Координація і взаємодія – головні принципи взаємодії слідчого та органів дізнання в процесі розслідування злочинів
1723
- Код роботи
- — Г-0822116
- Тип роботи
- — Курсова
- Сторінок
- — 29
- Мова
- — Українська
Зміст
Вступ
1. Координація і взаємодія – головні принципи взаємодії слідчого та органів дізнання в процесі розслідування злочинів
2. Наукові засади взаємодії між слідчими й оперативними підрозділами в процесі розкриття і розслідування злочинів
3. Правові аспекти взаємодії слідчого та органів дізнання
Висновок
Список використаної літератури
Повний зміст
Вступ
Вимога закону про швидке розкриття злочину (ст. 2 КПК України) спрямована на те, щоб виключити невиправдану витрату часу, повільність і тяганину при провадженні досудового слідства. Виконання даної вимоги покликано забезпечити необхідні темпи при виконанні органом розслідування покладених на нього завдання. Швидкість досудового розслідування особливо важлива на його передпочатковому етапі. Закон зобов'язує слідчого почати досудове слідство негайно після порушення ним кримінальної справи (ст. 94 КПК України). На нашу думку, головним фактором швидкості і законності розслідування є правильна організація та планування проведення слідчим розслідування у тісній співпраці з органами дізнання.
Виходячи з вищесказаного, можна визначити головну мету нашої роботи – аналіз та дослідження особливостей взаємодії органів досудового слідства та дізнання під час розслідування злочинів.
Об’єктом дослідження є процес взаємодії слідчих з органами дізнання. Предметом дослідження виступають методичні доробки вчених стосовно методики організації та планування розслідування.
В ході дослідження нами будуть вирішені такі завдання:
-дослідження правових аспектів взаємодії слідчого та органів дізнання;
-аналіз процесів координації та взаємодії розслідування слідчим;
-визначення наукових засад взаємодії між слідчим та іншими підрозділами ОВС в ході розслідування.
1. Координація і взаємодія – головні принципи взаємодії слідчого та органів дізнання в процесі розслідування злочинів
Процеси управління в діяльності слідчого - це сукупність цілеспрямова¬них дій керівника, слідчого підрозділу його апарату і направлені на узгоджен¬ня їх спільної діяльності з метою досягнення визначених цілей кримінального судочинства.
Відповідність дій всіх елементів системи є не тільки обов’язковою умовою нормального її функціонування, засобом підвищення її ефективності, а скла¬дає одне з найважливіших завдань організаційної функції управління в діяль¬ності слідчого.
Узгодження дій елементів системи досягається через координацію та ор¬ганізацію взаємодії.
Відомо, що поняття «взаємодія» і «координація», по-перше, не однознач¬ні По-друге, їхнє тлумачення дається представниками багатьох наук і сфер практичної діяльності, які роблять акценти на різні елементи цих понять. Кожне з них виражає собою специфічний засіб організаційного впливу в процесі управління [9, 194].
Організація взаємодії в процесі управління виникає насамперед тоді, коли обмежені можливості матеріального, кадрового, інформаційного і т. п. характеру одного із суб'єктів управління, які не дозволяють якісно у відведе¬ний час вирішити поставлену задачу. Вихід із такого становища є звернення в ініціативному порядку за допомогою до інших суб'єктів управління. Якщо останні спонукувані почуттям моральної відповідальності за досягнення за¬гальних цілей, або солідарності з колегами, або керуючись іншим яким-небудь мотивом надають таку допомогу, то це і є взаємодія. Названа причина взає¬модії - одна із часто виникаючих, але не єдина. Взаємодія може здійснювати¬ся і без прохання про допомогу, без попередньої домовленості, а виникати на основі правового обов'язку, встановленого з допомогою законних або підзаконних актів.
Наприклад, черговий по відділу органів внутрішніх справ при вчиненні тяж¬кого злочину зобов'язаний оповістити про це не тільки підрозділи свого регі¬ону, але інформувати інші правоохоронні відомства та громадськість.
У даному випадку взаємодія чергового, що передав інформацію, і праців¬ників правоохоронних органів сусіднього регіону, що використовують цю ін¬формацію в пошуках злочинця, носить опосередкований характер. Хоча в практичній діяльності взаємодія підрозділів міліції носить і безпосередній ха¬рактер, тобто визначена Законом. Наприклад, взаємодія оперативних і слід¬чих підрозділів при розслідуванні кримінальної справи. Проте й у цьому й ін¬шому випадках в основі взаємодії лежить обов'язок, регламентований норма¬тивними актами [5, 172].
Оскільки в розслідуванні злочинів беруть участь і інші державні органи, а також громадські організації, то органи слідства зобов'язані тісно взаємодія¬ти з ними. Про це прямо сказано, наприклад, в Законі «Про міліцію». Взаємо¬дія органів слідства з іншими відомствами, громадськими організаціями при розслідуванні злочинів має назву зовнішнього (позасистемного) у відмінності від внутрішнього (внутрісистемного), до якого ми ставимося як до взаємодії окремих елементів системи слідства.
Незалежно від того, який характер носить взаємодія - ініціативний або визначений нормативними актами, безпосередній або опосередкований, зов¬нішній або внутрішній - її необхідно, в більшій або меншій мірі, організувати: домовитися (усно або письмово) про час, місце, форму спільних дій, силах, засобах та ін. У тих випадках коли взаємодія носить нормативно-правовий характер, дії взаємодіючих сторін можуть бути досить жорстко регламентова¬ні. Це пов'язано найчастіше з необхідністю дотримання правових норм, праг¬ненням деталізувати, упорядкувати процес взаємодії, полегшити тим самим поводження суб'єктів управління в екстремальних ситуаціях. У тих випадках, коли взаємодія носить ініціативний характер, або пов'язана з вирішенням порівняно нової задачі, організаційний процес може вимагати багато часу і зусиль [15, 15].
Організація будь-якої взаємодії, не говорячи вже про саму взаємодію, є завжди багатостороннім процесом, де кожний партнер рівноправний і однако¬во зацікавлений у кінцевому результаті. Предметом їхньої взаємодії виступа¬ють організаційні відношення.
Які ж права й обов'язки взаємодіючих сторін? У слідчих органах будь-який працівник, підрозділ може виступати ініціатором взаємодії. Це право будь-якого елемента системи. Водночас, у силу того, що завдання розслідування злочинів носить, як правило, комплексний характер і його вирішення потребує об'єднання зусиль різноманітних служб, підрозділів та спеціалістів - взаємо¬дія виступає і як обов'язок. Але все це відносно системи суспільства. У відношенні ж один до одного суб'єкти взаємодії виступають як рівноправні партне¬ри. Вони не мають адміністративних повноважень по відношенню один до одного і діють у рамках своєї компетенції. Відповідальність за результати спі¬льної діяльності суб'єкти взаємодії несуть в рівній мірі, незалежно від того, хто і як із них спрацював. Ці правові основи взаємних відношень при взаємодії знайшли відбиток у принципах: не перетинання компетентності і солідар¬ної відповідальності [6, 57].
Координація - це організуюча діяльність суб'єкта управління спрямована на узгодження дій частин системи. На відміну від організації взаємодії коор¬динація здійснюється суб'єктом управління, наділеним владними повнова¬женнями у відношенні об'єктів координуючої взаємодії. У якості останніх ви¬ступають слідчі підрозділи, криміналістичні служби, окремі працівники, що знаходяться в адміністративному або іншому підпорядкуванні координатора (суб'єкта управління). Ще одна відмінність в тому, що якщо взаємодія органі¬зується між двома і більш елементами системи (підрозділами, працівниками), то в процесі координації повинно брати участь як мінімум три елементи сис¬теми: один суб'єкт і два об'єкти управління. При цьому координатор і об'єкти координації можуть належати до різних систем. У цьому випадку координація є позасистемною у відмінності від внутрісистемної, коли всі її учасники - еле¬менти однієї системи.
У процесі координації суб'єктів управління вирішуються такі основні зав¬дання:
- узгодження функціонування частин і елементів системи в напрямку до¬сягнення цілей;
- інтеграція зусиль різноманітних підрозділів для рішення конкретних зав¬дань;
- регулювання діяльності співвиконавців;
- узгодження дій структурних підрозділів органів слідства та доданих сил при проведенні комплексних операцій;
- коригування нормативно-правових актів, що регламентують поділ функ¬ціональних обов'язків і характер взаємодії підлеглих [12, 274].
Як відомо на практиці будь-який слідчий підрозділ зосереджується, на¬самперед, на вирішенні власних завдань, на виконанні покладених на нього функцій. Проте рішення підрозділами власних завдань, навіть сумлінне і пов¬не виконання ними своїх функцій не веде автоматично до досягнення цілей системи. Тільки узгодження, взаємозв'язок зусиль усіх підрозділів, виходячи з економіко-криміногенної обстановки, та прогнозів її розвитку, дозволяє вирі¬шувати загальні цілі. Саме це і досягається координацією.
Іноді виникає проблема, яку власними силами з тих або інших причин ви¬рішити неможливо. У цих випадках суб'єкт управління шляхом тимчасової інтеграції зусиль усіх служб може швидко й ефективно вирішувати назрілу проблему.
Наприклад, підвищенню ефективності розслідування злочинів сприяє са¬ме координація дій різних служб правоохоронних органів у поетапному прове¬денні комплексних слідчих та оперативно-профілактичних операцій «Акциз», «Кордон», «Конверт», «Енергія», «Завіса», «Бар'єр», «Транзит», «Гральний, туристський та шоу-бізнес», «Урожай», «Розшук» та інших [12, 274].
Результати взаємодії та координації слідчих підрозділів з іншими право¬охоронними сприяють більш активному і ціленаправленому розкриттю і роз¬слідуванню злочинів.
Більшість завдань, що розв'язуються в органах слідства, носять компле¬ксний характер, тому до їхнього вирішення залучають працівників різних фахів та служб. З одного боку, це полегшує вирішення завдань, а з іншого -потребує постійної координації їхньої діяльності. Це пов'язано найчастіше з неоднаковим розумінням співвиконавцями поставлених цілей, прагненням нав'язати партнеру, суміжнику свої бачення проблеми, свою тактику, а іноді і небажанням якісно та у повному обсязі виконати свою частину роботи тощо.
В усіх зазначених та інших подібних випадках координатор, спираючись на свої владні повноваження, синхронізує діяльність всіх елементів структури співвиконавців, застосовуючи відповідні методи управління.
Щоб успішно здійснювати координуючу діяльність, недостатньо мати тільки відповідні повноваження. Дуже важливу роль відіграють досвід, знання норма¬тивно-правових актів, що регламентують діяльність об'єктів координації, воло¬діння психологічними методами впливу та основами управління. Особливо це важливо у випадках, коли потрібно координувати діяльність великої кількості працівників різних служб та підрозділів у швидкозмінюваних умовах. Це на¬самперед відноситься до комплексних операцій, у яких часто беруть участь не тільки підрозділи, що знаходяться в адміністративному підпорядкуванні у суб'єкта управління, але й ті, що залучаються зі сторони. Щоб не допустити в таких ситуаціях помилок управлінського, тактичного, іншого характеру, зазда-легідь розробляються управлінські рішення - детальні типові плани, а на на¬вчаннях відпрацьовуються спільні дії. Разом з тим, в планах всього неможна передбачити. Типові ситуації щоразу змінюються, ускладнюються. Саме тому при проведенні комплексних операцій велика роль відводиться суб'єкту управ¬ління як координатору, який швидко оцінює характер ситуації, корегує завдання і цілі підрозділів, перерозподіляє між ними сили і засоби, визначає послідов¬ність їхніх дій і т. ін.
Розглянуті завдання координації - це організуюча діяльність суб'єкта управління в процесі функціонування елементів системи, що потребують уз¬годження своїх дій. Останнє завдання пов'язане з координацією дій частин і елементів системи у статиці. Тобто, розподіл або уточнення розподілу функ¬ціональних обов'язків, коригуванню нормативно-правових основ взаємодії між об'єктами координації і т. д. Уточнені завдання, обов'язки, форми, інші органі¬заційно-технологічні питання взаємодії суміжних служб зменшать необхідність втручання суб'єкта управління в їх діяльність у майбутньому.
Одне і те ж завдання координації може проявлятися в різноманітних фор¬мах. Це: проведення під представництвом суб'єкта управління нарад зацікав¬лених сторін; упорядкування планів спільних дій, видання вказівок, розпоря¬джень, методичних рекомендацій, інших нормативних актів [10, 144].
Координація й організація взаємодії - це, два засоби організації спільної діяльності частин і елементів системи, що відрізняються між собою характе¬рами організаційних відношень, що виникають між ними, а їх зміст багато в чому визначає успіх управління в цілому.
Особливого змісту інститут координації і взаємодії набуває в період про¬ведення адміністративних реформ: скорочення, реформування і навіть лікві¬дації окремих служб; формування нових структур; уточнення їх компетенції і багато інших процесів, що підвищить значимість координації і взаємодії в процесі управління [14, 51].
2. Наукові засади взаємодії між слідчими й оперативними підрозділами в процесі розкриття і розслідування злочинів
Важливим елементом тактики провадження слідчої дії є залучення слідчим осіб, що, на його думку, повинні взяти участь у слідчій дії. Коло цих осіб досить різноманітне: до нього входять як особи, що виконують допоміжну функцію (наприклад, робітники-грабарі), так і особи, що активно допомагають слідчому (наприклад, оперативний працівник)[5, 58]. Тобто якісне розслідування злочинів можливе лише при комплексному викорис¬танні сил і засобів, що є в наявності, при постійному вдосконаленні тактики і методів практичної діяльності, а також при творчому ставленні до справи співробітників усіх підрозділів. Значення даних завдань, що стоять перед пра¬воохоронними органами, зводяться передусім до запобігання злочинів, що готуються, і своєчасному розкриттю та розслідуванню учинених злочинів, ви¬криттю і притягненню до карної відповідальності осіб, що їх здійснили. Ці зав¬дання вирішуються спільними зусиллями оперативних і слідчих підрозділів. Якщо перші вирішують їх шляхом проведення оперативно-розшукової роботи, то другі - шляхом виконання процесуальних дій [12, 275].
Обидва види діяльності (оперативна і слідча) спрямовані на припинення злочинних дій осіб, що готуються здійснити якийсь злочин, або вже його здійс¬нили. Фактично дані підрозділи вирішують одні і ті ж завдання по боротьбі зі злочинністю, тільки прийоми, способи і засоби розв'язання загальних завдань істотно відрізняються. Тому ці види діяльності зосереджені в різних підрозді¬лах і службах органів МВС і СБУ, що зумовлює необхідність злагодженої спіль¬ної роботи при вирішенні конкретних практичних завдань, здійснення тісної взаємодії для досягнення поставленої мети.
В результаті взаємодії слідчих і оперативних підрозділів досягається об'єднання сил і засобів сторін для розв'язання різних завдань, які стоять пе¬ред правоохоронними органами України. Наприклад, зусиль одного слідчого часто буває не досить для забезпечення високої якості слідства, оскільки він не завжди спроможний отримати в найкоротший термін докази для розсліду¬вання злочину або для швидкого розшуку злочинців, що зникли.
Взаємодія - це ділова співпраця. Тому необхідне подальше вдосконален¬ня взаємодії всіх підрозділів згаданих органів з тим, щоб ефективніше і якіс¬ніше використати всі можливості, що є в їхньому розпорядженні.
Під взаємодією оперативних і слідчих підрозділів слід розуміти узгоджену протягом певного часу, чітко скоординовану спільну їхню діяльність, засновану на законі і підзаконних актах і спрямовану на розв'язання завдань по забезпе¬ченню належного правопорядку. У даному визначенні можна виділити два ос¬новних елементи: по-перше, діяльність між підрозділами повинна бути узго¬дженою. Слідчі й оперативні підрозділи, виконуючи кожний свої функції, на ос¬нові виробленої узгодженості доповнюють діяльність один одного, створюють взаємні умови для розв'язання конкретних завдань. Це підвищує ефективність заходів, що проводяться. Кожна зі сторін повинна розуміти і усвідомлювати, що від її дій певною мірою залежать результати всієї роботи і це позначається на розв'язанні загального завдання - підвищення почуття відповідальності співробітників взаємодіючих підрозділів. По-друге, дії кожної зі сторін, спря¬мовані на спільне розв'язання конкретних завдань, повинні базуватися на положеннях законів та інших підзаконних актів. Процесуальні дії здійснюються у суворій відповідності з положеннями процесуального закону, а оперативні заходи - на основі Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., що регулюють цю діяльність. У діях кожної зі сторін недо¬пустимі шантаж, провокація й інші подібні прийоми відносно підслідних та ін¬ших осіб, оскільки це може негативно вплинути на кінцевий результат спільної діяльності.
Взаємодія практично здійснюється через співробітників слідчих і опера¬тивних підрозділів, тобто через слідчого й оперативного працівника.
Правильна організація взаємодії передбачає чітке розмежування функцій кожної зі сторін (слідчого й оперативного працівника). Загальні функції опера¬тивних і слідчих підрозділів відомі і досить чітко розмежовані. Слідчі підрозді¬ли виконують тільки процесуальні функції, оперативні ж - виконують функції оперативного характеру, а в окремих випадках також здійснюють і процесу¬альні функції як органи дізнання. На основі цих функцій чітке розмежування компетенцій оперативного працівника і слідчого при конкретній нагоді взаємо¬дії має важливе практичне значення, оскільки підвищує відповідальність, сприяє дотриманню законності, більш чіткої організації всієї оперативно-слідчої діяльності [8, 98].
Взаємодії між слідчими й оперативними підрозділами повинні здійснюва¬тися за такими принципами: при постійному тісному контакті й обміні необ¬хідною інформацією; узгодженості та скоординованості дій сторін; при най¬більш оптимальному поєднанні наявних сил і засобів, без непотрібного дуб¬лювання і необгрунтованої підміни; хорошому знанні умов, прийомів, методів і засобів діяльності та можливостей сторін за рішенням конкретних завдань.
Взаємодія між слідчими й оперативними підрозділами здійснюється в різ¬них організаційних формах. Основними з них є:
1. Обмін інформацією. Ця основна форма взаємодії, створює реальні осно¬ви для розслідування злочинів. Своєчасне надходження інформації взаємо¬діючим сторонам має вирішальне значення для успіху оперативних заходів, що проводяться, і слідчих дій. Інформація, яка передається, повинна бути об'єктивною. Якщо вона викликає сумнів, її слід перевіряти.
Обмін інформацією між підрозділами відбувається по-різному: залежно від змісту, можливості її використання в певний час. Вона може бути переда¬на письмово, усно або безпосереднім ознайомленням з документами, що ці¬кавлять, і предметами. Інформація може бути також передана в копії доку¬мента, довідки, меморандуму та ін. З оперативними матеріалами слідчий знайомиться в обсязі, необхідному для повного здійснення намічених спіль¬них заходів і розв'язання завдань взаємодії.
2. Спільне обговорення думок, пропозицій, висновків за матеріалами справи і з питань взаємодії. Для вироблення єдиної думки з того чи іншого питання слідчий і оперативний працівник, як правило, вдаються до спільного обговорення ситуації, що склалася у справі. При цьому добиваються взаємо¬розуміння і узгодженості дій, уточнюють питання про межі використання опе¬ративної інформації і можливої тактики зашифровування джерел її отриман¬ня, уточнюють обов'язки кожного учасника слідчої дії або оперативного захо¬ду. Таке спільне обговорення зацікавлених сторін може бути вироблене і на оперативних нарадах.
3. Спільне планування. Дана форма взаємодії заснована на повній поін¬формованості один одного про матеріали, що є у своїх підрозділах. У процесі спільного планування кожна зі сторін знайомиться з інформацією і на цій ос¬нові відпрацьовують план слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, ви¬значають шляхи, засоби і способи їх реалізації, погоджують час і місце спіль¬них дій тощо. Така форма взаємодії додає спільній діяльності цілеспрямова¬ний і більш організований характер. Вона додає обов'язковість наміченим заходам, оскільки план затверджується керівництвом правоохоронного органу і безпосередньо контролюється керівниками підрозділів.
4. Спільна участь у проведенні окремих слідчих та розшукових дій. Така необхідність найчастіше виникає при проведенні огляду місця події, обшуку, виїмці, при відтворенні обстановки і обставин подій, при переслідуванні злочинця по «свіжих» слідах та ін. Це дає можливість більш кваліфіковано вико¬нувати слідчі дії і оперативно-розшукові заходи, своєчасно отримувати інфор¬мацію, яка цікавить, про осіб, що здійснили злочин, і відповідним чином на неї реагувати, а також скорочувати терміни їх проведення [12, 276].
У процесі взаємодії в рамках оперативно-слідчої групи загальне керівни¬цтво здійснює керівник групи, а в окремих випадках - слідчий або старший оперативний працівник залежно від конкретних завдань, що вирішуються в ході даного заходу.
Практика показує, що у процесі своєї діяльності слідчі правоохоронних органів, як правило, взаємодіють з оперативними підрозділами в таких типо¬вих випадках: при здійсненні профілактичних заходів; на стадії порушення карної справи; у процесі попереднього слідства; після закінчення попередньо¬го слідства; при розслідуванні надзвичайних випадків.
Взаємодія при здійсненні профілактичних заходів
Органи МВС і СБУ значні зусилля спрямовують на боротьбу зі злочинніс¬тю на своєчасне попередження різного роду злочинів. У зв'язку з цим приді¬ляється більше уваги профілактичній роботі, яка посідає одне з домінуючих положень, по забезпеченню належного правопорядку в країні. У цілях більш кваліфікованого й ефективного її проведення профілактика здійснюється спільними зусиллями слідчих і оперативних підрозділів. При цьому слідчому визначаються завдання щодо аналізу та юридичної оцінки матеріалів на осіб, що підлягають профілактиці, а також по участі в підготовці та проведенню самих профілактичних заходів. Як правило, питання про залучення слідчого до участі в профілактиці вирішується керівництвом органу МВС або СБУ.
Безпосередні функції слідчого полягають у тому, щоб:
- глибоко проаналізувати з правової точки зору надані йому матеріали з метою профілактики правопорушення;
- дати юридичну оцінку дій правопорушника, визначити причину такої по¬ведінки;
- висловити думку про форму профілактики (особиста бесіда, вплив че¬рез близьких родичів або знайомих);
- висловити думку про способи отримання доказів, про недобрі вчинки, які здійснила особа (прийом документів, отримання довідок, пояснень, про способи легалізації оперативних даних);
- визначити свою роль у проведенні профілактики;
- висловити думку про доцільність публікації у пресі, передачі по радіо чи телебаченню;
- якщо в представлених матеріалах недостатньо даних для висновку про можливість профілактики, слідчий може висловити рекомендації про подаль¬шу роботу з об'єктом. Оперативно-слідча практика правоохоронних органів підтверджує таку взаємодію. Вже стало правилом: всі оперативні матеріали профілактики заздалегідь вивчаються і оцінюються слідчими.
Взаємодія на стадії порушення карної справи
На стадії порушення карної справи взаємодію слід розглядати в двох ва¬ріантах: 1) коли після вивчення справ оперативного обліку слідчим прийняте 278
рішення про порушення карної справи органом дізнання, слідчий може знову виступати в ролі консультанта, дає поради по складанню процесуальних до¬кументів і надає іншу допомогу; 2) коли порушуються карні справи відносно особи, затриманої на місці злочину. Слідчий порушує кримінальну справу і приймає до провадження. На цьому етапі оперативні працівники надають все¬бічну допомогу в доставлянні підозрюваного до органів МВС або СБУ, забез¬печують слідчу базу тощо. Всі ці дії здійснюються на основі спільного плану.
Взаємодія в процесі попереднього слідства
У ході розслідування карних справ слідчим за активною допомогою опе¬ративних працівників необхідно всебічно дослідити злочинну діяльність обви¬нувачених, виявити спільників, мотиви і цілі здійснення злочинів. Тільки спіль¬не об'єднання зусиль співробітників оперативних і слідчих підрозділів є тим підґрунтям, яке дозволить якісно і всебічно розслідувати карну справу. Взає¬модія оперативних і слідчих підрозділів на цій стадії полягає: в необхідності застосування в процесі розслідування справи оперативних сил і засобів; у наданні оперативним підрозділам отриманої інформації, що має для них ве¬лике значення; виконання оперативним підрозділом доручень і вказівок слід¬чого; участь працівників у проведенні окремих слідчих дій [9, 144].
Взаємодія під час затримання (арешті) підозрюваного
В міру складності тактика затримання підозрюваного може бути різною. Наприклад, затримання озброєного злочинця є, як правило, досить складною операцією. Звичайно таку операцію проводять спільними зусиллями слідчих і оперативних підрозділів. Роль слідчого при цьому може бути двоякою.
По-перше, він може сам особисто брати участь в операції. При цьому вико¬нує свої процесуальні функції, а оперативні працівники створюють умови, що забезпечують безпеку або конспіративність затримання.
По-друге, слідчий може дати окреме доручення оперативному підрозділу (як органу дізнання) провести затримання. Сам же виступає в ролі консульта¬нта з правових питань, щоб не допустити порушень законності. У тих випад¬ках, коли слідчий безпосередньо бере участь в операції по затриманню підо¬зрюваного, то дії сторін повинні бути чітко узгоджені в деталях: де і коли про¬вести затримання, які повинні бути дії учасників операції, як направлятися до місця затримання тощо. У тому випадку, коли до операції по затриманню пі¬дозрюваного притягуються інші служби органів МВС або СБУ (наприклад, технічні підрозділи), то роботу з ними координує оперативний працівник.
Взаємодія під час обшуку
Взаємодія слідчих і оперативних підрозділів починається на етапі підгото¬вки до обшуку. На основі вивчення наявних матеріалів слідчий спільно з опе¬ративним працівником визначає конкретні завдання обшуку, час його прове¬дення, тактичні прийоми шифрування оперативних джерел та ін. У разі необ¬хідності слідчий може дати доручення оперативному підрозділу про збирання відомостей про об'єкт обшуку, підбиранні понятих, організації спостереження за місцем проведення обшуку, про залучення співробітників інших служб пра¬воохоронних органів до проведення обшуку, про використання інших джерел для перевірки результатів обшуку та ін.
У процесі підготовки до обшуку слідчий виносить постанову про його про¬ведення і отримує на це санкцію прокурора [13, 159].
Під час проведення обшуку, починаючи від моменту пред'явлення поста¬нови на обшук і закінчуючи складанням протоколу обшуку, слідчий зберігає свою процесуальну самостійність, а всі інші учасники слідчої дії виконують його вказівки. Зокрема, оперативні працівники допомагають слідчому при об¬стеженні приміщень і предметів домашнього побуту або за дорученням слід¬чого проводять обшук дільниць місцевості, надвірних споруд та інших об'єктів. Виявивши предмети і документи, що можуть мати значення по справі, став¬лять до відома слідчого,
Взаємодія під час допиту
У ході підготовки до допиту свідків, слідчий може доручити оперативному підрозділу зібрати характерні відомості на групу осіб, що підлягають допиту, а також про їхні взаємовідносини з обвинуваченим, про передбачувану поведін¬ку на допиті тощо. Виходячи з отриманих даних, слідчий визначає черговість допиту свідків, тактику їхнього допиту, можливість використання оперативної інформації. Крім того, взаємодія слідчого з оперативним працівником виникає у разі необхідності перевірки через інші джерела правдивості отриманих свід¬чень свідка, а також коли доцільно через ті самі джерела спонукати свідка до давання правдивих свідчень.
Під час допиту обвинуваченого або підозрюваного слідчий з'ясовує пи¬тання, що стосуються не тільки довершеного злочину, а й питання розвіду¬вального і контррозвідувального характеру. З'ясування таких питань може проводитись у присутності оперативного працівника або на прохання зацікав¬леного оперативного підрозділу самим слідчим. Це прохання може бути офо¬рмлене у вигляді переліку питань. Отримані дані можна використати при про¬веденні таких заходів, як оперативна гра зі злочинною групою, впровадження своїх осіб у банду, розкладання даної організації та ін.
У взаємодію після закінчення попереднього слідства входить:
організація і здійснення профілактичних заходів, що завершуються, допомо¬га суду в підготовці й проведенні судового процесу. Якщо карна справа була припинена через недоцільність віддання обвинуваченого до суду (малої суспільної небезпеки, віку, стану здоров'я і т. д.), то взаємодія тут зводиться до проведення профілактичних заходів, застосування інших заходів впливу, Коли карна справа направляється в суд, двоє зусилля слідчі й оперативні працівники зосереджують на наданні допомоги суду в організації і прове¬денні судового процесу, в контролі за поведінкою обвинуваченого, в отри¬манні даних про його позиції на суді, припинення можливих злочинних виявів з боку спільників, родичів або друзів у ході проведення судового процесу.
Взаємодія під час розслідування надзвичайних випадків
З метою забезпечення ефективності взаємодії слідчих і оперативних під¬розділів для розслідування надзвичайних подій створюються оперативно-слідчі групи, до складу яких включаються найдосвідченіші слідчі й оперативні працівники. Такі групи створюються при оперативних управліннях центрального апарату і обласних органах МВС і СБУ. Старшим оперативно-слідчої групи призначається один з керівників оперативного підрозділу, який і несе повну відповідальність за результати дій групи. Він також зобов'язаний турбу¬ватися про постійну готовність групи, про її техніко-криміналістичну оснаще¬ність, про забезпечення безпеки членів групи під час виїзду на місце події, у процесі огляду місця події, проведення інших слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.
З надходженням повідомлення про надзвичайну подію керівник опера¬тивно-слідчої групи вживає заходів до отримання як можна більш повної інформації про подію: що, де, коли сталося, які наслідки, чи є потерпілі, чи надана їм медична допомога, чи організована охорона місця події, чи є дані про злочинця, про очевидців та ін., після чого організує виїзд групи. У разі необхідності встановлює контакт з прокурором, територіальними органами МВС, СБУ, командуванням внутрішніх військ для проведення можливих спільних заходів.
Слідчий, що входить до складу оперативно-слідчої групи, організаційно підпорядковується керівнику групи. Однак, у ході проведення слідчих дій він повністю зберігає свою процесуальну самостійність і діє відповідно до вимоги процесуального закону. Керівник групи не має права давати вказівки слідчому з процесуальних питань. За погодженням з керівником групи слідчий може залучити до проведення невідкладних слідчих дій оперативних працівників. Таке залучення може бути в формі надання допомоги слідчому або в формі самостійного проведення слідчих дій оперативним працівником за доручен¬ням слідчого. Без доручення слідчого оперативні працівники не мають права проводити слідчі дії, крім випадків, що не терплять зволікання, коли вони ви¬ступають у ролі органу дізнання. Через керівника групи слідчий може доруча¬ти оперативним працівникам проведення оперативно-розшукових заходів. Крім того, слідчий, виходячи з характеру події, визначає, який фахівець потріб¬ний для участі в огляді місця події, кого можна запросити в якості понятих, які техніко-криміналістичні засоби будуть потрібні.
Оперативні працівники, що входять до складу оперативно-слідчої групи, при виїзді на місце надзвичайної події за вказівкою керівника групи організу¬ють оперативну роботу. Використовуючи оперативні можливості, вони вжива¬ють заходів до з'ясування обставин події, виявленню осіб, причетних до зло¬чину, до встановлення джерел доказів, до запобігання можливих шкідливих наслідків і негативних явищ [11, 316].
3. Правові аспекти взаємодії слідчого та органів дізнання
Взаємодію слідчих, оперативних працівників та співробітників експертних підрозділів (експертів-криміналістів та інших) можна розглядати як засновану на законі та інших нормативних актах спільну діяльність, маючих різну компетенцію та спеціалізацію, а також різний рівень знань у галузі криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, кримінального права та процесу суб'єктів, спрямовану на досягнення загальної мети розкриття та розсліду¬вання злочинів, встановлення об'єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.
Незмінною та постійною фігурою у про¬цесуальних формах взаємодії є слідчий. Слідчий — основний суб'єкт взаємодії. При цьому можлива взаємодія слідчого з опера¬тивним працівником та з експертом-криміналістом, як з кожним окремо, так і в одній групі» яка здійснює спільну діяльність.
Аналіз законодавчої та юридичної практики дозволяє виділити такі процесуальні форми взаємодії:
а) слідчого з оперативним працівником — провадження оперативним працівником розшукових та слідчих дій за дорученням слідчого, спільне провадження слідчих та інших процесуальних дій;
б) слідчого та експерта-криміналіста — спільне провадження слідчих та інших процесу¬альних дій, взаємодія при призначенні та провадженні експертизи.
Процесуальні форми не виключають можливості самостійної взаємодії оперативного працівника та експерта-криміналіста, наприклад, при виконанні контрольних закупок, по¬передніх досліджень, спільного чергування слідчого, оперативного працівника та співробітника експертного підрозділу в складі слідчо-оперативної групи. Однак дані форми взаємодії є непроцесуальними, мають організаційно-допоміжний характер щодо про¬цесуальної діяльності.
Організуюча роль слідчого у взаємодії, його процесуальна са-мостійність — невід'ємні елементи процесуального стану слідчого, який визначається його функцією в кримінальному судочинстві, і, разом з тим, одна з умов, яка забезпечує всебічність та об'єктивність розслідування. Слідчий несе особисту відповідаль¬ність за повноту, всебічність та об'єктивність дослідження обста¬вин справи, якісне провадження слідчих дій.
Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими службами органів внутрішніх справ України до основних способів взаємодії відносить:
взаємообмін отриманою інформацією;
спільне обговорення отриманих відомостей;
розроб¬ка найбільш вірогідних версій про вчинений злочин (спосіб, учас¬ників, механізми слідоутворення тощо);
визначення місць дисло¬кації слідів злочину;
спільне планування здійснюваного заходу;
да¬вання спеціалістом-криміналістом необхідних консультацій, довідок, пояснень з питань, які вимагають спеціальних пізнань;
спільне виконання окремих операцій; узгоджене за цілями окреме виконання кожним з суб'єктів різних взаємопов'язаних операцій;
спільна оцінка отриманих відомостей або вивчення знайдених матеріальних слідів злочину, а також визначення їх достовірності, належності та допустимості до справи; аналіз ходу розслідування, евристичний пошук і моделювання слідчо-криміналістичних комбінацій, спільне їх планування та виконання [2].
Умовами, які забезпечують успішну взаємодію, є:
підготовка необхідних науково-технічних засобів для здійснення спільної діяльності та своєчасне прибуття слідчого, оперативного працівника та експерта-криміналіста на місце провадження слідчих або інших заходів;
підтримування кожним із взаємодіючих суб'єктів у ході здійснюваних заходів атмосфери взаємодопомоги та взаємовиручки;
комунікабельна поведінка взаємодіючих суб'єктів;
виключення духу суперництва, конкуренції, спрямова¬ності до лідерства;
взаєморозуміння між учасниками;
уміння кож¬ного з них перемагати виникаючі психологічні бар'єри, недоречне почуття сорому з причини відсутності певних знань або умінь тощо.
Найбільш поширеною формою взаємодії слідчого, оператив¬ного працівника та експерта-криміналіста є спільне виконання слідчих дій.
Згідно з Інструкцією про організацію діяльності органів досу¬дового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими службами органів внутрішніх справ України категорично забороняється без дозволу слідчого видача будь-кому (за винятком прокурора) затриманих або заарештованих підозрюваних та обвинувачених для допитів або інших слідчих дій".
З метою закріплення гарантій процесуальної незалежності та самостійності слідчих наказ МВС України № 160 забороняє при¬тягнення співробітників слідчого апарату до виконання функцій, не пов'язаних з розкриттям та розслідуванням злочинів [2].
Стягнення на слідчого за порушення кримінально-процесуаль¬ного законодавства можуть накладатися тільки на підставі вис¬новків начальника ГСУ МВС України або слідчого управління (відділу) УМВС в області, місті.
Поряд з цим слідчий відповідно до ч. 3 ст. 114 КПК України має право вимагати від органів дізнання сприяння при провад¬женні окремих слідчих дій. Такі вимоги обов'язкові до виконання [1].
Оперативний працівник, який бере участь у проведенні слідчої дії, підпорядковується слідчому, виконує його розпорядження, вказівки або доручення, зобов'язаний інформувати слідчого про всі факти, які мають значення у справі. З дозволу слідчого він має право ставити учасникам слідчої дії запитання. Оперативний працівник, так само як і інші учасники слідчої дії, несе відпові¬дальність за ст. 181 КК України за розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства.
Взаємодія слідчого та експерта-криміналіста в процесі слідчої дії передбачає притягнення останнього до участі в її провадженні як спеціаліста. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим до виконання для керівника організації, де працює спеціаліст.
Метою участі співробітників криміналістичних підрозділів, які виступають як спеціалісти при проведенні слідчих дій, є надання органам дізнання та слідчому науково-технічної допомоги у знай¬денні, закріпленні, вилученні та дослідженні речових доказів.
Відповідно до ст. 128-1 КПК України спеціаліст зобов'язаний:
своєчасно з'явитися за викликом;
брати участь у провадженні слідчої дії;
використовуючи свої фахові знання та навички для сприяння слідчому в знайденні, закріпленні та вилученні доказів;
звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані із знайденням доказів;
давати пояснення з фахових питань, які виникають при провадженні слідчої дії [1].
На експертів-криміналістів, які беруть участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти, покладається також обов'язок мати при собі та кваліфіковано використовувати необхідні науково-технічні засоби, проводити експрес-аналізи знайдених слідів та давати слідчому розгорнуті відомості про можливі прикмети злочинця.
Співробітник криміналістичного підрозділу, який виступає як фахівець, діє за вказівкою слідчого та несе особисту відповідаль¬ність за повноту та правильність використання всіх науково-технічних засобів, які є в його розпорядженні, призначених для виявлення, фіксації та вилучення речових доказів.
Експерт-криміналіст, який бере участь у слідчій дії як спеціаліст, має право звертатися з дозволу слідчого з запитаннями до осіб, які беруть участь у провадженні слідчої дії, робити заяви, пов'язані із знайденням, закріпленням та вилученням доказів (ч. 3 ст. 128-1 КПК України). Він також має право отримувати у слідчого інформацію про характер події та питання, які підлягають вирішенню за його участю, звертати увагу слідчого на значущі для справи обставини, ознайомлюватися зі змістом протоколу слідчої дії та вносити свої зауваження (ст. 85 КПК України) [1].
Відповідно до ч. 4 ст. 128-1 "КПК України перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий роз'яснює йому права та обов'язки, про що зазначається в протоколі слідчої дії. Після закінчення останньої фахівець зобов'язаний засвідчити своїм підписом відповідність записів у протоколі виконаним діям та от¬риманим результатам. У разі незгоди із записами в протоколі він може викласти свої заперечення та зауваження власноручно.
Правовою основою взаємодії слідчого та експерта-криміналіста при призначенні та провадженні експертизи є кримінально-проце¬суальний закон (ст. 75-77, 196-203 КПК України). Згідно зі ст. 75 КПК України експертиза призначається у випадках, коли при про¬вадженні досудового слідства необхідні спеціальні пізнання в науці, техніці, мистецтві або професії. Проведення експертизи ха¬рактеризується тим, що обізнана особа відповідно до постанови слідчого або особи, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, здійснює в передбаченому законом порядку дослідження направлених йому на експертизу речових доказів та інших матеріалів і за його результатами дає письмовий висновок, який визначається як самостійний вид доказів — висновок експерта.
Питання про необхідність призначення експертизи вирішується слідчим, виходячи з особливостей доказування у кожній кримінальній справі. Специфіка взаємодії слідчого та експерта при призначенні та проведенні експертизи полягає в тому, що така взаємодія хоча й передбачає тісний контакт взаємодіючих суб'єктів, але значною мірою має опосередкований характер та здійснюється шляхом ви¬конання кожним із суб'єктів узгоджених за метою різних взаємопов'язаних дій. Тому ефективність такої взаємодії залежить насамперед від якісного та сумлінного виконання кожним із суб'єктів своїх функціональних обов'язків.
Визнавши необхідним провадження у справі експертизи, слідчий складає про це мотивовану постанову із зазначенням пи¬тань, які ставляться перед експертом, та матеріалів, наданих у роз¬порядження експерта. Питання не повинні виходити за межі спеціальних знань експерта. При формулюванні питань слідчий може використовувати допомогу фахівця або прокурора-криміналіста. Питання, які ставляться перед експертом, мають бути чіткими, зрозумілими, такими, що виключають їх неодноз¬начне тлумачення.
Результативність експертних досліджень здебільшого визна¬чається якістю та повнотою наданих для експертного дослідження матеріалів. Експерт сам не може збирати матеріали для досліджен¬ня, а також використовувати для обґрунтування висновку відо¬мості, отримані з непроцесуальних джерел. Відповідно до кримінально-процесуального закону всі необхідні для провадження ек¬спертизи матеріали надає слідчий.
Слідчий має право бути присутнім при провадженні експерти¬зи. Він також може допитати експерта з метою роз'яснення або доповнення даного ним висновку.
Висновки експертів, як і інші докази, не мають заздалегідь вста-новленої сили і повинні оцінюватися слідчим у сукупності з реш¬тою доказів у справі за його внутрішнім переконанням, керуючись законом та правосвідомістю. У разі необґрунтованості висновку експерта або сумнівів у його правильності може бути призначена експертиза, яка доручається іншому експерту.
Взаємодія слідчого та оперативного працівника при виконанні останнім окремих вказівок та доручень про провадження розшукових та слідчих дій має здебільшого опосередкований характер. Правові норми, які регламентують дану форму взаємодії, встановлюють певну систему правовідносин між названими суб'єктами взаємодії.
КПК України (ч. 3 ст. 114) встановлює право слідчого давати органам дізнання доручення та вказівки про провадження розшукових та слідчих дій. Такі доручення та вказівки мають даватися в письмовій формі і є для органів дізнання обов'язковими до виконання в десятиденний строк.
Слідчий має право знайомитися з оперативно-розшуковими та обліковими матеріалами органів дізнання. Для забезпечення результативності оперативних заходів слідчий може знайомити оперативного працівника з матеріалами кримінальної справи. Слідчий та оперативний працівник забезпечують об'єктивну перевірку та реалізацію опера¬тивної інформації в ході розслідування справи, несуть відповідаль-ність за розголошення джерел та способів її отримання.
Оперативний працівник самостійний у виборі засобів та методів оперативної роботи і не має права втручатися в процесу¬альну діяльність слідчого. Орган дізнання, отримавши оперативно-розшукову інформацію про злочин, який розслідується слідчим, зобов'язаний своєчасно ознайомити з нею слідчого і вжити заходів до нерозголошення джерел та способів її отримання.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 104 КПК України у разі передачі кримінальної справи, порушеної органом дізнання, слідчому та незнайденні особи, яка вчинила злочин, орган дізнан¬ня продовжує вживати оперативно-розшукові заходи до розкриття злочину, не очікуючи вказівок слідчого і повідомляючи його про отримані результати [1].
У справах про злочини, вчинені встановленими особами, про¬ведення оперативно-розшукових заходів органом дізнання можли¬ве лише за умови узгодження цього питання із слідчим.
Керівники органів внутрішніх справ зобов'язані організувати уз-годжене планування та проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій; здійснювати контроль за своєчасним передаванням слідчому оперативної інформації, швидким та якісним виконанням оперативними працівниками доручень та вказівок слідчого.
Висновок
Організація розслідування – це належним чи¬ном підготувати розслідування, налагодити, визначити засоби й методи, упорядкувати та спланувати його.
Управління розслідуванням - це сукупність цілеспрямова¬них дій керівника, слідчого підрозділу його апарату і направлені на узгоджен¬ня їх спільної діяльності з метою досягнення визначених цілей кримінального судочинства. Узгодження дій елементів системи досягається через координацію та ор¬ганізацію взаємодії.
Організація взаємодії в процесі управління виникає насамперед тоді, коли обмежені можливості матеріального, кадрового, інформаційного і т. п. характеру одного із суб'єктів управління, які не дозволяють якісно у відведе¬ний час вирішити поставлену задачу. Дана проблеми вирішується з допомогою звернення в ініціативному порядку за допомогою до інших суб'єктів управління.
Організація будь-якої взаємодії є завжди багатостороннім процесом, де кожний партнер рівноправний і однако¬во зацікавлений у кінцевому результаті. Предметом їхньої взаємодії виступа¬ють організаційні відношення. При цьому повноваження сторін регламентуються кримінально-процесуальним законодавством.
Координація - це організуюча діяльність суб'єкта управління спрямована на узгодження дій частин системи. Вона здійснюється суб'єктом управління, наділеним владними повнова¬женнями у відношенні об'єктів координуючої взаємодії. Завданнями координації є узгодження функціонування частин і елементів системи в напрямку до¬сягнення цілей; інтеграція зусиль різноманітних підрозділів для рішення конкретних зав-дань; регулювання діяльності співвиконавців; узгодження дій структурних підрозділів органів слідства та доданих сил при проведенні комплексних операцій; коригування нормативно-правових актів, що регламентують поділ функ¬ціональних обов'язків і характер взаємодії підлеглих.
Кожний з учасників оперативно-слідчої групи, виконуючи свої функції, загалом створює умови для успішної її роботи. На місці надзви-чайної події вживаються заходи до надання допомоги потерпілим, до запобі¬гання можливих шкідливих наслідків, організації охорони місця події, а також проводяться й інші невідкладні заходи, наприклад, переслідування злочинця «по свіжих слідах» та ін.
Керівник групи організує також своєчасний обмін інформацією між слід¬чими й оперативними працівниками, внаслідок чого дані, отримані у ході огляду місця події, можуть вказати на новий напрям у діях оперативних працівників. І навпаки, відомості, отримані через оперативні джерела, можуть сприяти більш цілеспрямованій роботі слідчого під час огляду.
Порушуючи карну справу слідчий спільно з керівником групи і оператив¬ними працівниками аналізує зібрані матеріали, висуває криміналістичні версії і складає план по розслідуванню злочину.
Взаємодія слідчих і оперативних підрозділів є ефек¬тивним методом вирішення завдань, що стоять перед правоохоронними органами під час розслідування злочинів. Комплексне використання опера¬тивних і процесуальних засобів для вирішення конкретних завдань позитив¬но впливає на якість, оперативність і результати заходів, що проводяться, сприяє більш об'єктивному і повному дослідженню обставин злочинного вчинку.
Взаємодія слідчого органів внутрішніх справ з іншими службами органів внутрішніх справ по розкриттю і розслідуванню злочинів регламентується наказами і вказівкам МВС України, різними інструкціями, нормативно-правовими актами ГУМВС, УМВС, УМВСТ.
Список використаної літератури
1.Кримінально-процесуальний кодекс України
2.Наказ МВС №160 від 20.02.2006
3.Баев О.Я. Основы криминалистики: Курс лекций. — М., 2001. — 318 с.
4.Біленчук П.Д., Ягодинський В.М. Органи досудового слідства в системі МВС України: основи організації діяльності. – Київ: “Атіка”, 2001. – 174 с.
5.Васильев А.Н. Основы следственной тактики. Автореф, дис. д-ра юрид. наук — М., 1960. — 28 с.
6.Драганова Л.Г. Зависимость эффективности результатов следственного действия от его подготовки. — М.: Академия МВД СССР, 1976. — 142 с.
7.Кінаш О. Організація окремої слідчої дії — умова законності й ефективності розслідування злочинів // Право України. – 2003. - №2. – С. 57-59
8.Клименко Н., Янчук О. Наукове забезпечення розслідування злочинів // Право України. – 2003. - №1. – С. 95-99
9.Колмаков В.П. Введение в курс науки советской криминалистики: Лекция. — Одесса, 1973. – 415 с.
10.Криминалистика. Техника и тактика расследования преступлений. — М., 1986. — 246 с.
11.Криминалистика: Учебник для вузов / А.Ф.Волынский, Т.В.Аверьянова, И.Л.Александрова и др.; Под ред. проф. А.Ф.Волынского. - М.: Закон и право, ЮНИТИ-ДАНА, 1999. - 615 с.
12.Салтевський М.В. Довідник слідчого: Практика. Досвід. Проблемні питання. Складання процесуальних документів. – Харків: Основа, 2002. 542 с.
13.Ларин A.M. Расследование по уголовным делам. Планирование, организация. — М.: Юрид. лит-ра, 1970. – 342 с.
14.Карнеева Л.М. Организация работы следователя. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1983. – 112 с.
15.Минюков П.И. Использование процессуальных полномочий начальниками следственных подразделений ОВД в руководстве расследованием. – К.: РИО Киевского филиала ВНИИ МВД СССР, 1981. – 52 с.