідства слідчий вступає у взаємодію з підрозділами органів дізнання (ст. 101 КПК), наділеними різними технічними засо¬бами, гласними і негласними прийомами їхнього застосування для збирання і об¬робки доказової інформації про пізнавану подію, ознаки якої виявлені.
Взаємодія слідчих підрозділів з іншими службами органів внутрішніх справ України – це заснована на законі та інших нормативних актах спільна діяльність суб’єктів, які мають різну компетенцію та спеціалізацію, а також різний рівень знань у галузі криміналістики, ОРД, кримінального права та процесу, що спрямована на досягнення загальної мети розкриття та розслідування злочинів, встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.
Під формами взаємодії слід розуміти передбачені законом і підзаконними актами способи і порядок зв’язків слідчого і органу дізнання, які забезпечують їх погоджену діяльність з метою найбільш доцільного та успішного використан¬ня своїх можливостей у боротьбі зі злочинністю.
Форми взаємодії, що регламентуються кримінально-процесуальним законодавством прийнято називати процесуаль¬ними, а вироблені практикою і регламентовані підзаконними актами - організаційними (не процесуальними).
До процесуальних форм взаємодії належать:
- доручення слідчого органу дізнання про прове¬дення розшукових дій (ст. 114 КПК);
- доручення слідчого органу дізнання про прове¬дення слідчих дій (ст. 114 КПК);
- сприяння органу дізнання слідчому в проведен¬ні окремих слідчих дій (ст. 114 КПК);
- повідомлення слідчого про результати засто¬сування ОРД у справах, переданих йому органом дізнання до встановлення особи злочинця (ст. 104 КПК).
До організаційних форм взаємодії відносяться:
1. Направлення слідчому для вирішення питання про порушення кримінальної справи матеріалів перевірки за заявою чи повідомленням про злочин;
2. Ознайомлення слідчого з оперативними матеріа¬лами, які мають відношення до порушених кримінальних справ чи матеріалів перевірки.
3. Погоджене планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.
4 Спільне обговорення зібраних у справі слідчих га оперативно-пошукових даних.
5. Створення слідчо-оперативних груп (СОГ).
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Кримінально-процесуальний кодекс України
2.Наказ МВС №160 від 20.02.2006
3.Баев О.Я. Основы криминалистики: Курс лекций. — М., 2001. — 318 с.
4.Біленчук П.Д., Ягодинський В.М. Органи досудового слідства в системі МВС України: основи організації діяльності. – Київ: “Атіка”, 2001. – 174 с.
5.Васильев А.Н. Основы следственной тактики. Автореф, дис. д-ра юрид. наук — М., 1960. — 28 с.
6.Драганова Л.Г. Зависимость эффективности результатов следственного действия от его подготовки. — М.: Академия МВД СССР, 1976. — 142 с.
7.Карнеева Л.М. Организация работы следователя. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1983. – 112 с.
8.Кінаш О. Організація окремої слідчої дії — умова законності й ефективності розслідування злочинів // Право України. – 2003. - №2. – С. 57-59
9.Клименко Н., Янчук О. Наукове забезпечення розслідування злочинів // Право України. – 2003. - №1. – С. 95-99
10.Колмаков В.П. Введение в курс науки советской криминалистики: Лекция. — Одесса, 1973. – 415 с.
11.Криминалистика. Техника и тактика расследования преступлений. — М., 1986. — 246 с.
12.Криминалистика: Учебник для вузов / А.Ф.Волынский, Т.В.Аверьянова, И.Л.Александрова и др.; Под ред. проф. А.Ф.Волынского. - М.: Закон и право, ЮНИТИ-ДАНА, 1999. - 615 с.
13.Ларин A.M. Расследование по уголовным делам. Планирование, организация. — М.: Юрид. лит-ра, 1970. – 342 с.
14.Минюков П.И. Использование процессуальных полномочий начальниками следственных подразделений ОВД в руководстве расследованием. – К.: РИО Киевского филиала ВНИИ МВД СССР, 1981. – 52 с.
15.Никифорчук Д.Й. Проблемні питання взаємодії в розкритті злочинів // Організована злочинність. – 2002. - №5. – С. 45-48
16.Организация работы следователя: Пособие Л. М. Карнеева, М. Н. Березин, Э. В. Гаритовская, А. М. Макаров, Н. Б. Опарин.—М.: ВНИИ МВД СССР, 1983. —112 с.
17.Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. — К.: Кондор, 2005. — 588с.
18.Салтевський М.В. Довідник слідчого: Практика. Досвід. Проблемні питання. Складання процесуальних документів. – Харків: Основа, 2002. 542 с.
19.Танкевич О.В. Профессиональное взаимодействие следователя с органами дознания: Учеб.-метод, пособие / О.В. Танкевич. — Гродно: ГрГУ, 2003.-115 с.