Дізнання в системі кримінального процесу України

Код роботи: — ГП-0822001
Тип роботи: — Курсова
Мова: — Українська

Зміст

Вступ

1. Поняття і завдання дізнання у кримінальному процесі України

2. Органи дізнання та їх повноваження

3. Процесуальний стан особи, яка проводить дізнання

4. Дізнання у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини

5. Дізнання у справах про злочини невеликої і середньої тяжкості

6. Прокурорський нагляд за дізнанням у кримінальному процесі

Висновок

Список використаної літератури

Повний зміст

Вступ

В одному з посібників по захисту прав громадян ми знайшли таке висловлювання: “досудове провадження є важливим елементом кримінального переслідування. Результат судового розгляду справи дуже залежить від результатів досудового провадження, адже тут збираються докази і вибудовується картина злочину чи його відсутності”.

Дійсно однією зі стадій кримінального переслідування є досудове розслідування. Під ним розуміють здійснювану відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямовану на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Дуже цікаву думку стосовно досудового слідства виказав голова Верховного суду України В.Маляренко: «... в більшості країн немає системи органів досудового слідства. Там судді самостійно досліджують і вивчають кримінальні справи... Досудове розслідування зобов’язане об’єктивно та законним шляхом збирати докази...». В цих словах виражене головне завдання досудового розслідування, сутність його роботи та роль в кримінально-процесуальних правовідносинах.

Формами досудового розслідування є:

1. Досудове слідство, яке здійснюється слідчими чотирьох відомств: прокуратури, органів внутрішніх справ, органів безпеки, податкової міліції (ст. 102 КПК). Досудове слідство є провідною формою розслідування.

2. Дізнання, яке провадиться органами дізнання, переліченими у ст. 101 КПК, а саме, як самим начальником цих органів так і призначеною ним особою (наприклад, оперуповноваженим карного розшуку, офіцером-дізнавачем у Збройних силах).

Стосовно досудового слідства сказано дуже багато. Тому більш важливим, на наш погляд, є аналіз основних положень дізнання.

Виходячи з цього можна визначити головну мету нашої роботи – дослідження сутності дізнання в системі кримінального процесу України, аналіз його загальних положень.

Об’єктом дослідження виступає дізнання.

Предметом дослідження є Кримінально-процесуальний кодекс України та інші нормативні акти та його положення стосовно дізнання.

Головними завданнями виступають:

- аналіз поняття дізнання та його складових;

- дослідження сутності дізнання;

- аналіз дізнання як елемента досудового розгляду;

- визначення особливостей взаємодії органів дізнання та досудового слідства;

- аналіз особливостей дізнання у справах про різноманітні злочини.

В ході дослідження використовувалися підручники з кримінального процесу України, чинне кримінально-процесуальне законодавство, інструкції, статті в періодичних виданнях тощо.

Серед використаних джерел особливо необхідно відмітити підручник В.М. Теортишника з досить глибоким теоретичним та практичним розкриттям даної теми та статтю Я. Зейкана “Досудове слідство чи інквізиція?”, в якій критично розглядаються основні положення досудового слідства.

1. Поняття і завдання дізнання у кримінальному процесі України

Досудове розслідування — це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У стадії досудового розслідування слідчий та орган дізнання розв'язують також такі завдання:

§ встановлення і відшкодування збитку;

§ виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів;

§ виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів [6, 22].

Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування може провадитися тільки за порушеною справою.

Досудове розслідування обов'язково провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частиш 1 статті 27 і статті 425 КПК України (справ приватного обвинувачення та протокольної форми досудової підготовки матеріалів), по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд [6, 156].

Досудове розслідування включає у себе:

§ досудове слідство;

§ дізнання.

Досудове слідство — діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні юридичних дій з метою забезпечення правильного застосування, закону, захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створення умов для здійснення правосудця.

Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

В подальшому ми більш детально зупинемося на другій складовій досудового розслідування.

Дві форми досудового розслідування поєднані між собою і мають спільні ознаки:

головну мету – встановлення об’єктивної істини у кожній кримінальній справі;

завдання стадії попереднього розслідування та всього кримінального процесу (ст. 2 КПК) [1];

єдину законодавчу базу – кримінально-процесуальний; кодекс України, Закони України;

однакову процесуальну форму при провадженні розслідування;

рівнозначне доказове значення отриманих при провадженні слідчих дій фактичних даних.

Разом з тим між дізнанням та досудовим слідством існують значні відмінності:

розслідування в різних формах здійснюється різними органами: - органами дізнання (ст.101КПК) та органами досудового слідства (ст. 102 КПК);

різні функції вказаних органів.

Так, для органів досудового слідства розслідування злочинів є основною функцією, вся інша діяльність слідчого повністю обумовлена її існуванням. Для органів дізнання розслідування злочинів не є основною, чи єдиною функцією. Наприклад, для міліції основною функцією є охорона громадського порядку (ст. 2 Закону “Про міліцію”), для командира військової частини – підтримання і мобілізаційної готовності частини ( ст.. 35 Тимчасового статуту внутрішньої служби Збройних Сил України), для капітана судна – здійснення мореплавання (Кодекс Торговельного мореплавства України) тощо;

різні повноваження щодо розслідування кримінальних справ (ст. 103, 104, 114 КПК);

різні процедури та строки провадження (ст. 108, 120 КПК);

різні юридичні наслідки проведення дізнання та попереднього слідства (ст. 109, 212 КПК) [1].

Розглянемо більш детально дізнання.

Визначення місця дізнання на сучасному етапі демократичного розвитку країни набуває більшого значення, оскільки від нього багато в чому залежать практичні результати боротьби зі злочинністю та реалізація демократичних ідей судово-правової реформи у досудових стадіях кримінального процесу.

Деякі автори помилково вміщують у поняття дізнання інші напрямки діяльності органів дізнання: оперативно – розшукову, адміністративну, процесуальну, по перевірці заяв та повідомлень про злочини, виконанню доручень слідчого.

Всі ці види діяльності здійснюються одними органами – органами дізнання і потребують чіткого розмежування.

Завдання дізнання окремо не визначені у законі, але вони зумовлені наявністю такої безпосередньої мети кримінального судочинства як встановлення об’єктивної істини у кожній кримінальній справі та випливають із загальних задач кримінального процесу і специфічних завдань стадії досудового розслідування.

До загальних завдань кримінального судочинства ст. 2 КПК відносить охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильно застосування закону з тим, щоб кожний хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний [10, 245].

Виходячи з цього завдання дізнання визначаються як такі, що полягають у:

швидкому і повному розкритті злочину (ст. 64,23 КПК);

вжиття заходів по відшкодуванню шкоди, заподіяної злочином (ст. 28, 29 КПК);

виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли і вжиття заходів до їх усунення (ст. 23,23-1 КПК);

забезпечення захисту особи, її, прав і свобод (521-525 ,53, 531 КПК).

Дізнання не реалізує повністю завдання стадії досудового розслідування, тому що таке завдання, як притягнення, осіб, винних у вчиненні злочину, до участі в справі як обвинувачених, неможливо на цьому етапі розслідування, оскільки це є виключеним правом слідчого (ст. 131 КПК).

Однак, слід ширше розуміти завдання органів дізнання. До кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання відносяться:

прийом, реєстрація, перевірка, розгляд і вирішення заяв та повідомлень про злочини (ст. 94-100 КПК);

досудова підготовка матеріалів за протокольною формою (ст. 425, 426 КПК);

дізнання у кримінальних справах (ст. 104 КПК);

виконання доручень, вказівок і постанов слідчого та прокурора (ч. 3 ст. 114, ч. 1 ст. 207 КПК);

допомога слідчому в провадженні окремих слідчих дій (ч 3 ст. 114) [1].

Отже, в першому питанні ми визначились, що дізнання - це одна з форм досудового розслідування, яка полягає у проведенні органами дізнання та уповноваженими ним службовими особами процесуальних дій по встановленню обставин злочину і винних у його вчиненні осіб, а також прийняття відповідних рішень у кримінальній справі з метою досягнення загальних завдань кримінального судочинства .

Дізнання передує досудовому слідству. Воно має спільні ознаки з досудовим слідством та відрізняється від нього режимом, строками провадження та суб’єктами, що його здійснюють.

До загальних завдань дізнання ст. 2 КПК України відносить охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних забезпечення правильно застосування закону з тим, щоб кожний хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Виходячи з цього завдання дізнання визначаються як такі, що полягають у:

швидкому і повному розкритті злочину;

вжиття заходів по відшкодуванню шкоди, заподіяної злочином ;

виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли і вжиття заходів до їх усунення;

забезпечення захисту особи, її, прав і свобод.

Однак дізнання не реалізує повністю завдання стадії досудового розслідування, тому що таке завдання, як притягнення, осіб, винних у вчиненні злочину, до участі в справі як обвинувачених, неможливо на цьому етапі розслідування, оскільки це є виключеним правом слідчого.

2. Органи дізнання та їх повноваження

Перелік органів дізнання визначений в ст. 101 КПК України. Це є:

1) міліція;

1 ¹ ) податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

2) органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання;

3) начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання - у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах;

3 ¹ ) командири кораблів - у справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;

4) митні органи - в справах про контрабанду;

5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;

6) органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

7) органи прикордонної служби - у справах про порушення державного кордону;

8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні [11, 149].

Цей перелік є вичерпний. Ніякий інший орган не наділений правом проводити дізнання, тому використання процесуальних повноважень працівниками або керівниками установ (організацій фірм), які не віднесені законом до органів дізнання є неприпустимим.

У проекті КПК передбачено такі органи дізнання:

1) органи і підрозділи міліції - у справах, віднесених законом до їхнього відання;

2) органи і підрозділи Служби безпеки – у справах, віднесених законом до їхнього відання;

3) органи і підрозділи податкової міліції – у справах, віднесених законом до їхнього відання;

4) митні органи – у справах, віднесених законом до їхнього відання;

5) органи державної пожежної безпеки – у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

6) органи Державної прикордонної служби – у справах про порушення державного кордону;

7) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань – у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;

8) командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ, службові особи Військової служби правопорядку – у справах, віднесених законом до їхніх повноважень;

9) керівники дипломатичних та консульських установ у справах про злочини, вчинені на території цих установ, яка має статус екстериторіальності;

10) капітани морських і річкових суден, що перебувають за межами територіальних вод України – у справах про злочини, вчинені на цих суднах [14, 169].

Нині існує чимало приватних розшукових бюро, детективних фірм, основними напрямками яких є охорона приватних осіб, а також об’єктів господарської діяльності, банків, підприємств; забезпечення збереження комерційної таємниці; надання правової допомоги громадян. Але займатися будь-якою кримінально-процесуальною діяльністю, розслідувати злочин, в тому числі й у формі дізнання, співробітники таких бюро (фірм) не вправі.

Для всіх вказаних органів дізнання процесуальна діяльність не є основною. На більшість з них вона покладається законом поряд з іншими завданнями (наприклад, Закон “Про міліцію”, “Про Службу безпеки України”), а на деяких – лише у певних випадках, коли це пов’язано з виконанням їх основних обов’язків.

Не всі органи дізнання мають однакові процесуальні повноваження але діють у межах своєї компетенції, яка за загальним правилом визначається залежно від змісту їх основних функцій.

Серед них виділяються лише два “універсальні”, з невизначеною компетенцією органи дізнання: міліція і капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Таким чином, органи дізнання – це державні органи та посадових особи, які уповноважені законом вживати процесуальних, розшукових та інших заходів по виявленню ознак злочину, здійснювати досудове розслідування в формі дізнання, з метою встановлення обставин злочину та осіб, що його вчинили, а також виконувати інші види кримінально-процесуальної діяльності для забезпечення інтересів правосуддя у кримінальних справах.

В системі МВС України органами дізнання є :

1. Міліція.

2. Оперативні управління, відділи, відділення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.

Серед зазначених органів найбільший обсяг роботи по розслідуванню злочинів виконує міліція – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (ст. Закону України “Про міліцію”).

Міліція є єдиною системою, яка входить до структури МВС України і виконує крім кримінально-процесуальної функції, ще адміністративну, оперативно – розшукову, профілактичну виконавчу, охоронну функції. Вона складається з підрозділів кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортною міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції.

Керівництво міліцією в державі здійснює Міністр внутрішніх справ України. В Автономній Республіки Крим, місті Києві та Київській області керівництво міліцією здійснюють начальники відповідних ГУ МВС . В інших областях, містах районах, на транспорті та закритих об’єктах міліцією керують відповідні начальники управлінь (УМВС), відділів, відділень МВС. Саме ці посадові особи, а не ті, які очолюють структурні підрозділи та служби зазначених установ є начальниками органу дізнання. Виняток складають тільки начальники оперативних управлінь, відділів та відділень спеціалізованих підрозділів ОВС по боротьбі з організованою злочинністю, які за законом мають повноваження органу дізнання (ч.5 ст. 12 Закону “ Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”). Останні складають окрему централізовану систему, яку очолює перший заступник Міністра внутрішніх справ України, начальник Головного управління МВС України по боротьбі з організованою злочинністю.

В міліції кримінально-процесуальну діяльність здійснюють:

- Штатні дізнавачі;

- Дільничні інспектори міліції;

- Працівники оперативних підрозділів (оперуповноважені КР, ДСБЕЗ та спеціалізованих підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю);

- Інспектора ДАІ.

Організація роботи міліції по провадженню дізнання регламентується відомчими нормативними актами МВС України (накази, інструкції, положення, тощо), а також окремими внутрішніми положеннями ГУМВС України в Криму, місті Києві та Київській області, УМВС в областях, місті Севастополі та на транспорті, а процесуальна діяльність регулюється нормами кримінально-процесуального права України.

Оскільки кримінально-процесуальна діяльність складає вагому частину всієї діяльності міліції, а процедура провадження досить складна і потребує особливої швидкості, вміння і уваги, в органах внутрішніх справ, поряд з оперативними та іншими підрозділами і службами, на працівників яких при необхідності додатково покладаються обов’язки і по провадженню дізнання, ще за часів УРСР неодноразова робилися спроби утворити підрозділи, які б спеціалізувалися на виконанні дізнавальницької роботи. Але відсутність належної законодавчої бази і штучні адміністративні рішення керівництва МВС СРСР постійно зводили нанівець випробування в цих напрямках.

Всі сумніви щодо доцільності існування штатних підрозділів дізнання повністю були розвіяні з прийняттям Верховною Радою України Закону “ Про внесення до деяких законодавчих актів України змін і доповнень щодо удосконалення попереднього розслідування “ від 30 червня 1993 року та закону “ Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України від 16 грудня 1994 року, якими було значно розширено правове поле процесуальної діяльності міліції, як органу дізнання. У зв’язку з цим у 1993-1995 роках в системі МВС України на всіх рівнях поступово була створена структура штатних підрозділів дізнання [17, 315].

Наказ МВС України №880 від 29 грудня 1995 року “Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності штатних підрозділів дізнання органів внутрішніх справ України” регламентує повноваження та структуру штатних підрозділів дізнання.

Штатні дізнавачі займаються винятково процесуальною діяльністю і тому забезпечують якісне виконання більшого її обсягу, який би значно відвертав увагу співробітників інших підрозділів від виконання властивих їм функцій (оперативних, адміністративних, тощо).

На посаду дізнавачів ОВС можуть призначатися лише громадяни України, які як правило мають вищу або середню спеціальну юридичну освіту, пройшли стажування і виявили при цьому професійну придатність до роботи в дізнанні. Між тим в підрозділах системи МВС України працює зараз лише близько 57% осіб з юридичною освітою [17 ,349].

До складу штатних підрозділів дізнання входять: Управління дізнання МВС України; відділи ( відділення) дізнання ГУМВС, УМВС; відділи, відділення, групи дізнання міських, районних, лінійних ( на транспорті) органів внутрішніх справ, а також органів внутрішніх справ на закритих об’єктах. Слід зазначити, що для всіх апаратів дізнання в сучасних умовах характерним є поєднання зонального і лінійного принципів, яке і покладено в основу організації їх діяльності.

Крім міліції в системі МВС України дізнання ще здійснюють органи державного пожежного нагляду, інспекторський склад яких розслідує кримінальні справи про пожежі та кримінальні порушення протипожежних правил.

Вичерпний перелік органів дізнання наведений у статті 101 КПК України.

В системі МВС України органами дізнання є :

1. Міліція.

2. Командири –військових частин внутрішніх та конвойних військ МВС України.

3. Органи державного пожежного нагляду.

4. Оперативні управління, відділи, відділення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.

3. Процесуальний стан особи, яка проводить дізнання

Повноваження особи, що проводить дізнання носять похідний характер від повноважень органу дізнання, в тому числі, і прав начальника органу дізнання.

Особа, яка провадить дізнання - це посадова особа органу дізнання, яка уповноважена керівником даного органу в межах своєї компетенції здійснювати дізнання у справі про злочин та виконувати інші види кримінально-процесуальної діяльності.

Закон не визначає повноваження особи яка проводить дізнання, тому уявлення про її процесуальне становище можна зробити тільки після аналізу багатьох норм КПК.

Слід враховувати, що процесуальні дії виконують не будь-які працівники органу дізнання, а лише ті, які визначені відповідними відомчими нормативними актами або рішенням керівника, обов’язково оформленим у письмовій формі (наказ, розпорядження тощо).

Особа, яка проводить дізнання у прийнятій до свого провадження кримінальній справі самостійно вправі:

· визнавати осіб потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відповідачами та їх представниками (ст. ст. 49,50,51,52 КПК);

· призначати підозрюваному захисника (ч. 1 ст. 47 КПК);

· викликати для допиту свідків, потерпілих і підозрюваних та для участі в провадженні інших слідчих дій (ст. 66 КПК);

· залучати перекладачів, спеціалістів, експертів для виконання їх обов’язків під час проведення розслідування (ст. 66 КПК);

· вимагати від підприємств, установ, організацій, службових осіб, громадян пред’явлення предметів і документів (ст. 66 КПК);

· вимагати проведення ревізій (ст. 66 КПК);

· приєднувати до справи предмети і документи як речові докази (ст. 79 КПК);

· приймати рішення про провадження слідчих дій за винятком випадків, коли законом передбачено вирішення цього питання прокурором або судом. Несе відповідальність за законне їх проведення;

· оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням (ст. 67 КПК);

· об’єднувати та виділяти справи (ст. 26 КПК);

· оскаржувати вказівки керівника органу дізнання прокурору, а також вказівки прокурора прокурору вищого рівня, не зупиняючи їх виконання.

При розслідуванні кримінальної справи особа, яка проводить дізнання зобов’язана:

· вжити всіх заходів для всебічного, повного об’єктивного дослідження обставин справи, не перекладаючи обов’язок доказування на підозрюваного (ч. 2 ст. 22 КПК);

· роз’яснити підозрюваному до першого допиту його право мати захисника і надати йому можливість захищатися встановленими в законі заходами та забезпечити охорону його особистих і майнових прав (ст. 21 КПК);

· заявити самовідвід при наявності обставин, що виключають його участь у справі (ст. 60 КПК);

· вирішувати питання про відвід, заявлений під час дізнання перекладачу, експерту і спеціалісту (ст. 62 КПК);

· роз’яснювати особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечувати можливість здійснення цих прав (ст. 53КПК);

· забезпечувати належне оформлення протоколів, проведених слідчих дій (ст. ст. 84,85, 85/1,85/2 КПК);

· забезпечувати зберігання речових доказів і документів (ст. ст. 79, 83 КПК);

· вжити необхідних заходів для нерозголошення даних досудового слідства (ст. 121 КПК);

· виконувати письмові вказівки керівника органу дізнання та прокурора [1].

На практиці поширеним явищем є затвердження у керівника органу дізнання всіх процесуальних рішень, яке приймає особа, яка проводить дізнання і які оформлюються постановою, але в багатьох випадках це зайве і іноді призводило до витрачення необхідного для проведення невідкладних слідчих дій часу, заважає швидкості розслідування, штучно завантажує керівника органу дізнання. Треба знати, що всі процесуальні документи (постанови), які складаються при прийнятті будь-якого рішення, віднесеного за законом до права особи, яка провадить дізнання, набувають юридичної сили одразу ж після їх підписання і не потребують затвердження начальником органу дізнання.

Отже особа, яка провадить дізнання може самостійно виносити і не затверджувати начальником органу дізнання такі постанови у кримінальній справі:

1) постанова про визнання особи потерпілою;

2) постанови про визнання особи цивільним позивачем;

3) постанова про визнання особи цивільним відповідачем;

4) постанова про визнання представниками потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

5) постанови про об’єднання та виділення кримінальних справ;

6) постанова про приєднання до справи речових доказів [16, 247].

Крім того, всі протоколи, що оформлюють проведення особою, яка провадить дізнання будь-яку слідчу дію складається нею самостійно, за винятком протоколу затримання, який затверджується начальником органу дізнання (ст. 106 КПК).

Невизначеність в законі правового статусу органу дізнання, його керівника та особи, яка проводить дізнання на практиці призводить до значних труднощів саме у провадженні дізнання і здійснення відомчого контролю за ним.

4. Дізнання у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини

Органи дізнання в межах своєї компетенції вправі порушити кримінальну справу про будь-який злочин. Серед органів дізнання - міліція є «універсальним» органом, з невизначеною компетенцією. Тому міліція уповноважена проводити дізнання у справі про будь-який злочин, якщо його розслідування не віднесено до компетенції іншого органу дізнання.

Якщо орган дізнання порушив кримінальну справу про тяжкий та особливо тяжкий злочин, то, відповідно до вимог ч. 2 ст. 104 КПК, він повинен протягом десяти днів виконати невідкладні слідчі дії.

Тут нам необхідно визначитися з поняттям « невідкладні слідчі дії». У даному випадку мова йде про слідчі дії, зволікання з провадженням яких може завадити досягненню завдань розслідуванню, тобто привести до втрати доказів чи можливості їх здобуття. Як негативним наслідком цього може бути неможливість розкриття злочину. Невідкладною може бути будь-яка слідча дія. Закон не передбачає перелік дій, які треба віднести до невідкладних. Це визначається самим органом дізнання у залежності від виду злочину і конкретних обставин справи. Яскравими прикладами невідкладності слідчої дії є призначення експертизи, пов’язаної з дослідженням об’єктів, які швидко псуються, затримання підозрюваного, обшук, тощо.

Виконавши невідкладні слідчі дії, орган дізнання зобов’язаний передати кримінальну справу слідчому через прокурора у десятиденний строк, з моменту порушення кримінальної справи, незалежно від того, встановлена особа, що вчинила злочин, чи не встановлена ( ч. 2 ст. 108 КПК). У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 1652 КПК, дізнання провадиться у строк не більше п’яти діб з моменту обрання запобіжного заходу ( ч. 3 ст. 108 КПК ).

На практиці виникає питання, чи повинен прокурор затверджувати постанову органу дізнання про передачу кримінальної справи про тяжкий або особливо тяжкий злочин слідчому, якщо десятиденний строк закінчився, а невідкладні слідчі дії ( можливо жодна слідча дія ) не виконані.

Оскільки продовження строку провадження дізнання закон не передбачає, то прокурор змушений затвердити постанову про передачу кримінальної справи слідчому за вказаних обставин. У той же час прокурор повинен відреагувати на таке порушення закону відповідно до вимог ст. 30 Закону «Про прокуратуру». У разі передачі слідчому кримінальної справи про тяжкий або особливо тяжкий злочин, якщо не встановлена особа, яка його вчинила, орган дізнання згідно ч. 3 ст. 104 КПК зобов’язаний продовжувати виконання оперативно-розшукових дій та повідомляти слідчого про їх результати.

Організація діяльності всіх служб та підрозділів органів внутрішніх справ по розкриттю тяжких злочинів передбачена наказом МВС України № 701 від 18.10.93 р. «Про організацію роботи органів внутрішніх справ по розкриттю злочинів».

Якщо при проведенні дізнання будуть встановленні обставини, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК), орган дізнання зобов’язаний закрити кримінальну справу відповідно до ч. 2 ст. 109 КПК. Про закриття кримінальної справи орган дізнання складає мотивовану постанову, копію якої направляє прокурору. Копія постанови про закриття кримінальної справи також надсилається особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена кримінальна справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві ( ч. 3 ст. 214 КПК України). Постанова органу дізнання про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи ( ч. 1 ст. 215 КПК України) [15, 72].

Отже, якщо орган дізнання порушив кримінальну справу про тяжкий та особливо тяжкий злочин, то, відповідно до вимог ч. 2 ст. 104 КПК, він повинен протягом десяти днів виконати невідкладні слідчі дії.

5. Дізнання у справах про злочини невеликої і середньої тяжкості

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає дві форми досудового розслідування. Обидві ці форми за своїми завданнями, процедурою взаємопов’язані між собою. При розслідуванні кримінальної справи необов’язкова наявність провадження в обох формах.

Провідною формою досудового розслідування є досудове слідство. Воно за ст. 102 КПК здійснюється слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими служби безпеки та слідчими податкової міліції. Другою формою досудового розслідування є дізнання. Вичерпний перелік органів дізнання, тобто органів та посадових осіб, які вправі провадити дізнання дає ст. 101 КПК України.

До 30 червня 1993 року види дізнання розрізнялися залежно від того, чи обов’язкове попереднє слідство у кримінальній справі чи не обов’язкове. У старій редакції ст. 111 КПК України був наведений перелік статей кримінального кодексу, по яких розслідування кримінальних справ проводилося органом дізнання в повному обсязі і закінчувалось складанням обвинувального висновку [15, 70].

При цьому права потерпілого та обвинуваченого були дещо звужені ніж вони мали при досудового слідстві. Так, згідно зі ст. 105 КПК (Законом України від 30.06.1993р. вона виключена з кримінально-процесуального кодексу України):

при провадженні дізнання захисник до участі у справі не допускався;

потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач по закінченню дізнання не знайомилися з матеріалами справи, їм тільки повідомлялося про те, що дізнання закінчується і справа направляється до суду;

правила, які регламентуються ч. 2 ст. 114 КПК відносно слідчого, не розповсюджувалися на особу яка проводить дізнання. При незгоді з вказівками прокурора орган дізнання мав право оскаржити їх вищестоящому прокуророві не призупиняючи їх виконання.

Крім того, при наявності підстав, передбачених ст. 213 КПК, орган дізнання міг закрити справу мотивованою постановою (ст. 109 КПК).

З 1993 року дізнання у всіх кримінальних справах може становити тільки перший етап досудового розслідування. Тобто, досудове слідство обов’язково провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 КПК (справи приватного обвинувачення) і статті 425 КПК (протокольна форма досудової підготовки матеріалів), по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визначає за необхідне прокурор чи суд.

Ст. 104 КПК України визначає процесуальний порядок провадження дізнання у кримінальних справах. Цей порядок різний для певних категорій справ і залежить від тяжкості злочину, тяжкість злочину визначається ст. 12 КК України.

Кримінально-процесуальний закон передбачає два види дізнання:

Дізнання у кримінальних справах про злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими;

Дізнання у кримінальних справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Розглянемо кожний з видів дізнання.

Орган дізнання (як правило це робить призначена начальником органу дізнання особа), встановивши ознаки злочину, що не є тяжким та особливо тяжким, порушує кримінальну справу і, керуючись ч. 1 ст. 104 КПК , проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила.

Тут, нам слід визначити поняття «встановлення особи, яка вчинила злочин». Це поняття не можна ототожнювати з поняттям «особа винна у вчиненні злочину». Винною у вчиненні злочину, відповідно до вимог Конституції України особу може визнати лише суд (ч. 1 ст. 62).

Не можна поняття «встановлення особи, яка вчинила злочин» ототожнювати з поняттям «підозрюваний», бо останнє згідно ст.431 КПК України охоплює обмежене коло осіб, які з певною вірогідністю починають лише притягуватися до кримінальної відповідальності і, що до яких застосовано затримання за підозрою у вчиненні злочину або один з запобіжних заходів до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого [14, 174].

Якщо «встановленою особою, яка вчинила злочин» вважати обвинуваченого, то постає питання, а чи має право орган дізнання в кримінальній справі приймати рішення про притягнення особи як обвинуваченого. Ст. 131 КПК визначає, що рішення про винесення постанови про притягнення як обвинуваченого приймає слідчий.

Отже закон не визначає ніяких критеріїв та правил коли можна прийти до висновку, що у кримінальній справі при проваджені дізнання «встановлена особа, яка вчинила злочин».

Тому на практиці, найчастіше орган дізнання визначає момент «встановлення особи, яка вчинила злочин» довільно, моментом затримання особи за підозрою у вчиненні злочину (ст. 106 КПК) або застосування одного з запобіжних заходів (ст. 148, 149 КПК). При цьому особа допитується як підозрювана про обставини вчинення злочину. Такий підхід до визначення моменту «встановлення особи яка вчинила злочин» дає можливість органу дізнання все-таки виконати певний обсяг процесуальних дій, необхідних для збирання доказів і передавати кримінальну справу слідчому, несучи за це відповідальність.

Однак на практиці виникають питання щодо моменту встановлення особи, яка вчинила злочин.

Спір між органом дізнання і слідчим фактично вирішує прокурор, який затверджує чи не затверджує постанову про передачу кримінальної справи слідчому. Але це не є надійною гарантією того, що встановлена особа, яка вчинила злочин, бо для прокурора завжди вигідніше передати кримінальну справу слідчому для більш повного розслідування і досягнення завдань кримінального судочинства.

Доповнення кримінально-процесуального кодексу статтею 981, яка передбачає «встановлення особи, яка вчинила злочин» навіть до порушення кримінальної справи, ще більш підкреслює невизначеність цього поняття.

З визначенням моменту коли «встановлена особа, яка вчинила злочин» пов’язаний також початок відліку строків розслідування. На сьогодні маючи таку невизначеність поняття «встановлення особи, яка вчинила злочин», не можливо встановити перебіг строку досудового розслідування (дізнання чи досудового слідства), мабуть необхідно зв’язати його з моментом прийняття якогось процесуального рішення чи хоча би зі складанням якогось конкретного документу.

У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, орган дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила ( ч. 1 ст. 108 КПК ). Після цього орган дізнання складає постанову про передачу кримінальної справи слідчому. Цю постанову орган дізнання подає прокурору для затвердження. При затверджені цієї постанови прокурором, кримінальна справа передається слідчому, якщо прокурор не затвердив постанову про передачу кримінальної справи слідчому, то вважається, що особа, яка вчинила злочин не встановлена і орган дізнання продовжує виконувати процесуальні дії.

Якщо орган дізнання у справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким виконанні всі необхідні і можливі слідчі дії, а особу яка вчинила злочин не встановлено, то дізнання зупиняється, з додержанням вимог ст. 209 КПК. Продовження строків дізнання закон не передбачає [13, 180].

Отже, орган дізнання (як правило це робить призначена начальником органу дізнання особа), встановивши ознаки злочину, що не є тяжким та особливо тяжким, порушує кримінальну справу і, керуючись ч. 1 ст. 104 КПК, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила.

6. Прокурорський нагляд за дізнанням у кримінальному процесі

Прокурорський нагляд за дізнанням у кримінальному процесі регулюється законом України “Про прокуратуру” (глава 2).

У даному випадку предметом нагляду є додержання законів органами, які проводять дізнання. При цьому нагляд має своїм завданням сприяти:

1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;

5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Орган дізнання зобов'язаний не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи. Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи. У разі безпідставної відмови в порушенні справи органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову органу дізнання і порушує справу.

Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів до узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю.

Для забезпечення законості прокурор вживає певних заходів. Стосовно органів дізнання ці заходи можуть бути такими:

1) додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також додержували строків провадження слідства та тримання під вартою;

2) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи, з’ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшують і обтяжують його відповідальність;

3) виявляли причини вчинення злочинів і умов, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Прокурор має право в необхідних випадках доручати керівникам органів дізнання проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину. При цьому вказівки прокурора, його заступника органам, які проводять дізнання щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, які даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства, є обов’язковими для цих органів.

Таким чином, нагляд за законністю діяльності органів дізнання здійснює прокурор. Його діяльність базується на кримінально-процесуальному кодексі та законі Україрни “Про прокуратуру”. Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів до узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю.

Висновок

Дізнання - це одна з форм досудового розслідування, яка полягає у проведенні органами дізнання та уповноваженими ним службовими особами процесуальних дій по встановленню обставин злочину і винних у його вчиненні осіб, а також прийняття відповідних рішень у кримінальній справі з метою досягнення загальних завдань кримінального судочинства .

Виходячи з цього завдання дізнання визначаються як такі, що полягають у:

швидкому і повному розкритті злочину;

вжиття заходів по відшкодуванню шкоди, заподіяної злочином ;

виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли і вжиття заходів до їх усунення;

забезпечення захисту особи, її, прав і свобод.

Органи дізнання – це державні органи та посадових особи, які уповноважені законом вживати процесуальних, розшукових та інших заходів по виявленню ознак злочину, здійснювати досудове розслідування в формі дізнання, з метою встановлення обставин злочину та осіб, що його вчинили, а також виконувати інші види кримінально-процесуальної діяльності для забезпечення інтересів правосуддя у кримінальних справах.

Вичерпний перелік органів дізнання наведений у статті 101 КПК України.

В системі МВС України органами дізнання є :

1. Міліція.

2. Командири –військових частин внутрішніх та конвойних військ МВС України.

3. Органи державного пожежного нагляду.

Орган дізнання (як правило це робить призначена начальником органу дізнання особа), встановивши ознаки злочину, що не є тяжким та особливо тяжким, порушує кримінальну справу і, керуючись ч. 1 ст. 104 КПК, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила.

Нагляд за законністю діяльності органів дізнання здійснює прокурор. Його діяльність базується на кримінально-процесуальному кодексі та законі Україрни “Про прокуратуру”. Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів до узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю.

Список використаної літератури

1. Кримінально-процесуальний кодекс України

2. Закон України "Про судоустрій України" від 07.02.2002р. //"Голос України" від 19.03.2002р.-№51

3. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 7.06.1992.

4. Наказ МВС України № 1100 від 31.10 2002 року “Про вдосконалення організації діяльності органів досудового слідства МВС України”

5. Наказ МВС України № 701 від 18.10.1993р. “Про організацію роботи в ОВС по розкриттю злочинів”.

6. Джига М.В , Баулін О.В. та інші. Провадження дізнання в Україні. К., 1999.

7. Зейкан Я. Досудове слідство чи інквізиція? // Дзеркало тижня. – 2004. - №22. – С. 7

8. Курс советского уголовного процеса.Общая часть. - М., 1989.

9. Лупинская П. А. Решение в уголовном судопроизводстве. -М., 1976.

10. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.

11. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний Коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К.,1997.

12. Михеєнко М.М., Шибіко В.П. Уголовно-процесуальное право Великобритании, США и Франции. - К., 1993.

13. Михеєнко М.М.,Нор В.П., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. -К.:"Либідь", 1999.-452 с.

14. Муравин А.Б. Уголовный процесс. Учебное пособие. – Харьков: Одиссей, 2000. – 400 с.

15. Нечипоренко Т. Кримінальне переслідування: досудова стадія. – К.: Інститут громадянського суспільства, 2003. – 123 с.

16. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.— Харків: Арсіс, 2000. - 562 с.

17. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право. Підручник. - К.: А.С.К., 2003. - 1120 с.

18. Чельцов-Бобутов М.А. Курс уголовно-процесуального права – Санки-Петербург, 1993.

19. Шейфер С. А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе. - Саратов, 1986..

Новини

Нові реферати

Задача по кримінальному праву. Дурдинець був затриманий за хуліганські дії

Задача по кримінальному праву. Щипач, працюючи в магазині сторожем,

Задача по кримінальному праву. Царенко Р., Царенко Д. і Гаманець

Задача по цивільному праву. Сидоренко пред’явив позов до готелю «Київ

Задача по цивільному праву. Коли Григорію Доліну виповнилося