Досудове слідство у кримінальних справах про бандитизм
475
- Код роботи
- — Г-0822120
- Тип роботи
- — Курсова
- Сторінок
- — 29
- Мова
- — Українська
Зміст
ВСТУП
1. БАНДИТИЗМ ЯК ЗЛОЧИН
1.1. Сутність бандитизму як кримінального злочину
1.2. Проблеми кваліфікації, що виникають в процесі досудового розслідування бандитизму
2. ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО У СПРАВАХ ПРО БАНДИТИЗМ
2.1. Початковий етап розслідування
2.2. Наступні етапи досудового розслідування
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Повний зміст
ВСТУП
Успішна боротьба зі злочинністю передбачає глибоке вивчення злочинів різних категорій з розкриттям їх рівня, структури, динаміки, причин і умов їх вчинення, а також розробку на цій основі системи ефективних заходів профілактики.
Організована злочинність становить значну небезпеку для суспільства, особливо коли воно знаходиться у стані реформування та розбудови державно-правової системи. Саме така, сприятлива для організованої злочинності, ситуація містить у собі загрозу її проникнення практично у всі сфери суспільних відносин, галузі господарювання та управління.
Не існує єдиної думки щодо визначення поняття цього особливо-небезпечного соціального явища і серед представників міжнародної кримінологічної спільноти. І не зважаючи на те, що експертами ООН запропоновано розуміти під організованою злочинністю відносно велику групу стійких, керованих злочинних формувань, які займаються злочинною діяльністю в корисливих інтересах і утворюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних дій, як насильство, залякування, корупція та крадіжки в особливо великих розмірах, це поняття є не цілком прийнятним для всіх країн.
Вітчизняні вчені-кримінологи А. Ф. Зелінський, М. Й. Коржанський, автори монографії “Корислива злочинна діяльність”, розглядають організовану злочинність як сукупність злочинів, вчинених групами, що мають всі ознаки організації (статус, мету діяльності, керівника, підрозділи матеріального забезпечення, гроші, приміщення, транспорт тощо).
Бандитизм сьогодні є однією з найголовніших проблем нашої держави. Суспільством вкрай негативно сприймається безкарність за вчинені злочини. Станом на 1 січня 2007 року в державі не розкрито 1 мільйон 881 тисяча злочинів, у тому числі лише за минулий рік – 11,8 тисяч злочинів. Не розкрито 10 випадків бандитизму, 6102 умисних убивств, 18210 умисних тяжких тілесних ушкоджень, 12 466 - зґвалтувань, 15 873 розбійних нападів, 180005 грабежів, 421169 розкрадань державного, колективного майна, 912271 крадіжок приватного майна.
В даній курсовій роботі ми розглянемо особливості досудового слідства у кримінальних справах про бандитизм.
В ході дослідження нами будуть вирішені такі завдання:
-розглянуто сутність даного злочину та проблеми його кваліфікації, які виникають при розслідуванні даного злочину у слідчих;
-визначимо сутність та особливості методики розслідування даного виду злочину.
Об’єктом дослідження є досудове слідство у справах про бандитизм. Предметом дослідження є КПК та інші нормативні акти, а також методика розслідування даного виду злочину.
Методами дослідження є порівняння, аналіз та синтез.
1. БАНДИТИЗМ ЯК ЗЛОЧИН
1.1. Сутність бандитизму як кримінального злочину
Кримінальний кодекс 2001 р. вперше в законодавстві України здійснив регламентацію ряду питань кримінальної відповідальності за ор-ганізовану злочинну діяльність, коло яких насам¬перед торкається визначення співучасті у формі організованої групи та злочинної організації (ч.3 та ч.4 ст. 28 КК) [1].
В п. 1. Постанови ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. “Про судову практику в справах про бандитизм” акцієнтується увага на особливій небезпечності бандитизму, який в умовах зростання злочинності являє собою серйозну загрозу для особистої безпеки громадян, їх майна, нормального функціонування державних, громадських і приватних підприємств, установ та організацій. В цій постанові вказується, що при розгляді справ даної категорії судам необхідно повно, всебічно й об’єктивно з’ясовувати всі обставини злочину, звертати особливу увагу на те, щоб до відповідальності були притягнуті всі учасники банди, і призначати членам бандитських угруповань, особливо їх організаторам, керівникам та активним учасникам передбачені законом суворі міри покарання [3].
Бандитизм відноситься до злочинів проти громадської безпеки. Сутність цих злочинів зводиться до того, що вони є загальнонебезпечними діяннями, що порушують загальну безпеку, ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров'я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіяння їм істотної шкоди.
Об'єктом цих злочинів є громадська безпека, під якою розуміють стан захищеності суспільства — таких його цінностей, як життя та здоров'я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань [12].
Предметом багатьох злочинів проти громадської безпеки є зброя, боєприпаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, радіоактивні матеріали та інші предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.
Об'єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки полягає у суспільне небезпечному, протиправному діянні (дії або бездіяльності), що порушує громадську (загальну) безпеку і створює загальну небезпеку для життя людей чи заподіяння істотної шкоди здоров'ю і/або власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій.
Більшість злочинів проти громадської безпеки відносяться до злочинів з формальним складом і можуть бути вчинені лише шляхом дії, а злочини з матеріальним складом (статті 264, 267 і 270) вичиняються як шляхом дії, так і бездіяльності. Засобами вчинення багатьох злочинів проти громадської безпеки є або можуть бути предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.
Суб'єктивна сторона багатьох цих злочинів — прямий умисел або змішана форма вини, що передбачає умисел щодо діяння (наприклад, щодо порушення певних правил) і необережність щодо наслідку (наприклад, до загибелі людей).
Суб'єкт злочинів проти громадської безпеки, як правило, — будь-яка особа, а за деякі злочини - особа, яка досягла 14-ти років [13].
У багатьох випадках кваліфікуючими або особливо кваліфікуючими ознаками злочинів проти громадської безпеки є загибель людей або настання інших тяжких наслідків. Загибель людей означає загибель однієї або кількох осіб. Під іншими тяжкими наслідками необхідно розуміти заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одній або кільком особам, середньої тяжкості двом чи більше особам, заподіяння майнової шкоди у великому або в особливо великому розмірі тощо.
Виходячи з послідовності злочинів, вказаних у дев'ятому розділі Особливої частини КК, всі злочини проти громадської безпеки можуть бути поділені на три групи:
1) створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь в них та у злочинах, що вчиняють¬ся ними чи пов'язаних з ними (статті 255—261);
2) незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами (статті 262—266);
3) порушення різних правил, що забезпечують громадську безпеку (статті 267—270) [1].
Бандитизм відноситься саме до першої групи - та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язаних з ними (статті 255—261). В кримінальному кодексі України кримінальна відповідальність за бандитизм встановлюється в статті 257. Приведемо її:
“Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі — караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна” [1].
Виходячи з норм даної статті під бандитизмом потрібно розуміти організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.
Таким чином, бандитизм – це організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі. Він відноситься до злочинів проти громадської безпеки, сутність яких полягає в діяннях, що порушують загальну безпеку, ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров'я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіяння їм істотної шкоди.
Бандитизм відноситься до групи злочинів, які зводяться до створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь в них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язаних з ними.
Коментар за ред.. М.І. Мельника банду розкриває як різновид злочинної організації, яка, крім її загальних ознак, характеризується ще й такими специфічними рисами, як:
а) озброєністю;
б) метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.
Тобто в коментарі наводяться лише специфічні риси. Натомість М.І. Бажанов переліковує всі ознаки банди:
1)наявність у ній декількох (трьох і більше) суб'єктів злочину;
2)стійкість;
3)озброєність;
4)загальна мета учасників угрупування — вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб;
5)спосіб вчинення злочину — напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб [13].
При цьому він вказує, що ці ознаки є обов’язковими. Тобто відсутність одного з них приводить до того, що даний вид злочину не буде бандитизмом.
Розглянемо коротко кожну з цих ознак.
Стійкість як ознака банди має місце лише у разі, якщо вона створена для зайняття злочинною діяльністю, вчинення, як правило, не одного, а кількох нападів. В окремих випадках банда може бути створена для одного, але особливо небезпечного нападу, що вимагає особливої підготовки. Наприклад, для нападу на банк, поштовий поїзд тощо. Про стійкість банди можуть свідчити стабільність її складу та організаційних структур, згуртованість її членів, постійність форм і методів злочинної діяльності тощо.
В Постанові ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. “Про судову практику в справах про бандитизм” вказано, що групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів [3].
Озброєність банди означає наявність зброї хоча б у одного члена банди. Озброєність банди характеризується двома моментами.
Об’єктивно банда буде озброєна тоді, коли хоча б у одного з її учасників є предмети, які спеціально пристосовані для враження людей, не мають іншого (господарського, спортивного) призначення та на які поширюється спеціальний правовий режим (вони є об’єктом дозвільної системи або носіння їх громадянам заборонено).
Під зброєю розуміють пристрої, прилади та інші предмети, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої чи іншої цілі, тобто зброя у вузькому, власному значенні слова.
Це вогнепальна і холодна військова, мисливська і спортивна зброя, саморобна чи перероблена зброя (зокрема обрізи). Наявність пневматичних чи газових рушниць, пістолетів, револьверів, метальних, електрошокових чи інших аналогічних пристроїв має враховуватися як озброєність банди за умови, що вони належать до типів, використання яких громадянами потребує спеціального дозволу (зокрема пневматична зброя зі швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек, газові пістолети і револьвери, газові балони, споряджені газом нервово-паралітичної дії). Використання бандитами зброї, на яку в установленому порядку видано дозвіл, не виключає озброєності банди. За суб’єктивною ознакою озброєність банди передбачає, що про наявність зброї і готовність її застосувати знають інші члени банди.
Якщо зброя є лише у одного члена банди, необхідно, щоб інші учасники знали, що він має зброю і вона може бути використана під час нападу. Для складу бандитизму не обов'язково, щоб зброя була застосована, пущена в хід при нападі. Тобто для відповідальності за бандитизм достатньо того, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути використана.
Потрібно відмітити, що саме озброєність для нападів у поєднанні зі стійкістю та іншими ознаками і утворює ту міру суспільної небезпечності, яка характеризує банду [18].
Мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб означає, що банда прагне досягнути злочинного результату за допомогою насильства або створення реальної загрози його застосування, діяти раптово, агресивно.
Банда створюється з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Нападом необхідно вважати дії, поєднані із застосуванням насильства. Насильство може бути як фізичним (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення ударів, побоїв, зв'язування, позбавлення волі, інші насильницькі дії), так і психічним — реальна погроза негайного застосування фізичного насильства.
Таким чином, під озброєною бандою необхідно розуміти стійке, озброєне об'єднання трьох і більше суб'єктів злочину, які організувалися для вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Тобто одна особа не може бути бандою.
Банда характеризується такими ознаками: наявність у ній декількох (трьох і більше) суб'єктів злочину; стійкість; озброєність; загальна мета учасників угрупування — вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; спосіб вчинення злочину — напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Ці ознаки є обов’язковими.
1.2. Проблеми кваліфікації, що виникають в процесі досудового розслідування бандитизму
Юридичний склад злочину аналізують у такому порядку: визначають об’єкт злочину, аналізують об’єктивну сторону, визначають суб’єкт злочину, аналізують суб’єктивну сторону. Проаналізуємо за даною схемою бандитизм.
У даному випадку об’єктом злочину буде виступати громадська безпека.
Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій:
1)організацію банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб;
2)участь у банді;
3)участь у нападі, вчинюваному бандою [12].
Розглянемо ці дії.
Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб — це будь-які дії, результатом яких стало створення банди. Вони можуть виражатися в:
-підшукуванні та вербуванні співучасників;
-у змові;
-придбанні зброї;
-розробці планів створення банди або вчиненні злочинних нападів тощо.
В Постанові ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. “Про судову практику в справах про бандитизм” вказується, що крім вищезазначених організація озброєної банди може полягати і в:
-розподілу ролей;
-у пошуку можливостей для прикриття діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб;
-у фінансовому забезпеченні злочинної діяльності тощо.
Ці дії можуть полягати в розробленні планів злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину загальних правил поведінки, розподілу ролей, у пошуку можливостей для прикриття діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб, у фінансовому забезпеченні злочинної діяльності тощо.
Саме з моменту створення банди бандитизм вважається закінченим злочином, незалежно від того, чи вчинила банда хоча б один напад.
Якщо дії винного не призвели до створення банди з причин, які не залежали від його волі, вони мають кваліфікуватися як незакінчений злочин, тобто за ст. 14 чи статтями 15 і 257 [13].
В Постанові ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. “Про судову практику в справах про бандитизм” вказано, що організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту її створення, незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад [3].
У тих випадках, коли спрямовані на створення банди дії були вчасно припинені правоохоронними органами або вона не була створена з інших незалежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди.
Потрібно відмітити, що організація банди та участь у банді за своїми суттєвими ознаками не відрізняються від аналогічних дій, які є ознаками злочину, передбаченого ст. 255. При цьому організатор або учасник банди не обов’язково повинні брати участь у вчинюваних бандою нападах.
Участь в озброєній банді — це членство в ній, входження, вступ до її складу, незалежно від того, чи вчинені винним будь-які дії у складі банди чи ні. Участь у банді вважається закінченим злочином з моменту давання згоди на вступ у банду. Участю у банді поряд зі вступом у банду охоплюється як безпосередня участь членів банди у вчинюваних нею нападах, так і виконання ними інших дій в інтересах банди: керівництво, фінансування, забезпечення приміщеннями, сховищами, зброєю, транспортом, документами, інформацією, підшукування об'єктів для нападу тощо.
В Постанові ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. “Про судову практику в справах про бандитизм” вказано також, що під участю у банді слід розуміти не тільки безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу до банди чи будь-яку іншу участь у діяльності банди, як її члена (надання транспорту, приміщень, фінансування банди, постачання зброї, пошук об’єктів для нападу тощо) [3].
При цьому участь в організованому бандою злочині може брати і не член банди. Але дії такої особи слід кваліфікувати за ст.69 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що злочин вчиняє банда, і сама брала у ньому участь. Коли ж така особа не брала безпосередньої участі у вчинюваному бандою злочині, а лише будь-яким чином сприяла йому, її дії підлягають кваліфікації за статтями 19 і 69 КК, як дії пособника [1].
Особи, які не були членами банди і не усвідомлювали факту її існування, але своїми діями будь-як сприяли банді у вчиненні нападу, несуть відповідальність за співучасть у злочині, який охоплювався їх умислом.
Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій, які становлять собою напад, зокрема застосування насильства чи створення реальної загрози його застосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян. Участь у нападі, вчинюваному бандою, можуть брати як члени цієї злочинної організації, так і інші особи, які не є учасниками банди. Таким чином, відповідальність за бандитизм (як виконавці) можуть нести й особи, які не вступили до банди У випадку, коли особа не виконує об’єктивну сторону нападу, а сприяє банді в інший спосіб (надає транспорт, переховує бандитів тощо), вона підлягає відповідальності як пособник бандитизму.
Участь у нападі, вчинюваному бандою, має місце й тоді, коли в конкретному епізоді брали участь лише окремі її члени (тобто, не банда у повному складі), навіть один бандит за умови, що відповідне сприяння цьому нападові здійснювала банда як злочинне об’єднання. При цьому використання зброї в процесі нападу не є обов’язковим.
В Постанові ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. “Про судову практику в справах про бандитизм” вказано, що як бандитизм слід розглядати і дії банди, пов'язані з таємним заволодінням чужим майном, вимаганням, зґвалтуванням, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту та іншими аналогічними діями [3].
Таким чином, участь у вчинюваному озброєною бандою нападі матиме місце, якщо члени банди та інші особи, не члени банди, спільно братимуть безпосередню участь у вчинюваному бандою нападі. Участь може виявлятися у різних діях: придушенні опору потерпілого, забезпеченні безпеки нападаючих бандитів та інших діях з надання допомоги банді під час вчинення нею нападу. Участь особи, яка не є членом банди, у вчинюваному бандою нападі, необхідно відрізняти від пособництва бандитизму. Пособник не бере безпосередньої участі у бандитському нападі. Пособники бандитизму, тобто особи які сприяли вчиненню злочину бандою, не вступаючи до її членів і не беручи безпосередньої участі в її нападі, підлягають відповідальності за ч. 5 ст. 27 і ст. 257.
Вчинені під час бандитських нападів злочини не виходять за рамки складу бандитизму і не потребують додаткової кваліфікації, за винятком випадків вчинення бандою умисного вбивства. У цих випадках кваліфікація настає за сукупністю злочинів — бандитизму і вбивства.
Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеціальною метою — здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян. При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов’язана з бандою, розуміти свою конкретну роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійснення нападів. Крім того, винний бажає або свідомо допускає настання таких наслідків
Суб'єктивна сторона складу бандитизму характеризується виною у формі прямого умислу. Якщо особа, яка брала участь у нападі, не знала про те, що інші учасники входять до складу банди, то вона не може підлягати відповідальності за бандитизм. Дії такої особи необхідно кваліфікувати залежно від характеру вчиненого, наприклад, як розбій, вбивство тощо. Бандитизм може вчинюватися з метою викрадення, вбивства, зґвалтування, звільнення винних з-під варти, вчинення хуліганства тощо.
У ст.69 КК не зазначено конкретні діяння, які може вчиняти банда. Тому слід мати на увазі, що у разі, коли створеною бандою вчинено злочин, за який законом встановлено більш сувору відповідальність, ніж за бандитизм, такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів - бандитизм і того більш тяжкого злочину, який вчинила банда.
Таким чином, об’єктом бандитизму є громадська безпека. Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій: організацію банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; участь у банді; участь у нападі, вчинюваному бандою. Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеціальною метою — здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.
2. ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО У СПРАВАХ ПРО БАНДИТИЗМ
2.1. Початковий етап розслідування
Своєрідність методики розслідування злочинів, вчинених бандою, полягає в тому, що вона має декілька видів і рівнів. Так, в ній можна виділити:
- методику дослідчого оперативно-розшукового збирання і накопичення розвідувальної інформації про злочинну діяльність банди, що дозволяє почати розслідування;
- методику розслідування кримінальної діяльності банди.
Обидві ці методики можуть бути загальними для розкриття і розслідування будь-якого виду організованої злочинної діяльності (вищий їх рівень) і приватними - націленими на розкриття і розслідування окремих видів злочинів, здійснених бандами (нижчий рівень цих методик) [7].
У даному розділі курсової роботи ми розглянемо основи методик вищого рівня.
Початку розслідування аналізованої злочинної діяльності в одних випадках передує різна за тривалістю (найчастіше тривала) оперативно-розшукова перевірка (розробка) злочинної діяльності банди, що закінчується передачею зібраній розшуковій інформації в слідчі органи або операцією по затриманню окремих її членів, - учасників якихось раніше здійснених і не розкритих злочинів, в ході, наприклад, зібрання злочинних авторитетів і інших кримінальних акцій.
Типова криміналістична ситуація, що складається на даному етапі розкриття вказаної злочинної діяльності, формується оперативно-розшуковою інформацією, що вимагає належного процесуального оформлення. Ця ситуація у свою чергу має декілька різновидів, обумовлених часом передачі слідчому розвідувальних матеріалів; тривалістю знаходження злочинного угрупування, що розробляється, під контролем оперативно-розшукових органів; характером проведених операцій по затриманню підозрюваних і так далі [5].
Кожен з таких ситуаційних різновидів характеризується різним об'ємом належно оформленої оперативно-розшукової інформації, різною результативністю проведених оперативних операцій, а головне ступенем значущості зібраної інформації для початку розслідування. Проте при належному сумісному аналізі подібної розшукової інформації, здійсненому слідчим і оперативно-розшуковими працівниками, з неї найчастіше вдається витягувати дані, необхідні для початку розгортання розслідування. Оскільки ж такі ситуації найчастіше виникають за наслідками оперативно-розшукової діяльності, правильна їх слідча оцінка і уміле використання зібраних даних, має важливе значення для розслідування.
Подібна значущість оперативно-розшукових матеріалів пояснюється тим, що злочинна діяльність банди самої різної кримінальної спрямованості найчастіше ретельно готується, маскується і супроводжується умілим знищенням слідів-наслідків. Вказані групи зазвичай мають добре налагоджену систему внутрішнього і зовнішнього захисту за допомогою корумпованих і інших зв'язків. Тому виявити, а ще в більшому ступені створити належну доказову базу для початку розслідування, дуже складно. В усякому разі карно-процесуальні методи, як показує слідча практика, для виявлення таких злочинів зазвичай є малоефективними.
Проте і оперативно-розшукове збирання і накопичення розвідувальної інформації про злочинну діяльність банди може бути результативним при належному методичному підході до її проведення. Зокрема, ця робота багато в чому повинна носити не тільки пошуково-розвідувальний, але і аналітичний характер. Оперативно-розшукові працівники повинні уміти правильно вибирати момент для передачі слідчим частини розшукової інформації, «доспілої» для реалізації слідчим шляхом. Це дозволить своєчасно почати розслідування ще порівняно свіжою оперативно-розшуковій інформації і не втратити частини здобутої інформації (при необгрунтованому затягуванні з передачею цих матеріалів).
У правильному виборі такого моменту оперативно-розшуковим працівникам може допомогти спільна слідча і оперативна оцінка зібраної розшукової інформації. Разом з тим передача частині оперативно-розшукової інформації слідчим органам не повинна припиняти розвідувальну роботу або знижувати її темпи. Вона повинна постійно поступати до слідчого, а останній повинен постійно відстежувати інформацію, що знов поступає. Більш того, це збирання повинне продовжуватися до самого кінця слідства, а іноді доцільно продовжувати збирання відомостей і в ході судового слідства (особливо коли злочинна група ще продовжує функціонувати, не дивлячись на «втрати», що вона зазнала). Досвідчені слідчі вважають, що відомості про злочинні організації і їх лідерів повинні накопичуватися постійно, щоб навіть роки опісля вони могли бути затребувані в процесі нового розслідування.
Практична цінність і важливість розвідувальної роботи і можливість її використання для порушення кримінальної справи і початку розслідування багато в чому залежить від якості її документування [8].
В процесі оперативно-розшукової діяльності повинно бути налагоджено в необхідних випадках взаємодія між оперативно-розшуковими службами різних відомств (МВС, СБ, митних органів тощо). Таку взаємодію доцільно налагоджувати і із службами економічної безпеки комерційних банків і приватними детективними службами.
Розслідування злочинів, здійснених організованими злочинними групами здійснюється слідчими прокуратури МВС і СБ і найчастіше у складі слідчо-оперативної групи, що включає декілька слідчих і оперативних працівників, що діють разом до кінця розслідування у складі цієї групи.
Кримінальні справи про злочини, здійснені організованими злочинними групами зазвичай порушуються наступний чином:
1) за наслідками оперативно-розшукової розвідувальної діяльності, в попередній оцінці результатів якої, брав участь слідчий або прокурор, що здійснює нагляд за виконання законів в даній діяльності;
2) після відповідної перевірки оперативної інформації і даних з інших джерел про злочинну діяльність банди, яка не розвідувалася оперативно-розшуковим шляхом.
Разом з тим почерк діяльності банди може бути виявлений в процесі розслідування звичайного за первинними даними злочину.
На первинному етапі розслідування слідчі ситуації багато в чому залежать від наступних чинників:
- чи знаходилася організована кримінальна група, злочинна діяльність якої розслідується, під оперативним;
- контролем правоохоронних органів або про її існування стало відомо лише в результаті виявлення злочину, здійсненого її членами;
- які члени банди (рядові виконавці, члени середньої або вищої ланок) і скільки затримані при порушенні кримінальної справи;
- відразу на початку розслідування або із затримкою були виявлені ознаки організованої злочинної діяльності в діянні, що розслідувалося.
У першій ситуації, а іноді і в другій до початку розслідування, зібраний оперативно-розшуковий матеріал, дозволяє почати розслідування з операції по затриманню злочинців на місці злочину. В цьому випадку першим і основним завданням слідчого (керівника слідчо-оперативної групи) є ретельне сумісне обдумування і планування цієї операції. При цьому слідчий повинен продумати і забезпечити чітку фіксацію часу, місця проведення операції і її деталей, які можуть бути використані для складання відповідного протоколу.
Іншим завданням слідчого є швидке процесуальне закріплення раніше отриманої оперативно-розшукової інформації. Враховуючи особливості її добування і можливість отримання цілком достовірної інформації, необхідно ретельно перевіряти ще раз вказану інформацію, використовуючи інші джерела оперативно-розшукових даних, а також відомості, здобуті слідчим шляхом. Тільки після такої перевірки цю інформацію можна використовувати при розслідуванні [9].
Завдання встановлення базової спрямованості злочинної діяльності цього кримінального угруповування (навіть за наявності відповідних оперативно-розшукових даних, вказуючих на це) не знімається з порядку денного. Наявну інформацію з даного приводу доцільно зіставити з матеріалами різних службових перевірок, розслідувань, здійснених раніше виконавськими і законодавчими органами держави (особливо, коли розслідується злочинна діяльність організованої злочинної групи у сфері економіки або кредитно-фінансовій області).
До первинних в цій слідчій ситуації зазвичай відносяться слідчі дії: затримання на місці злочину, особистий обшук затриманих, огляд місця затримання, допит підозрюваних, свідків і потерпілих, обшуки по місцю мешкання підозрюваних, пред'явлення для пізнання і ін.
Якщо ж розслідування (друга ситуація) починається з виявлення злочину, в якому виявляються ознаки організованої злочинної діяльності невідомими правоохоронним органам кримінальної організації, то в цих випадках, разом з розслідуванням даного діяння доцільно провести і оперативно-розшукову роботу по встановленню реальності існування даної групи і перевірку її діяльності з метою отримання загального уявлення про неї.
Після отримання загальної інформації про її злочинну діяльність слідчі і оперативно-розшукові органи повинні постаратися за рахунок додаткових оперативно-розшукових заходів і слідчих дій розвинути систему отримання даних для виявлення всіх злочинних акцій, здійснених її членами.
Як первинні в цій ситуації найчастіше проводяться наступні слідчі дії: допит підозрюваних, свідків і потерпілих, виїмка і огляд-вивчення документів, обшуки у підозрюваних, криміналістична експертиза (документів, трасологічна, балістична), пред'явлення для пізнання і ін. У цій ситуації в цілях виявлення нових джерел доказовою і інший криміналістично значущої інформації з урахуванням особи затриманих і їх місць в ієрархії злочинної групи рекомендується іноді одного з затриманих залишити на волі і здійснити управління рефлексії його поведінкою на волі з тим, щоб запідозрений зробив вигідні для слідства дії, що дозволяють виявити інших невідомих членів даної злочинної групи, місця змісту заручників, зберігання цінностей і предметів, здобутих злочинним шляхом.
Проте ця операція може бути здійснена лише тоді, коли вибраний об'єкт спостереження володіє важливою для слідства інформацією, випробовує (виходячи з ситуації, що склалася) потребу зв'язатися з людьми, що цікавлять слідство, і по своїх особистих якостях відповідає поставленому завданню.
У такій ситуації завдання встановлення базової спрямованості злочинної діяльності вирішується оперативно-розшуковими і процесуальними засобами. При цьому дане завдання перед оперативно-розшуковими органами повинне бути поставлена особливо [8].
У ситуаціях, коли первинні відомості і результати перших слідчих дій не дозволяють відразу з упевненістю розібратися в тому, що дане діяння здійснене не просто групою злочинців, а, можливо, членами організованого злочинного формування, - при розслідуванні необхідно використовувати методику розслідування того виду злочину, під який підпадає дане діяння, але з урахуванням того, що слідству, можливо, протистоїть злочинне співтовариство, для якого характерне існування і культивування в нім атмосфери кругової поруки її членів, а також використання в цілях власного захисту багатьох засобів протидії розслідуванню.
Оскільки розслідування злочинної діяльності організованої кримінальної групи починається з одного з виявлених епізодів, важливо зробити заходи до якнайшвидшого виявлення всіх вчинених даним формуванням злочинів і його базової спрямованості. У зв'язку з цим значна роль відводиться відповідній оперативно-розшуковій перевірці даної групи і слідчо-розшуковим діям слідчого по виявленню всіх епізодів злочинної діяльності, що розслідується. Для цього можна не тільки порівняти способи діянь, що розслідуються, із способами раніше нерозкритих злочинів, але і вивчити можливі сфери дії цієї групи. Виявлення таких сфер і затримання окремих членів групи, що діють в ній, зазвичай приводить до деякого, а іноді до явного, загасанню злочинної діяльності в даних сферах. Ці відомості також допомагають виявити не тільки весь об'єм злочинної діяльності кримінальної організації, але і її базову спрямованість.
Згода кого-небудь із затриманих членів злочинної організації до співпраці із слідством істотним чином полегшує вирішення основних завдань розслідування. Позитивний ефект такої операції багато в чому залежить від того, яке місце ця людина займає в ієрархії злочинної організації, наскільки він обізнаний про злочинну діяльність своєї кримінальної групи, її керівників, їх ролі в проведенні злочинних акцій, психологічній атмосфері усередині даного формування і ін. Вказані відомості, що змальовують картину всього «організму» кримінальної організації, можуть створити сприятливі умови для проведення операцій по завданню удару по її керівництву і активу. Успішність подібної операції може не тільки підвищити результативність розслідування, але і привести до розвалу даного кримінального формування.
2.2. Наступні етапи досудового розслідування
На подальшому і завершальному етапах розслідування слідчі ситуації визначаються наступними чинниками:
характером зібраного до цього моменту фактичного матеріалу про об'єм злочинної діяльності (всій або тільки частини) кримінальної організації, чисельність і особливості її функціонування;
числом виявлених і затриманих її членів;
наявністю відомостей про те, які ланки даної організації або конкретні її члени є найуразливішими елементами її системи;
чи вдалося слідству розхитати єдність основних і другорядних членів злочинної групи;
наявністю реальних умов, забезпечених зібраними оперативно-розшуковими і слідчими даними, необхідних для удару по керівництву групи з метою її розвалу або ліквідації [17].
На вказаних стадіях слідчі дії багато в чому направлені на роботу слідчого із затриманими підозрюваними, обвинуваченими (їх допити, очні ставки, перевірка свідчень на місці), свідками і потерпілими (особливо, коли вони міняють свідчення або відмовляються від раніше даних), на експертне дослідження окремих об'єктів, слідів – речових доказів і використання первинних і подальших даних для пред'явлення звинувачення, допиту обвинувачених, перевірку їх свідчень. Разом з тим на цих стадіях найчастіше проводяться і різні слідчо-оперативні операції (по виявленню інших членів ОПГ і уразливих ланок в цій організації, організації продуманих «просочувань» інформації, вигідної для слідства і ін.).
Розслідування, як і оперативно-розшукова діяльність, не можуть бути успішними без чітко налагодженої взаємодії слідчих з оперативними органами. Необхідність колективних зусиль слідчих і оперативно-розшукових працівників в розслідуванні злочинів, вчинених бандами, обумовлюється самою природою банди як діяльності, здійснюваній організованими кримінальними групами. Найефективніше ця взаємодія реалізується в рамках слідчо-оперативних груп.
На первинному і подальших етапах розслідування слідчим доводиться долати протидію розслідуванню з боку осіб, що їх організували, а також інших осіб, не зацікавлених в розкритті таких злочинів. Більш того, така протидія стає не просто епізодом в злочинній діяльності банди, не що має особливого значення, а одним з чинників її безпечного існування і одній із закономірностей кримінальної діяльності. При цьому як заходи кримінальної протидії слідству злочинцями використовуються як традиційні, так і специфічні для організованої злочинності прийоми. До їх числа можна віднести наступні:
- використання корумпованих зв'язків банди в органах влади, засобах масової інформації, правоохоронних органах в цілях «розвалу», припинення кримінальної справи, його припинення і др.;
- примушення свідків і потерпілих до відмови від дачі свідчень, зміни раніше даних ними свідчень, лжесвідчення;
- фізичне усунення свідків і потерпілих;
- прямі погрози вбивством слідчого, ведучого розслідування, його близьких, а іноді і реалізація таких погроз;
- використання захисників, обслуговуючих злочинну групу, не в цілях законного захисту затриманих підозрюваних, а для створення усіляких перешкод розслідуванню і ін. [19]
Методи нейтралізації злочинної протидії банди слідчими і оперативно-розшуковими органами умовно розділяються на три групи:
- уміле використання всіх процесуальних і криміналістичних засобів, традиційно використовуваних для подолання протидії при розслідуванні звичайних злочинів (тактично уміло вибрана лінія спілкування з підозрюваними, обвинуваченими, їх захисниками в ході розслідування, використання прийомів управління рефлексії, ефекту раптовості і так далі);
- використання спеціальне розроблених організаційних, тактико-технічних, оперативно-розшукових і інших криміналістичних засобів і прийомів нейтралізації злочинної протидії слідству (уміле використання агентурної інформації про задуми банди по протидії слідству; проведення криміналістичних операцій по захисту свідків і потерпілих від тиску на них злочинців; використання спеціальних телевізійних і інших засобів, що виключають безпосередній контакт свідків і потерпілих з підозрюваними і звинуваченими при проведенні окремих слідчих дій; виявлення і нейтралізація осіб, сприяючих просочуванню інформації; своєчасна публікація у пресі ретельно продуманої інформації про результати розслідування і ін.);
- застосування нетипових засобів і прийомів нейтралізації, продиктованих миттєвістю і гостротою злочинної протидії.
На практиці реалізація заходів подолання протидії найчастіше носить ситуаційно-евристичний характер, особливо в умовах атипових слідчих ситуацій, що вимагають неординарних прийомів і засобів. При цьому вельми перспективним є комбінування всіх доступних слідчому мерів відповідно до інтенсивності і характеру протидії, тимчасових чинників, наявності сил і засобів, наявних в його розпорядженні (по методичній схемі: максимально повна відповідність засобів в нейтралізації характеру кримінальної протидії).
Тактичні особливості окремих слідчих дій по такого роду кримінальним справам багато в чому і визначаються складністю отримання і закріплення доказів з особистих джерел; трудністю виявлення і умілого використання речових доказів в умовах активної протидії розслідуванню з боку банди та їх корумпованих посібників. Це зобов'язує ретельно продумувати не тільки прийоми допиту свідків і потерпілих, але і способи їх захисту від злочинної дії; максимально використовувати технічні засоби при проведенні окремих слідчих дій (відео- і звукозаписну апаратуру, техніку для дистанційного допиту і так далі), а також спеціальні пізнання самого різного напряму для дослідження виявлених слідів і речових доказів.
Разом з тим у зв'язку з можливістю і необхідністю широкого використання оперативно-розшукової інформації в процесі розслідування специфічного тактичного аспекту набуває процес її трансформації відповідно до вимог карно-процесуального закону. Як показує практика, тактичні рішення, що приймаються в процесі реалізації оперативно-розшукових матеріалів про діяльність організованих кримінальних груп, відрізняються особливою складністю, бо доводиться враховувати самі різні компоненти слідчих ситуацій, складність реалізації оперативних матеріалів, необхідність вирішувати питання забезпечення безпеки учасників розслідування і ін.
В той же час при розслідуванні таких злочинів можна використовувати багато тактичних прийомів проведення окремих слідчих дій, розроблені криміналістикою стосовно розслідування злочинів, досконалих групою осіб, з урахуванням особливостей кожного подібного злочину і слідчих ситуацій, що складаються.
ВИСНОВОК
Бандитизм в умовах зростання злочинності являє собою серйозну загрозу для особистої безпеки громадян, їх майна, нормального функціонування державних, громадських і приватних підприємств, установ та організацій.
Під бандитизмом потрібно розуміти організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.
Банда – це різновид злочинної організації, яка, крім її загальних ознак, характеризується ще й такими специфічними рисами, як: а) озброєністю; б) метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.
Своєрідність методики досудового розслідування злочинів, вчинених бандою, полягає в тому, що вона має декілька видів і рівнів. Так, в ній можна виділити: методику дослідчого оперативно-розшукового збирання і накопичення розвідувальної інформації про злочинну діяльність банди, що дозволяє почати розслідування; методику розслідування кримінальної діяльності банди.
Кримінальні справи про злочини, здійснені організованими злочинними групами зазвичай порушуються наступний чином: за наслідками оперативно-розшукової розвідувальної діяльності, в попередній оцінці результатів якої, брав участь слідчий або прокурор, що здійснює нагляд за виконання законів в даній діяльності; після відповідної перевірки оперативної інформації і даних з інших джерел про злочинну діяльність банди, яка не розвідувалася оперативно-розшуковим шляхом.
На первинному етапі розслідування слідчі ситуації багато в чому залежать від наступних чинників: чи знаходилася організована кримінальна група, злочинна діяльність якої розслідується, під оперативним; контролем правоохоронних органів або про її існування стало відомо лише в результаті виявлення злочину, здійсненого її членами; які члени банди (рядові виконавці, члени середньої або вищої ланок) і скільки затримані при порушенні кримінальної справи; відразу на початку розслідування або із затримкою були виявлені ознаки організованої злочинної діяльності в діянні, що розслідувалося.
На подальшому і завершальному етапах розслідування слідчі ситуації визначаються наступними чинниками: характером зібраного до цього моменту фактичного матеріалу про об'єм злочинної діяльності (всій або тільки частини) кримінальної організації, чисельність і особливості її функціонування; числом виявлених і затриманих її членів; наявністю відомостей про те, які ланки даної організації або конкретні її члени є найуразливішими елементами її системи; чи вдалося слідству розхитати єдність основних і другорядних членів злочинної групи; наявністю реальних умов, забезпечених зібраними оперативно-розшуковими і слідчими даними, необхідних для удару по керівництву групи з метою її розвалу або ліквідації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Кримінальний кодекс України
2.Кримінально-процесуальний кодекс України
3.Постанова ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. “Про судову практику в справах про бандитизм” скоригована у відповідності з Кримінальним кодексом України від 05.04.2001 станом на 01.12.2005 р.
4.Біленчук П. Д., Головач В. В., Салтевський М. В. Криміналістика.-Київ, 1997. – 417 с.
5.Біленчук П.Д., Лисиченко Н.І., Клименко Н.І. та ін. Криміналістика: Підручник / За ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атака, 2001. – 544 с.
6.Доповідь про стан організованої злочинності в країнах-членах Ради Європи // Інформаційний бюлетень міжвідомчого науково-дослідного центру при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. — К. 1998. — С 34
7.Колесниченко А.Н. Криминалистическая характеристика пре ступлений / Под ред. В.К. Лисиченко. — К.: Вища школа, 1988. - 346 с.
8.Криминалистика / Под ред. И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. — М.: Юридическая литература, 1984. - 465 с.
9.Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П. Яблоков. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 718 с.
10.Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів / За ред. В. Ю. Шепітька. - Харків, 1998. – 374 с.
11.Криміналістика. Підручник / за ред. В.Ю. Шепитька. – Харків: Одісей, 1998. – 453 с.
12.Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушука, С.Д. Шапченка. – К.: Атіка, 1997. – 497 с.
13.Кримінальне право України: Особлива частина / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 416 с.
14.Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
15.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2001. — 1104 с.
16.Никифорчук Д.Й. Організація роботи щодо виявлення осіб, схильних до вчинення бандитизму, з метою його попередження // Організована злочинність. – 2003. - №1. – С. 45-49
17.Пан, Т. Д. Раскрытие и расследование бандитизма и преступлений,
совершенных бандами. - Автореферат диссертации на
соискание ученой степени кандидата юридических наук. –Томск,2002. -27 с.
18.Романюк В.Б., Глушков В.О., Голуб Б.В. Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю // Науково-аналітичний бюлетень. — К., 1998. — С. 45.
19.Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений / Под ред. В. К. Лисиченка. – К.: Вища школа, 1988. – 415 с.
20.Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. – К.: А.С.К., 2003. – 1120 с.