Досудове слідство у кримінальних справах про крадіжки, грабежі та розбої
505
- Код роботи
- — Г-0822118
- Тип роботи
- — Курсова
- Сторінок
- — 26
- Мова
- — Українська
Зміст
ВСТУП
1. ОСОБЛИВОСТІ КРАДІЖОК, ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ, ЯКІ НЕОБХІДНО ВРАХОВУВАТИ В ПРОЦЕСІ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
2. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ КРАДІЖОК, ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ
2.1. Особливості порушення кримінальних справ
2.2. Особливості розслідування крадіжок у типових ситуаціях початкового етапу
2.3. Особливості початкового етапу розслідування грабежів і розбоїв
3. НАСТУПНІ ЕТАПИ РОЗСЛІДУВАННЯ
3.1. Організаційно-тактичні основи провадження окремих слідчих дій при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв
3.2. Провадження деяких складних (системних) слідчих дій на другому етапі досудового слідства
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Повний зміст
ВСТУП
Крадіжки, грабежі та розбої на сьогодні складають половину всіх скоюваних в Україні злочинів. За офіційними даними найпоширенішим злочином є крадіжки. Грабежів і розбоїв скоюється на порядок менше. Якщо ж підсумовувати всі грабежі, розбої та крадіжки, здійснені за минулий рік, вийде, що ці три види злочинів складають половину всіх реєстрованих злочинів. Якщо розділити їх кількість на 366 днів, то кожну годину в країні відбувається більше 250 злочинів, з яких половина - це злочини проти власності, що вимагають яких або заходів додаткового захисту. Таким же чином можна вирахувати, що кожні 18 секунд у когось крадуть майно або його грабують розбійники.
Вищесказане відповідно змушує працівників ОВС звернути більш пильну увагу на цю категорію злочинів. Адже всі вони відносяться до категорії злочинів проти власності. Разом з тим ці злочини мають досить складні юридичні склади і тому на практиці у слідчих виникає багато питань щодо правильного визначення виду злочину та застосування методики їх розслідування. Відповідно особливої актуальності набуває досудове слідство у справах про злочини проти власності.
Отже, головна мета роботи полягає у дослідженні сутності та особливостей досудового слідства у кримінальних справах про крадіжки, грабежі та розбійницькі напади.
Для досягнення поставленої мети нам потрібно вирішити наступні завдання:
-
визначити особливості крадіжок, грабежів та розбоїв, які необхідно враховувати при досудовому розслідуванні;
-
проаналізувати методику розслідування даних видів злочинів на початковому етапі;
-
визначити особливості методики розслідування даних видів злочинів на наступних етапах.
Об’єктом дослідження виступає досудове слідство крадіжок, грабежів та розбійницьких нападів.
Предметом дослідження є методика розслідування крадіжок, грабежів та розбійницьких нападів.
В ході дослідження нами використано такі методи, як порівняння, аналіз та синтез.
1. ОСОБЛИВОСТІ КРАДІЖОК, ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ, ЯКІ НЕОБХІДНО ВРАХОВУВАТИ В ПРОЦЕСІ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
Предметом безпосереднього посягання крадіжок, грабежів і розбоїв є держав¬на, кооперативна або особиста (індивідуальна) власність. Конституція України при¬рівняла всі форми власності і захищає їх однаково.
Власність — це майно, що належить кому-небудь. Суб'єктом власності може бути громадянин, колектив, держава. Звідси і розрізняють державну, колективну та інди¬відуальну власність. Майно являє собою матеріальні знаряддя праці, продукти праці, речі, цінності, продукти життєзабезпечення тощо. У кожному разі — це матеріальні предмети, речі, споживчі продукти. Тому предметом безпосереднього посягання крадіжок, грабежів, розбоїв є всі матеріальні утворення [3, 342].
Крадіжка — це таємне заволодіння чужим майном, як державним, так і особис¬тим.
Грабіж відрізняється від крадіжки відкритим способом заволодіння чужим май¬ном, поєднаним з насильством, безпечним для життя чи здоров'я особи, або погро¬зою застосування такого насильства.
Розбій — найбільш небезпечний спосіб заволодіння майном як державним, так і особистим. Це відкритий напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозою застосування такого насиль¬ства.
Для розслідування названих злочинів насамперед має одержання інформації про наступні обставини: а) особу; б) викрадений пред¬мет, його зовнішні ознаки; в) спосіб проникнення до викраденого (відібраного) май-на (предмета), його ознаки; в) прийом-спосіб заволодіння предметом; г) викорис¬товувані знаряддя і засоби для заволодіння майном. Якщо це грабіж або розбій, то джерелами інформації є люди і речі, а при крадіжці — головним чином речові дока¬зи, тобто речі.
Встановлення цих обставин, дає можливість визначити напрямок слідства, організувати розшук злочинця і майна за гарячими слідами «від людей» (за ознака¬ми словесного портрета) або «від речей» (за їх зовнішніми ознаками).
Здавна вид зниклого (украденого, викраденої людини, предмета) був джерелом інформації про злодіїв і викрадачів. На скаргу потерпілого про крадіжку старійшина громади відповідав: «Скажи, що украли, а я скажу, хто украв», тобто хто злочинець [4, 412].
Способи вчинення корисливих злочинів дуже різноманітні. За способом про¬никнення розрізняють: 1) крадіжки зі зломом; 2) крадіжки без злому з відкритих сховищ. Для проникнення в сховище зламують найменш міцні його частини — вікна, двері, стельові перекриття, іноді роблять підкопи. Вид і надійність сховища і зами¬каючого пристрою визначають знаряддя і засоби злому, від найпростіших побуто¬вих знарядь (брухт, сокира, молоток, монтировка) до складних інструментів (газо-зварювальних апаратів, електроінструментів: дриль, електропилка). Металеві сей¬фи, броньовані двері в квартири, залізобетонні банківські сховища зламують із застосуванням вибухових речовин, агресивних рідин, які впорскують у механізм зам¬ка. Із вибухових речовин найчастіше застосовують пластикову вибухівку.
Крадіжки без злому ще непоодинокі. Це: 1) проникнення в приміщення через відкриту кватирку, вікно, двері; 2) відмикання замка знайденим ключем; 3) проник¬нення шляхом подолання перешкод (переліз через паркан, відчинив незачинену хвіртку); 4) відкрите проникнення в приміщення шляхом обману дітей, під вигля¬дом працівників міліції, газової служби тощо; 5) поширеним способом крадіжки є викрадення того, що «погано лежить», не охороняється (на вокзалах, пляжах); 6) кра¬діжки автомобілів зі стоянок, з гаражів, крадіжки особистих речей з автомобілів, за¬лишених відчиненими на вулиці, в під'їзді.
Грабіж і розбійні напади найчастіше відбуваються ввечері, вночі, у погано осві¬тлених малолюдних місцях. Разом з тим останнім часом зросла кількість грабежів і розбійних нападів у квартирах, офісах, причому зухвалі розбої відбуваються вдень, в обідню перерву, санітарний день. Засобом насильства і погрози злочинці викорис¬товують холодну і вогнепальну зброю, побутові нагрівальні прилади (праску, елект¬роплитку, паяльник, запальничку), спеціальні засоби (стоматологічні щипці, шпри¬ци з наркотиком, шокові кийки) тощо [5, 179].
Слідова картина розглядуваних злочинів залежить від місця вчинення злочину, використовуваних засобів для проникнення в приміщення, відмикання запорів, пошкодження охоронної сигналізація, злому перешкод, виду предметів безпосеред¬нього посягання. Для крадіжки характерні головним чином матеріальні сліди зло¬чинця і знарядь вчинення злочину на предметах обстановки місця події, предметах і речах, що стали предметом крадіжки. Треба не забувати, що при виявленні в підоз¬рюваного речей, цінностей, які не належать йому, можуть залишитися сліди як по¬терпілого, так і злочинця. На одязі, взутті, тілі підозрюваного треба шукати мікро-сліди з місця події.
В основному слідова картина крадіжки державного майна схожа зі слідами зло¬му і проникнення в приватні сховища, склади, гаражі, приміщення офісів, кварти¬ри. Однакдержавні і колективні сховища, особливо банківські, складські, арсенальні, іноді більш надійно захищені засобами електронного спостереження, складною охо¬ронною сигналізацією, засобами зв'язку і особистої охорони. Все це визначає ха-рактер слідової картини, наприклад, при механічному зломі дверей і електронному зломі програми в якому-небудь банку.
Спосіб вчинення злочину завжди характеризує і відображає ознаки і навички діяльності злочинця. Тому особа злочинця — важливий елемент криміналістичної характеристики.
Особа злочинця (злодій, грабіжник, розбійник). Значну кількість крадіжок вчи¬няють неповнолітні, а також особи, що зловживають наркотиками, спиртними на¬поями. Серед злодіїв переважають особи з низьким рівнем освіти і культури. Ки¬шенькові злодії найчастіше вчиняють крадіжку шляхом зловживання довірою у метро, поїздах, на автотранспорті. Злодії нерідко раніше засуджені, не тільки за кра¬діжки, а й за інші злочини. Серед злодіїв-рецидивістів існує «спеціалізація»: фахівці з квартирних крадіжок, крадіжок з камер схову, з автомашин, а іноді зі сховищ-сейфів.
Злодій-одинак нині рідкість, злодії частіше працюють групами, нерідко стійки¬ми, особливо для вчинення грабежів. Іноді в групу включають жінок, що відіграють роль навідниць або виконавиць відпрацьованих способів, наприклад, проникнення в квартиру, входження в довіру тощо [6, 318].
Розбійні напади, як правило, вчиняють добре організовані злочинні групи, оз¬броєні вогнепальною зброєю, сучасними видами стільникового і мобільного зв'яз¬ку, першокласним транспортом. У таких групах, як правило, спостерігаються чіткий розподіл ролей, висока дисципліна. Забороняється пити, вживати наркотики, з'яв¬лятися в окремих місцях у конкретний час.
Усіх злочинців, що вчиняють крадіжки, умовно можна розділити на декілька груп:
а) примітивні неорганізовані злочинці, що вчиняють крадіжки без використан¬ня технічних засобів, поодинці — за наміром, що раптово виник. Побачив річ — узяв; відчинені двері в салон — забрав речі; відкритий гараж —викрав інструменти тощо;
б) кваліфіковані злодії - це особи зі стійкою антисуспільною установкою, ма¬ють навички крадіжок певних предметів, речей, грошей, коштовностей. Вони зна¬ють куди хазяїн ховає такі об'єкти. Це, як правило, раніше засуджені за аналогічні злочини. Нерідко вони об'єднані в групу, керовану авторитетом;
в) професійні злодії, що вчиняють крадіжки внаслідок постійної антисуспільної установки. Вони мають злочинні навички, раніше майже всі були засуджені. Обов'язково об'єднані в злочинні групи, збройні, мобільні. Наприклад, групи ки¬шенькових злодіїв, що орудують у поїздах далекого прямування; групи, що контролюють ринки, стадіони, дискотеки тощо. Нерідко такі групи «гастролюють» по містах.
Нарешті, при крадіжках, особливо грабежах і розбоях, треба вивчати особу по¬терпілого. Нерідко крадіжці передували сусідські чи дружні стосунки, розлиття спир¬тного. Тому встановлення стосунків потерпілого зі злодієм, грабіжником має прин¬ципове значення [8, 402].
2. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ КРАДІЖОК, ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ
2.1. Особливості порушення кримінальних справ
Дослідна перевірка відомостей про злочин проти власності, яку до моменту порушення кримінальної справи здійснюють орга¬ни дізнання, виконуються на основі ряду обставин, серед яких є:
1) спосіб вчинення злочину (крадіжка, грабіж, розбій);
2) форми власності викраденого майна (приватне, державне, чи кооперативне);
3) особливості порушення кримінальної справи.
До обставин, які необхідно встановити перш за все, відносять:
1) чи мала місце крадіжка, чи нестача майна утворилася з ін¬ших причин;
2) у чиєму володінні знаходилось майно;
3) яким способом вчинено злочин, коли;
4) яка заподіяна матеріальна шкода;
5) хто винен у розкраданні; та інші обставини, які іноді поділяють на 4 групи:
а) предмет зло¬чинного посягання, спосіб, механізм та обстановка здійснення крадіжки, місце, умови й причини;
б) обставини, які підтверджу¬ють винність обвинуваченого, мотиви крадіжки, обставини, які впливають на ступінь відповідальності;
в) умови, які сприяли вчиненню злочину (недоліки, прогалини у звітності);
г) обстави¬ни криміналістичного плану, обсяг викраденого, спосіб реаліза¬ції, джерело крадіжки, образ життя злочинця тощо.
Більшість вчених-криміналістів визначення напрямку роз¬слідування пов'язують з оцінкою відношення злочинця до викра¬деного майна.
а) матеріально відповідальні особи;
б) сторонні злочинці [9].
Відповідно до цього розглядають окремі методики та особ¬ливості порушення кримінальних справ.
Приводом для порушення кримінальних справ про крадіжки найчастіше є зая¬ви потерпілих, повідомлення адміністрації готелів, підприємств, а також приватних фірм, що рідше за всіх звертаються до правоохоронних органів, громадських органі¬зацій. Виникають дві ситуації: а) повідомлення приймає черговий по телефону; б) заява робиться особисто. У першому випадку черговий фіксує вихідні дані: що, де, хто, коли, в який час, адресу і організує перевірку повідомлення, наприклад, че¬рез патрульно-постовий наряд чи дільничного, котрі проводять огляд місця крадіж¬ки і фіксують сліди. В другому випадку приймається заява і складається протокол-заява. Якщо в заяві достатньо ознак злочину, то орган дізнання зобов'язаний пору¬шити кримінальну справу і розпочати дізнання з огляду місця події.
Приводом для порушення кримінальної справи про грабіж і розбійний напад служить:
а) заява потерпілих;
б) повідомлення свідків-очевидців;
в) виявлення факту грабежу чи розбійного нападу працівниками міліції, а при розбійних нападах - повідомлення медичних установ, куди були доставлені потерпілі від розбійного на¬паду.
Якщо в заявах і повідомленнях наявні ознаки злочину, черговий негайно орган¬ізує охорону місця події і відправляє слідчо-оперативну групу на місце події. Слідчий, переконавшись, що є ознаки грабежу і розбійного нападу, порушує кримінальну справу і розпочинає розслідування, а орган дізнання — розкриття злочину за гаря¬чими слідами.
2.2. Особливості розслідування крадіжок у типових ситуаціях початкового етапу
Після порушення кримінальної справи і провадження оперативно-розшукових заходів для розкриття злочину за гарячими слідами зібрана інформація про подію злочину дає можливість сформувати три типові слідчі ситуації:
1) є інформація про крадіжку і підозрювана особа затримана;
2) є інформація про крадіжку і підозрюва¬ну особу, але вона не затримана;
3) є інформація про крадіжку, але немає відомостей про злочинця [7, 543].
Розглянемо дії слідчого в цих ситуаціях.
Ситуація перша. Вихідні дані в первинних матеріалах про крадіжку звичайно не викликають сумнівів щодо її вчинення, що дозволяє слідчому прийняти правиль¬ний напрямок, побудувати обґрунтовані версії про вину затриманого підозрювано¬го. Незалежно від удаваної очевидності першої ситуації (затримання підозрюваного на місці крадіжки або поблизу неї при спробі сховатися) слідчий повинен довести, що затриманий — особа, яка вчинила крадіжку, чи це помилка — затриманий не при¬четний до крадіжки, його треба звільнити і шукати справжнього злодія.
Для відпрацьовування тактичного рішення з перевірки першої ситуації і вста¬новлення злочинця проводять наступні слідчі дії: затримання підозрюваного; осо¬бистий обшук і виїмка викраденого майна, обшук за місцем проживання; допит підоз¬рюваного, допити осіб-свідків, що затримали підозрюваного; повторний огляд місця події, якщо його не здійснив слідчий; пред'явлення для впізнання викрадених речей потерпілим.
Друга ситуація. Зібрані матеріали не викликають сумніву в крадіжці, підоз¬рюваний - особа відома, але не затримана або була затримана, але сховалася. Для вирішення цієї ситуації основні дії слідчого спрямовані на збирання інфор¬мації про підозрюваного, який сховався, побудову пошукових версій про мож¬ливе місце його перебування:
1) злочинець виїхав за межі населеного пункту;
2) не виїхав і ховається:
а) у родичів,
б) в знайомих,
в) в друзів;
3) залишився в даному населеному пункті на легальному чи нелегальному становищі;
4) потрапив у ліку¬вальну установу.
Для розробки тактичного рішення слідчий проводить огляд місця події для ви¬явлення речових джерел і фактичних даних, що характеризують зовнішні ознаки і поведінкові навички злочинця. Проводить допити потерпілого, свідків-очевидців та інших обізнаних осіб (мешканців будинку, де вчинена крадіжка, працівників підприємств, магазинів, складів, павільйонів, ларків) та інших осіб, які щось знають про злочинця. Виявляє і допитує родичів, знайомих, товаришів по службі, друзів для встановлення зовнішніх ознак і властивостей особи; накладає арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію, дає вказівки органам дізнання влаштовувати «зас¬лони», облави, вести зовнішнє спостереження тощо.
Третя ситуація. Третя ситуація не містить достатньої інформації про особу, яка вчинила крадіжку. Відомості про злочинця в основному містяться в матеріальних слідах, тому спочатку якісно і професійно проводиться огляд місця події, спрямова¬ний на збирання відомостей про зовнішність злочинця, знаряддя вчинення крадіж¬ки. Розшук злочинця починається від слідів, що залишилися в матеріальному сере¬довищі. Тому слідчому рекомендується після порушення кримінальної справи обо-в'язково зробити повторний огляд місця крадіжки, змоделювати механізм проникнення і злому перешкоди, встановити, яких предметів обов'язково повинен був торкатися злочинець, вилучити їх і піддати спеціальному дослідженню для вста¬новлення невидимих і маловидимих слідів. При огляді бажана участь потерпілого, а також осіб, що проводили первісний огляд. Доцільно здійснити повторний допит потерпілого і свідків — перших, що виявили крадіжку. У ході огляду за механізмом події слідчий встановлює навичкові властивості злочинця, вміння володіти інстру-ментом, безшумно видавити скло; відключити сигналізацію без виявлення на пульті спостереження; яку силу треба застосувати, щоб зробити певну роботу, наприклад, пересунути шафу, зламати (розібрати) цегельну кладку, зробити підкоп; скільки потрібно витратити часу на це тощо. Усе це спрямоване на концентрацію відомос¬тей, що формують портрет злочинця — злодія [5, 173].
Сліди засобів учинення злочину перевіряються по слідотеках, у НІКЦ міста, області; а особистісні дані — по картотеках оперативних і криміналістичних обліків. Зібрані дані дають можливість побудувати розшукові і слідчі версії, наприклад:
1) крадіжка вчинена однією особою або групою осіб;
2) крадіжка вчинена особою, яка має відомості про потерпілого (злочинець — близький знайомий, родич);
3) кра¬діжка вчинена особою, яка не має безпосереднього відношення до потерпілого, але за участю осіб, що знають його (при наведенні);
4) крадіжку вчинив злочинець, який не знає потерпілого і не пов'язаний з його оточенням.
Для вирішення третьої ситуації, крім огляду місця події, допиту потерпілого або особи, яка заявила про крадіжку, і можливих свідків, слідчий проводить розшук шляхом використання оперативно-розшукових засобів і можливостей обліків, фо¬тоальбомів. Тактичні операції «розшук від слідів» і «розшук від засобів учинення злочину», «розшук за способом вчинення злочину», «розшук від викрадених речей» є необхідними тактичними прийомами. Успіх залежить від ретельної розробки і ви-користання багатоходових комбінацій і ситуацій.
2.3. Особливості початкового етапу розслідування грабежів і розбоїв
Грабежі і розбійні напади — найбільш небезпечні злочини, оскільки заволодіння майном як особистим, так і державним, вчиняється із застосуванням фізичного або психічного насильства, небезпечного для здоров'я чи життя людини.
Звичайно оперативно-розшукова робота з грабежів і розбоїв починається відразу після одержання повідомлення чи заяви, попередня перевірка яких спеціально майже не проводиться. Черговий по РВВД негайно висилає на місце патрульно-постову групу, дільничного для затримання злочинців за гарячими слідами, блокування шляхів відходу злочинців та їх затримання. Розкриття починається опитуванням потерпілих, свідків-очевидців, що повідомили про грабіж, розбій. До моменту при¬буття слідчого з оперативною групою (СОГ) на місце події звичайно складаються наступні слідчі ситуації:
а) злочинець затриманий з доказами на місці події;
б) зло¬чинець затриманий при збуті викраденого;
в) затриманий скупник чи реалізатор викраденого, яким відомий злочинець;
г) злочинець відомий, але сховався з місця події;
ґ) злочинець невідомий, але про нього є певні дані (деякі ознаки зовнішності, прізвисько);
д) злочинець невідомий і про нього немає ніяких даних [7, 549].
Для вирішення слідчих ситуацій, що виникли, слідчий будує типові версії:
1) зло¬чинець — відома особа;
2) злочинець — затриманий збувальник;
3) злочинець — ра¬ніше засуджений;
4) неповнолітній;
5) злочинці — група раніше незасуджених за ко¬рисливі злочини;
6) злочинець — непрацюючий, наркоман, бомж;
7) злочинці - «га¬стролери».
Для перевірки версій найбільш ефективним напрямком на початковому етапі розслідування грабежів і розбоїв є розробка тактичних операцій і планів їх ви¬рішення. Наприклад, для першої ситуації, коли злочинець затриманий з доказами на місці вчинення розбою або при реалізації викраденого, основними тактичними операціями є: «Затриманий-обвинувачений»; «Розбій (грабіж) вчинений групою»; «Розбій за «наведенням»; «Грабіж за «наведенням»; «Злочин, вчинений «гастроле¬рами» тощо.
Завдання слідчого — провадженням слідчих дій і оперативно-розшукових заходів створити необхідне інформаційне забезпечення для швидкого і ефективного вико¬нання тактичного рішення, тобто з'ясування якоїсь обставини, що є сутністю слідчої ситуації. Інформаційне забезпечення тактичної операції, наприклад, «затриманий — обвинувачуваний» можна представити так (рис. 1).
Рис. 1. Принципова схема інформаційного забезпечення тактичної операції «Затри¬маний, підозрюваний в грабежі або розбої є злочинцем»
Природно, в схемі наведені лише основні типові обставини, сукупність яких дозволяє зробити висновок про те, що затриманий за підозрою справді вчинив розбій чи грабіж і його можна звинуватити в їх вчиненні.
3. НАСТУПНІ ЕТАПИ РОЗСЛІДУВАННЯ
3.1. Організаційно-тактичні основи провадження окремих слідчих дій при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв
Для розглядуваних злочинів, як на першому, так і наступному етапах розсліду¬вання, важливими слідчими діями служать: огляд, затримання, допит, впізнання, обшук, перевірка показань на місці, слідчий експеримент і експертиза. Зрозуміло, їх перелік і послідовність виконання визначаються характером слідчих ситуацій. Тому нижче розглядаються особливості лише деяких слідчих дій, пов'язаних з розсліду¬ванням названих вище злочинів.
Огляд місця події. В усіх випадках грабежів і розбоїв огляд місця події є невідклад¬ним і обов'язковим. На відкритій місцевості чи в приміщенні огляд починається від периферії до центру, оскільки сліди нерідко залишаються вдалині від безпосередньо¬го місця нападу. Природно, центр місця - головне джерело інформації, де можна знай¬ти сліди боротьби злочинця з жертвою. їх слід шукати на ґрунті, підлозі і предметах, а також на одязі потерпілого і злочинця. Сліди взуття, рук, шматки паперу, недопалки, відірвані ґудзики, предмети туалету (гребінець, помада), що випали, зірвані сережки, стріляні гільзи, пижі та загублені предмети злочинця — це не тільки сліди-предмети, а й носії запахових слідів. Для їх виявлення необхідно визначати місця, яких злочинець торкався руками (тримав ціпок, залишену зброю, ніж), саме ці предмети — носії запа¬хової інформації треба вилучити та упакувати герметично, або відібрати запаховий слід на сорбент (АВТ — активована вугільна тканина; марлевий, фланелевий тампон). На відкритій місцевості треба вилучати зразки грунту, рослинності, а з асфальту чи паркетної підлоги в закритому приміщенні - мікросліди пилу, бруду на липку плівку або зволожений фотопапір. У майбутньому мікрочастинки послужать засобом уста-новлення факту перебування злочинця на місці події [9].
У ході огляду необхідно оглядати місця, пов'язані з підготовкою і приховуван¬ням. Розбійний напад злочинці вчиняють майже завжди раптово через якесь укрит¬тя, де вони очікували на появу жертви. Таке місце може бути поблизу, а іноді у відда¬ленні від центру. Тому розширюють зону огляду, обстежують підвали, сходові клітки, горища. Крім слідів підготовки до вчинення, там можна знайти і злочинців, що при¬ховуються, а іноді викрадене майно, залишені речі злочинця, недопалки, взагалі «сліди чекання» перед нападом.
Сліди крові мають особливе значення. Це мазки, бризки на ґрунті, одязі, пред¬метах обстановки — важливо вміти їх знайти і правильно вилучити.
Затримання підозрюваного. При затриманні підозрюваного обеззброюють і дос¬тавляють у зручне приміщення, де провадиться особистий обшук, а іноді - огляд. При виявленні на одязі розривів, плям крові, олій, грунту одяг вилучають і упакову¬ють. Оскільки в більшості випадків затримання здійснюють працівники органів дізнання, то огляд одягу затриманого слідчий проводить пізніше, звичайно перед допитом затриманого.
Допит потерпілого проводиться негайно після одержання заяви, якщо дозволяє стан його здоров'я, або переноситься на пізніший час, якщо потерпілий доставлений у лікарню. У лікарні допит проводиться за згодою лікаря, по можливості фіксується аудіо-відеозаписом. Враховуючи стан здоров'я, спочатку встановлюють основні відомості: де, коли, при яких обставинах був учинений напад; чи бачив на¬падника, як він одягнений, які його особливі прикмети; куди сховався; яким май¬ном заволодів. Отримані відомості дозволяють організувати розшук по гарячих слідах. Потім інформація про злочинця доповнюється при наступних допитах, а також з огляду місця події, допитів свідків.
Якщо потерпілий може давати показання, то його допитують за повною про¬грамою, яка включає одержання комплексу відомостей не менш як за двома десятками обставин, а саме:
1) де, коли вчинений напад;
2) у зв'яз¬ку з чим потерпілий опинився на місці нападу;
3) скільки було нападників, які їх зовнішні ознаки;
4) хто ще перебував на місці події;
5) характер і послідовність на¬сильницьких дій;
6) чи була зброя, яка і як її застосовував злочинець;
7) як спілкува¬лися злочинці між собою, про що говорили;
8) спосіб проникнення або появи на місці події;
9) які дії вчиняв потерпілий;
10) які були освітленість, чутність і ви¬димість, погодні умови;
11) які пошкодження могли залишитися на одязі, тілі зло¬чинця;
12) які пошкодження заподіяні потерпілому, де вони розташовані;
13) яке майно викрадене; його вигляд, ознаки і вартість;
14) у якому стані перебував потер¬пілий (п'яний, хворий, прийняв наркотики);
15) хто міг знати про наявність у по¬терпілого цінностей, якими заволоділи злочинці;
16) кому першому він повідомив про те, що трапилося, і яких ужив заходів;
17) чи може впізнати злочинця;
18) при¬чини несвоєчасного звернення із заявою до правоохоронних органів;
19) хто з най¬ближчого його оточення найчастіше відвідував його квартиру, офіс, цікавився до¬ходами, покупками тощо;
20) чому потерпілий не користався послугами пульта цен-тралізованої охорони (ПЦО) [14, 319].
Допит свідків. Свідки рідко дають вичерпні відомості про грабіж чи розбійний напад, оскільки вони спостерігали подію здалека, нерідко за несприятливих умов. Тому найчастіше вони повідомляють про кількість злочинців, як вони одягнуті, яке насильство застосовували. Практика підтверджує, що свідки поділяються на дві гру¬пи: незацікавяені громадяни — пенсіонери, домогосподарки, двірники, що прово¬дять багато часу на дворі з дітьми, і зацікавлені — друзі, приятелі, знайомі, родичі злочинців.
Допит незацікавлених свідків будується за схемою допиту потерпілого, одер¬жання відомостей про подію, злочинця і потерпілого. Допит зацікавлених свідків проводиться відповідно до тактики допиту неправдивих свідків, у всякому разі на початку виявляються причина знайомства з підозрюваним, ступінь знайомства: дружба, сусіди, спільна робота, відбування покарання тощо.
Впізнання. Пред'явлення для впізнання при розслідуванні грабежів і розбоїв стає невідкладною слідчою дією, що дає підставу обрати і обґрунтувати основну версію слідчого — чи є затриманий саме тією особою, яка вчинила розбій. Для цього впізнан¬ня затриманого потерпілими і свідками-очевидцями рекомендується проводити відразу ж після затримання; вилучені в нього при особистому обшуку предмети, зна-ряддя, зброя, цінності також треба пред'являти. Все це дозволяє встановити, чи є затриманий, що впізнається, злочинцем. Якщо потерпілий при заяві і допиті, поси¬лаючись на об'єктивні обставини, заявляє, що не зможе впізнати, впізнання треба відкласти і продовжувати збирати інформацію про інші ознаки злочинця (голос.
мова, хода, міміка), на основі яких у майбутньому зробити упізнання. Зазначимо, що всі невідкладні дії з потерпілим слідчий проводить з урахуванням стану його здо¬ров'я, про що радиться з лікарем. Пред'являються не тільки люди (затримані за підоз¬рою в грабежі чи розбійному нападі), а й викрадене майно, виявлене при особисто¬му обшуку чи обшуку за місцем проживання, — вогнепальна, холодна зброя, зна¬ряддя злому тощо.
В літературі відзначається, що корисно пред'являти потерпілому житлове при¬міщення або ділянку місцевості, де відбувся розбійний напад або грабіж. Раніше наголошувалося, що це не впізнання в його процесуальному розумінні, оскільки предмет пред'явлення один, а не в групі йому подібних. Це оперативне впізнавання, вірогідність якого можна встановити перевіркою показань на місці.
Перевірка показань на місці — складна слідча дія, що дозволяє встановлювати багато доказових обставин по грабежах і розбоях, насамперед одержати інформа¬цію:
1) чи був злочинець на місці події;
2) чи знає він обстановку — вигляд і розташу¬вання предметів;
3) чи знає механізм розбійного нападу, грабежу;
4) чи зможе впізна¬ти потерпілого.
Особу, чиї показання перевіряються, попередньо допитують і встановлюють її згоду показати шлях руху до місця події, обстановку, назвати її об'єкти і показати їх розташування на місці в момент вчинення злочину.
Треба мати на увазі, що, погоджуючись на участь у перевірці, обвинувачений нерідко переслідує мету: затягти слідство, повідомити дані слідства співучасникам, які ще не затримані, нарешті, в зручний момент втекти. У цих випадках не слід по¬спішати з перевіркою показань, а перенести її на пізніший час, коли будуть затри¬мані всі злочинці. Крім того, плануючи перевірку, треба прогнозувати її результати: будуть вони позитивні чи негативні. Останні більш ефективні для оцінки можли¬вості існування події, що перевіряється. Якщо той, хто перевіряється, добре орієн¬тується на місцевості, що він підтвердив на попередньому допиті, а показання збіга¬ються з реальною обстановкою на місцевості, то висновок про факт існування події, що перевіряється, може бути лише ймовірним. Оскільки той, хто перевіряється ймо¬вірно знає це місце і бував на ньому до злочину. Якщо ж той, хто перевіряється, не¬певно орієнтується на місцевості, не може правильно показати предмети та їх розта¬шування, а його показання не відповідають реальній обстановці, про яку він допов¬ідав на попередньому допиті, то такі результати перевірки слід оцінювати негативно, тобто події, що перевіряється, реально не існувало [16, 472].
У цьому зв'язку перевірку показань треба використовувати як тактичний прийом для викриття неправдивого обвинуваченого, підозрюваного або потерпілого, пока¬зання яких перевіряються. У сформованій ситуації треба негайно припинити пере¬вірку і допитати особу, яка перевіряється, іноді безпосередньо на місці проведення слідчої дії.
3.2. Провадження деяких складних (системних) слідчих дій на другому етапі досудового слідства
У методиці розслідування досудове слідство прийнято поділяти на етапи: по¬чатковий і наступний. Початковий етап носить розшуковий характер, тут, як пра¬вило, проводять невідкладні слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. До числа не відкладних дій відносять огляд, затримання, обшук, допит, впізнання, перевірку показань на місці, тобто тут вирішуються основні завдання інформаційного забез¬печення і розкриття злочину за гарячими слідами.
Другий етап розслідування характеризується аналітичною діяльністю, оцінкою і перевіркою зібраної інформації, а також збиранням інформації шляхом викорис¬тання складних (системних) джерел доказової інформації, зокрема слідчого експе¬рименту і судової експертизи.
Слідчий експеримент при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв — незамін¬на слідча дія для встановлення фактів, наявності психофізіологічних властивостей у людини — можливості чути, бачити, виконувати певну роботу. Наприклад, завіду¬вач клубу стверджував, що злочинці викрали музичний центр через отвір вибитої фільонки в дверях. Який же був подив «потерпілого», коли при експерименті він не міг через отвір витягти всі звукові колонки, дві проходили, а третя за розміром була більша за отвір у дверях.
Експеримент вирішує завдання об'єктивності існування факту в минулому, на що посилаються обвинувачений, потерпілий. Якщо отримано негативний резуль¬тат експерименту, то події, яка перевіряється, не існувало.
Судова експертиза — складна слідча дія, коли нова доказова інформація виникає внаслідок використання двох простих джерел знань фахівця інформації, відображе¬ної в матеріальних джерелах (речах), тобто системи «люди — речі» («фахівець — слід»). Причому сліди розуміються в широкому сенсі — як матеріальні, так і ідеальні відоб¬раження.
Об'єктами судових експертиз при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв можуть бути найрізноманітніші матеріальні відображення (предмети, сліди — відоб¬раження, речовини і сліди пам'яті), тобто вилучена інформація, матеріалізована у вигляді протоколів допиту, фонограм звукозапису.
Зрозуміло, при широкому діапазоні об'єктів дослідження важко встановити, які види судових експертиз, крім обов'язкових (ст. 76 КПК), є головними. Залежно від характеру джерел інформації можуть бути призначені і проведені як ідентифікаційні, так і неідентифікаційні, діагностичні, комплексні і комісійні експертизи, підготов¬ка матеріалів для яких і порядок їх провадження розглядалися в попередніх главах цього підручника.
ВИСНОВОК
Підводячи підсумки потрібно зазначити наступне:
Порушення кримінальних справ щодо крадіжок, грабежів та розбоїв здійснюється за оперативними матеріалами, що одержані орга¬нами дізнання та за заявами потерпілих.
Першочергові слідчі дії визначаються, перш за все, способом порушення кримінальної справи.
Розслідування починається з реалізації зібраних оперативним шляхом матеріалів:
1) затримання на місці злочину або з речовими доказами;
2)обшуки у затриманого та матеріально-відповідальних осіб;
3) допити свідків;
4)виїмка документів;
5) накладання арешту на майно;
6) призначення судових експертиз;
7) провадження оперативно-розшукових заходів;
8) перевірка свідчень, слідчий експеримент тощо.
До числа першочергових слідчих дій відносять:
1) огляд місця події;
2) пошук злочинця та майна «за гарячими слідами»;
3) допити свідків;
4) виїмка документів, затримання, обшук;
5) допит матеріально відповідальної особи;
6) призначення судових експертиз;
7) проведення ревізії.
Планування розслідування здійснюється за такою схемою:
1. Перевірка вірогідності та уточнення фактичних даних.
2. Встановлення безпосередніх причин цих фактичних даних.
3. Побудова версій щодо невиявлених обставин.
4. Побудова версій стосовно винних осіб, мети, цілей.
Профілактична діяльність слідчого здійснюється відповідно до ст. 23 КПК України на всіх етапах розслідування, як тільки будуть встановлені причини та умови, що сприяли вчиненню економічного злочину. Подання, що вносять та інші непроцесуальні заходи поділяються на: а) організаційно-управлінські - спрямовані на усунення недо¬ліків у сфері зберігання, обліку і розподілу матеріальних цін¬ностей; б) виробничі, до яких відносять порушення технологи, плану¬вання, незаконне списання тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Кримінальний кодекс України
2.Кримінально-процесуальний кодекс України
3.Біленчук П. Д., Головач В. В., Салтевський М. В. Криміналістика.-Київ, 1997. – 417 с.
4.Біленчук П.Д., Лисиченко Н.І., Клименко Н.І. та ін. Криміналістика: Підручник / За ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атака, 2001. – 544 с.
5.Колесниченко А.Н. Криминалистическая характеристика пре ступлений / Под ред. В.К. Лисиченко. — К.: Вища школа, 1988. - 346 с.
6.Криминалистика / Под ред. И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. — М.: Юридическая литература, 1984. - 465 с.
7.Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П. Яблоков. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 718 с.
8.Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів / За ред. В. Ю. Шепітька. - Харків, 1998. – 374 с.
9.Криміналістика. Підручник / за ред. В.Ю. Шепитька. – Харків: Одісей, 1998. – 453 с.
10.Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушука, С.Д. Шапченка. – К.: Атіка, 1997. – 497 с.
11.Кримінальне право України: Особлива частина / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 416 с.
12.Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
13.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2001. — 1104 с.
14.Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений / Под ред. В. К. Лисиченка. – К.: Вища школа, 1988. – 415 с.
15.Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. – К.: А.С.К., 2003. – 1120 с.
16.Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 588с.